Національне відродження і піднесення національно-визвольної боротьби в Галичині в 20-30 pp. XIX ст. «Руська трійця»

Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основним носієм української національної ідеї було духівництво.

Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності будителів наприкінці XVIII – на початку XIX ст. з'явилася плеяда видатних діячів. Так, першим ректором Петроградського університету був Михайло Балудянський, директором Ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на науковій ниві Юрій Гуца Венелін. У Львівському університеті викладали професори Михайло Щавницький, Іван Земанчик, Петро Лодій.

Процес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIII ст. (діяльність єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії А. Бачинського), звідти перейшов на Галичину, і лише в середині XIX ст. — на Буковину.

— Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер українського національного руху.

— Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському рухам.

— Значний вплив культури Наддніпрянщини.

— Основні етапи національного відродження: фольклорно-етнографічний — до 30-40-х років XIX ст.; до кінця 40-х років — культурна стадія; починаючи від революції 1848 р. — перехід до політичного етапу.

— Із середини XIX ст. національний рух Західної України починає випереджати рух на Наддніпрянщині, який не міг вільно розвиватись через утиски з боку російської влади.

1. Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович та Михайло Лучкай. Іоанникій Базилович, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці з історії Закарпаття – «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича». Згодом фундаментальну шеститомну «Історію карпатських русинів» створив відомий учений-славіст і церковний діяч Михайло Лучкай. Він був також автором першої в західноукраїнських землях друкованої порівняльної «Граматики слов’яно-руської мови», у якій, подібно до перемишльських діячів, висловлювався за церковнослов’янську мову в її карпато-українській редакції як літературну мову закарпатських українців.

Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772–1809), засновника мукачівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну самобутність українського населення Закарпаття.

Духнович Олександр (1803-1865), творив один із визначних діячів-культорологів на Закарпатті, виступав за релігійну і народну єдність, показав приклад змагання підкарпатських русинів до культурно-просвітньої та релігійної єдності з галичанами. Цікавився станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, видав молитовник, записав твори усної народної творчості, писав і видавав літературні твори, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців, видавав літературні альманахи, народні календарі, збирав предметі для майбутнього народнього музею, викладав російську мову, допомагав бідним студентам у навчанні.

2. Від початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація «Товариство священиків», навколо якого гуртувалося патріотично налаштоване греко-католицьке духівництво.

Перемишльський культурно-освітній гурток. (20-30-ті роки XIX ст.). Заснований у 1816 р. І. Могильницьким. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, мовою, фольклором. Так, І. Могильницький у «Граматиці» доводив, що українська мова є окремою східнослов'янською мовою, поширеною на всіх українських землях. Також був автором наукового трактату «Відомість о руськім язиці».

Члени товариства сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення в початкову школу української мови. Із-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови – І. Могильницького, Й. Лозинського, Й. Левицького.

Левицький Михайло (1774–1858) – греко-католицький церковний діяч. З 1813 р. – перемишльський єпископ, з 1815 р. – галицький митрополит. На посаді митрополи та піклувався про відкриття народних шкіл і видання для них підручників, підтримав створення освітнього товариства священиків у Перемишлі (1816 р.). Домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. Був одним з ініціаторів цензурної заборони альманахів "Зоря" та "Русалка Дністрова", підготовлених "Руською трійцею". Під час революції 1848–1849 pp. в Австрії підтримав створення Головної руської ради.

Могильницький Іван (1777–1831) – греко-католицький церковний діяч, вчений, один із провісників українського національного відродження у Галичині. Засновник і керівник першого в Галичині Перемишльського освітнього товариства священиків. Домагався разом із М. Левицьким викладання українською мовою у школах Галичини. Уклав "Граматику язика словено-руського" – першу в Галичині граматику книжної української мови.

У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині став Львів. Тут на початку 30-х років XIX ст. виникло напівлегальне демократично- просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (засновники М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький), яке виступило на захист української мови (термін "руська" для галичан означав українська). Усі вони, вихованці Львівської греко-католицької семінарії, зустрілися 1833 р

1833 –1837  рр. – діяльність руської трійці.

Особливістю виникнення та діяльності громадсько-культурного об'єднання "Руська трійця" є те, що воно, будучи яскравим самобутнім представником культурницького етапу українського національного руху, одночасно зберігало певні риси етапу фольклорно-етнографічного і робило перші спроби прориву в політичний етап.

Перебуваючи під значним впливом поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменський), етнографів (М. Максимович) та літераторів (І. Котляревський) з Наддніпрянської України, члёни "Руської трійці" своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

У першому рукописному збірнику поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1883) вони закликали до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність".

Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не припиняли активної діяльності.

У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів – "Читанку", написану живою українською мовою.

Н априкінці 1836 р. (на книзі зазначено 1837 р.) у Будапешті побачив світ альманах "Русалка Дністровая", лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Усе це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким масам. Три ідеї пронизують зміст "Русалки Дністрової": визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків – борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності.

Незабаром це об'єднання розпалося. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помер М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який почав проповідувати ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Довше обстоював ідеї "Руської трійці" Я. Головацький. Але й він під впливом М. Погодіна приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії.

В агилевич Іван (1811–1866) - учений, письменник, громадський діяч. Закінчив Львівську духовну семінарію. Разом М. Шашкевичем та Я. Головацьким був одним з організаторів "Руської трійці". Співавтор "Русалки Дністрової" (1837), де опубліковані пройняті патріотичними мотивами поетичні твори "Мадей", "Жулин і Калина". Під час революції 1848 р. перейшов на полонофільські позиції та увійшов до складу Руського собору. Зазнавав переслідувань і відійшов від громадської діяльності. Переклав "Повість временних літ" польською мовою та "Слово о полку Ігоревім" українською мовою.

Головацький Яків (1814–1888) – письменник, педагог, учений. Один із зачинателів нової української літератури в Галичині. Закінчив Львівський університет. Належав до "Руської трійці". Разом із М. Шашкевичем та І. Вагилевичем видав "Русалку Дністрову" (1837), де опублікував кілька власних патріотичних поезій. У 1848–1867 pp. був першим професором української мови та літератури Львівського університету, а з 1849 р. – його ректором. У 50–X pp. став прихильником поглядів слов'янофілів і москвофілів. У 1867 р. переїхав до Російської імперії, де займався науковою діяльністю.

Ш ашкевич Маркіян (1811–1843) – письменник, греко-католицький церковний, громадський і культурно-освітній діяч. Вважається речником західноукраїнського національного відродження. Навчався у духовній семінарії та університеті у Львові. У студентські роки був натхненником, організатором і лідером "Руської трійці". Співавтор і видавець альманаху "Русалка Дністровая" (1837), один із перших перекладачів "Слова о полку Ігоревім" та Св. Письма (1842) українською мовою. За патріотичну діяльність переслідувався світськими і духовними властями. З 1838 р. і до кінця життя був священиком у селах Львівщини.

3. На Буковині першу спробу друкувати українські пісні кирилицею зробив Іван Велигорський. Проте його наступники на буковинській літературній ниві продовжували вживати стару книжну мову.

Діяльність «Товариства галицьких греко-католицьких священиків» і «Руської трійці» свідчило про

А початок національного відродження на західноукраїнських землях.

Б політизацію українського руху в Австрійській імперії.

В розгортання українського руху під релігійними гаслами.

Г переорієнтацію українського руху на Російську імперію.