13. Номенклатура стандартних фармакопейних рідин, способи прописування їх в рецептах. Особливості розведення. Умови зберігання.

До стандартиних фармакопейних ріддин належит: перекис водню, кислоти, формалін, рідина Бурова, розчин аміаку й ін.

Стандартні фармакопейні рідини являють собою водні розчини лікарських речовин у строго визначених концентраціях, зазначених у відповідних статтях ДФ. Ці рідини готують на підприємствах ПО "Фармація" чи на заводах; аптеки одержують їх у готовому вигляді.

У рецептах стандартні рідини можуть прописуватися як у чистому вигляді, так і у вигляді розчинів інших концентрацій для внутрішнього чи зовнішнього застосування.

Технологія цих розчинів зводиться до відповідного розведення фармакопейних препаратів водою чи іншим зазначеним у рецепті розчинником. Розчини готують безпосередньо у флаконах для відпуску, відмірюючи спочатку воду, а потім фармакопейний препарат. У разі потреби ці розчини проціджують через вату. Вміст флакона перевіряють на чистоту і герметичність закупорки.

Але розрахунки по розведенню стандартних рідин мають свої особливості, тому необхідно керуватися вказівками, приведеними в приватних статтях ДФ і наказі МОЗ України №197 від 07.09.93р.

Для зручності всі стандартні рідини можна розділити на 3 групи:

1. До першої групи відносяться рідини, що можуть виписуватися в рецепті під двома назвами – умовними і хімічними; Рідина Бурова; Розчин алюмінію ацетату основний 7,6-9,2% (в середньому 8%); Рідина калію ацетату; Розчин калію ацетату 33-35% (в середньому 34%); Пергідроль; Розчин перекису водню концентрований 27,5-31% (в середньому 30%); Формалін; Розчин формальдегіду 36,5-37,5% (в середньому 37%).

2. В другу групу входять рідини, що виписуються тільки під хімічними назвами: розчин перекису водню розведений 2,7-3,3% (в середньому 3%), розчин аміаку 9,5-10,5% (в середньому 10%), кислота оцтова 3%, 29,5 -30,5% (в середньому 30%) і 98%.

3. До третьої групи відноситься тільки одна рідина –кислота хлористоводнева, на яку в ДФ Х видання є 2 статті: Кислота хлористоводнева 24,8-25,2% (в середньому 25%), Кислота хлористоводнева розведена 8,2-8,4% (в середньому 8,3%),

При розведенні стандартних рідин 1 групи звертають увагу на назву виписаного препарату:

- якщо зазначена хімічна назва, то при розрахунках виходять з фактичного вмісту речовин, приведеного у фармакопеї, і розрахунок ведуть по формулі розведення (чи по пропорції):

Х – кількість стандартної рідини по рецепті; а – необхідна концентрація розчину по рецепті;

b – кількість прописаного розчину; с – концентрація вихідної (стандартної) рідини.

- якщо в прописі зазначена умовна назва препарату, то при розрахунках концентрацію стандартної рідини приймають за 100% (чи за 1).

14. Неводні розчини. Особливості технології неводних розчинів на летких та нелетких розчинниках.

У медичній практиці широке застосування знаходять розчини на неводних розчинниках (неводні розчини) як примочки, полоскання, змащування, спринцювання, клізми, обмивання, інтраназальні краплі, інгаляції.

• У залежності від властивостей розчинника розрізняють неводні розчини на летких, нелетких і комбінованих розчинниках.

• До летких рідин, які застосовуються як розчинники, належать спирт етиловий, хлороформ (рідше ефір).

• До нелетких – гліцерин, жирні олії (персикова, мигдалева, соняшникова), а також вазелінове масло та інші, характеристика яких надана вище.

Приготування розчинів на летких розчинниках. У даному випадку необхідно враховувати можливість значних втрат розчинника і відповідне збільшення концентрації розчину за рахунок випаровування в процесі приготування. Щоб уникнути цих втрат, небажані такі операції як нагрівання, фільтрування, або проціджування. Спиртові, ефірні та хлороформні розчини готують безпосередньо в відпускних флаконах.

При приготуванні спиртових розчинів у сухий флакон для відпуску поміщають спочатку розчинну лікарську речовину (якщо вона об’ємна і крихка, то використовують суху лійку), а потім розчинник. Проціджування цих розчинів виконують у випадку необхідності через маленьку грудочку сухої вати за допомогою лійки, прикритою склом. Проціджування ефірних розчинів дуже не бажане. Проціджений ефірний розчин необхідно зважити і втрату розчинника поповнити додаванням ефіру.

Готування розчинів на нелетких розчинниках. Розчини лікарських речовин на нелетких розчинниках виготовляють за масою. Маса таких розчинів складається із суми кількостей лікарських речовин і розчинника. З огляду на те, що розчинення у в'язких розчинниках протікає повільно, доцільно проводити його при нагріванні з урахуванням властивостей лікарських речовин. Розчини на в'язких розчинниках виготовляють безпосередньо у флаконах для відпуску, а проціджують лише в крайніх випадках і тільки крізь марлю.

Виготовлення гліцеринових розчинів може відбуватися при підігріванні і без підігрівання, що цілком залежить від термолабільності вхідних лікарських речовин. При підігріванні до 40-50 °С в'язкість гліцерину знижується і процес розчинення прискорюється. Натрію тетраборат і кислоту борну краще розчиняти в підігрітому гліцерині.

При виготовленні гліцеринових розчинів йоду підігрівання небажане. Якщо в рецепті не прописана вода, її необхідно взяти в мінімальній кількості (що дорівнює кількості калію йодиду).

З метою прискорення розчинення застосовують легке підігрівання. Якщо в олійному розчині прописана летка речовина, наприклад, ментол, камфора, то для попередження втрат розчинення проводять у попередньо підігрітій олії при температурі не вище 40 °С.