23. Художня культура первісного суспільства.

40-35 тис. р.р. до н.е. народжуються найбільш ранні з уцілілих до нашого часу твори мистецтва. Найбільш вражаючим зразком мистецтва палеоліту є зображення тварин, намальовані на стінах печер, наприклад, «Поранений бізон» з печери Альтаміра у Північній Іспанії. Також в цей час розвивалося різьблення статуеток з каменю, кістки і дерева, а також різьблене оздоблення їх поверхні. До найбільш відомих творів доісторичної скульптурної пластики належать зображення жінки, які символізують жінку матір. Про художні смаки людини палеоліту можна судити і з розмаїтих прикрас - браслетів, підвісок, намистин тощо, зроблених з тваринних кісток, бивня мамонта, черепашок, молюсків, прикрашених геометричних орнаментом.

Нова кам’яна доба - неоліт (6-2 тис. р. до н.е.)став наступним періодом розвитку мистецької творчості. Посилилась роль магії, розвинулось скотарство, землеробство і землеробська міфологія, кераміка, гончарство, ткацтво, обробка шкіри тощо. З добою неоліту, а також з наступною епохою бронзи пов’язаний розвиток трипільської культури, позначеної надзвичайними здобутками у гончарстві, художньому різьбленні, скульптурної пластики, обробки металу. Вправні виробники кухонної та столової кераміки, «трипільці» стали неперевершеними майстрами монохромного і поліхромного розпису гончарних виробів. В основі орнаментальних композицій трипільського розпису переважали спірально - меандрові мотиви, а також стилізовані зображення людей і тварин. Особливе місце посідала керамічна пластика, образи якої зосереджувалися біля матері - прародительки.

Первісне суспільство – перша в історії людства соціально-економічна формація. Особливості первісного суспільства втому, що мистецтво – закономірний продукт людської діяльності, утвердження буття людини у первісній культурі. З’являються перші архітектурні споруди, анімалістичні зображення як знак «оволодіння» людини звіром: розписи печер Альтаміра (Іспанія), Ляско (Франція), Капова печера (СРСР), жіночі статуетки (т. з. «палеолітичні Венери»), втілення в них своєрідного ідеалу жінки – продовжувачки роду.

25. Роль японського театру в розвитку культури Японії.

Для того щоб зрозуміти, слід пізна­ти. Історія японської культури - це од­вічний пошук Краси. В умінні помічати Красу в усьому й відкривати її іншим, у пошуках прекрасного вбачали своє призначення давні поети й художники. Саме вони заклали в душу японців по­чуття зачарованості світом. Вони розви­нули таку властивість зору, коли Істи­ну бачать у Красі, а Красу - в Істині. В Японії існувало два види театру - Но і Кабуки. Но називали «театром майстерності». П’єси цього театру ввійшли в історію як твори художньої цінності. Мистецтво актора театру Но не було натуралістичним, вистава будувалась на художній умовності – символіці жестів, рухів, дій, декорацій. Усі дійові особи не залишали сцену, а завмирали в її глибині. Активним учасником був хор: він коментував дію, вів з акторами діалоги, розповідав про дійових осіб.

Розквіт цього театрального жанру припав на 14-15 ст. У всіх акторів були дерев’яні маски, блискучі, багаті костюми, що були взірцем ужиткового мистецтва – їх зберігали в особливих дерев’яних ящиках як священні реліквії. На заднику сцени розміщувались музиканти – вони грали на флейті і двох барабанчиках. Своєрідний літературний монтаж мали оригінальні тексти п’єс: прозаїчні та віршовані частини, із введенням цитат з класики, послідовно чередувалися. Отже, театр Но можна вважати синтезом музично- театрально- танцювального мистецтва.

У 15-17 ст. провідним жанром японського національного театру стає театр Кабукі (кабу – пісня і танець). Загалом слово кабуку мало багато значень: модно й екстравагантно одягатися, жартувати, розважатися, фліртувати. А ієрогліф кі означав «акторка», у 19 ст. це слово стало означати уміння, майстерність. Головним у мистецтві Кабукі у 17 ст. була демонстрація талантів танцівниць. Акторами були тільки чоловіки, з 17 ст. обов’язковою ознакою театру стала завіса, що закривалася. Для акторів було розроблено певний грим, костюми, перуки, систему жестів, поз, рухів, і модуляцій голосу. У першій половині 19 ст. на сцені Кабукі з’явилися вистави з життя городян з їх сімейними і соціальними конфліктами, а також видовища, що показували жахливі історії з привидами і сценами вбивств. Тетар Кабукі й сьогодні живе активним життям, багато гастролює .