ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XVIII – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

1775 р. - Константинопольська конвенція між Австрією і Туреччиною. Загарбання австрійськими Габсбургами Буковини 70-80-ті pp. XVIII ст. – реформи Марії- Терезії та Йосифа II

1782 р. – указ імператора Йосифа II про ліквідацію особистої залежності селян

1810–1815, 1831 pp. – "Холерні бунти" на Закарпатті

1816 р. – заснування в Перемишлі "Товариства галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних"

1820-1830 pp. – виступи опришків на чолі з Мироном Штолюком у Східній Галичині та Північній Буковині

1833-1837 pp. – діяльність "Руської трійці"

1837 р. – видання "Руською трійцею" у Будапешті альманаху "Русалка Дністровая"

1843–1844 pp. – селянські виступи під проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Буковині

1848 р., 2 травня – виникнення Головної руської ради

1848 р., 15 травня – ухвалення у Відні закону про скасування кріпосного права у Східній Галичині

1848 р., червень – перший слов'янський конгрес у Празі

1848 р., 9 серпня – ліквідація кріпосного права на Буковині

1848 р., листопад – 1849 р. – селянський рух під проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Буковині

а льманах – збірка літературних творів

«будителі» - активісти культурно-національного відродження

«Весна народів» - революційні виступи в Європі 1848-1849 рр.

революція – докорінна якісна зміна, різкий перехід від одного до іншого

Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Австрійської імперій

Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опинилися під владою Австрійської імперії. Східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю, названу "Королівством Галичини і Ладомерії" зі столицею Львові. Окремим округом до 1861р. до "Королівства" входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча в Північній Буковині переважало українське населення, а Південній – румунське).

Закарпатська Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управлінню Угорського. Із загального числа населення українці складали у Східній Галичині – 71 %, на Буковині – 69 %, на Закарпатті – 40 %.

На західноукраїнських землях селяни також становили переважну більшість населення. Власної національної еліти українці краю фактично не мали, вона була полонізована або румунізована. Єдиним представником освічених верств у Східній Галичині та на Закарпатті було греко-католицьке духівництво, яке й започаткувало на цих землях національне відродження. На Буковині опір румунізації чинила лише не чисельна верства православних священиків.

Панівне місце в керуванні західними землями належало німцям, а також польському, румунському й угорському дворянству. Шляхті дозволялося збирати сейм із правом дорадчого голосу. На місцях адміністративна та поліцейська влада належала поміщикам. Повнота влади належала губернатору, якого призначав сам австрійський імператор. Австрійський уряд проводив політику понімечення, денаціоналізації й асиміляції українського народу з метою знищення української національної культури і мови. Західноукраїнські землі були економічно найбільш відсталою областю, що штучно підтримувалося Австрійською імперією.

Кріпосництво заважало розвиткові промисловості та сільського господарства. Панщина доходила до 6 днів на тиждень. 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечити засоби існування своєї сім’ї.

Р озвиток промисловості у Західній Україні відбувався вкрай повільно. Розвивалися тільки видобувна й обробна галузі, що було обумовлено колоніальною політикою Відня. Імперія прагнула перетворити західноукраїнські землі на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Панувало ремісниче виробництво.

Із середини XIX ст. починає розвиватися нафтова промисловість у Галичині. Тільки у 1861 р. була проведена залізнична лінія Львів–Краків, що стимулювало ріст внутрішньої торгівлі.

17 квітня 1848 р. офіційна влада йде на скасування кріпосного права

Суть селянської реформи зводилася до трьох положень:

• ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика (одержували особисту волю);

• наділення селян землею, яка переходить у їх власність;

• сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей.

Селяни також позбавлялися права користуватися лісами та луками. Показово, що навіть у цьому

питанні виявлялася імперська дискримінація: галицький селянин сплачував суму утричі більшу, ніж чеський, і в п’ять разів більшу, ніж німецький.

Як називали на західноукраїнських землях великих землевласників, основним джерелом доходу яких була приватна власність на землю?

А дідич В староста Б жупан Г війт

Іноземці, які управляли українцями на землях Буковини, Галичини та Закарпаття:

А польська шляхта, угорські пани, чеські пани. Б румунські бояри, угорські пани, чеські пани.

В румунські бояри, чеські пани, польська шляхта. Г угорські пани, польська шляхта, румунські бояри.