1734–1750 Рр. – Правління Гетьманського уряду.

Характерними рисами цього періоду були свавільне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії». У своїй діяльності Правління гетьманського уряду повинно було керуватися «Рішительними пунктами», які запровадили за гетьмана Данила Апостола. Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною (1735–1739), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів. Перебуваючи в Україні, російський міністр Волинський повідомляв у своєму листі Бірону: «Не залишилося хліборобів, які потрібні, щоб засіяти хліб, щоб прогодувати самий край». І ці виснажені землі мусили ще протягом війни утримувати від 50 до 75 російських полків.

«Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. – збірка норм феодально-кріпосницького права першої половини XVIII століття, що діяли на Лівобережній Україні.

Збірку складено з метою кодифікації правових норм різного походження, що діяли на Лівобережній Україні після її приєднання до Росії і нерідко суперечили одна одній.

Кодифікація законодавства мало наблизити ці норми до російських правових норм. За царським указом від 28 серпня (9 вересня) 1728 р. було утворено спеціальну кодифікаційну комісію з місцеперебуванням у Глухові. Її очолювали генеральний суддя Іван Владиславович Бороздна (? - 1740). А з 1740 року - генеральний обозний Яків Юхимович Лизогуб (1675-1749).

В результаті 15-річної роботи правників представлення відбулось 8 липня 1743 р. в м. Глухові (тепер Сумська обл.). Члени кодифікаційної комісії на пленумі, скликаному Генеральною військовою канцелярією, підписали проект Кодексу під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ».

«Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. мали чітку структуру і складалися з 30 глав, які поділялися на 532 артикули і 1607 пунктів. Кодекс містив норми адміністративного, цивільного, торгового, кримінального і процесуального права. За високою юридичною технікою «Права…» є однією з найцінніших пам'яток української правової культури XVIII ст. Хоч Кодекс і не набув офіційної чинності, п'ятнадцятирічна праця українських правників мала позитивний вплив на подальший розвиток українського правознавства. Повнотою та чіткістю викладу норм закону й абстрактних правових дефініцій, досконалою юридичною термінологією Кодекс був досконаліший від існуючих тоді правних книг. По ньому вивчали українське право і використовували його як авторитетний юридичний підручник – коментар до Статуту Великого князівства Литовського і магдебурзького права цілі покоління українських правників.

Джерелами «Прав» були Литовські Статути, «Хелминське право», «Саксонське зерцало», а також українське звичаєве право й судова практика, російське законодавство. Кодифікатори додали й ряд нових норм. Проект цієї збірки у 1744 р. було подано до сенату, звідти через 12 років його повернули комісії для перегляду.

Роботу над проектом не було завершено у зв'язку з тим, що в другій половині XVIII століття, після скасування залишків автономії України, на неї було поширено загальноросійське законодавство.

Складений проект Кодексу не отримав офіційного затвердження в Сенаті. Основною причиною не затвердження «Прав» було те, що вони відображали деяку відмінність українського законодавства і суперечили політиці російського уряду.

IV етап (1750–1764) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

У часи правління імператриці Єлизавети Петрівни було дозволено обрати нового гетьмана. Ним став брат Олексія Розумовського, із яким Єлизавета таємно взяла шлюб,– Кирило Розумовський (1750–1764 pp.). За часів його гетьманування українські справи знову були передані з Сенату до Міністерства закордонних справ. Улітку 1751 р. К. Розумовський прибув до Гетьманщини і досить символічно обрав своєю резиденцією раніше зруйнований російськими військами мазепинський Батурин. Більшість часу новий гетьман проводив у Санкт-Петербурзі: доля реформ, запланованих ним у Гетьманщині, більше залежала від справ у столиці імперії, ніж у самому Батурині. Усі гетьманські справи за нього вирішував Г. Теплов – соратник і товариш Розумовського.