7. Система естетичного виховання засобами мистецтва в українській педагогіці.

Історія української педагогіки доводить, що система естетичного виховання засобами мистецтва бере свій початок у церковно-приходських школах, що створювались церквами і монастирями. Там учнів навчали музичної грамоти, співу і інструментальному виконавству, а також основам іконопису. На початку 17 ст. провідну роль у соціально - культурному житті почали відігравати братства – національно - релігійні організації православного люду. До їх складу входили вчителі, письменники , вчені, митці. В цих закладах пропагували гуманістичні ідеї, підносилося значення людського розуму, освіченості, виховувалося прихильне ставлення до античної спадщини та культури Заходу, формувалося розуміння необхідності розвитку української культури на основі синтезу досягнень вітчизняної та європейської думки. З діяльністю братських шкіл пов’язано виникнення української шкільної драми, яка була неодмінним атрибутом усіх просвітницьких закладів. Українська шкільна драма брала за основу традиції бароко, що виявилося у своєрідності сюжетів театральних дій, пишному декораційному оформленні спектаклів та широкому використанні різних видів мистецтва (музики, танцю, живопису). Кращі надбання братських шкіл знайшли своє продовження у Острозькій, а згодом і в Києво- Могилянській академіях, які вважалися найкращими закладами освіти Європи. В епоху Просвітництва, коли розвитку набув світський напрям освіти, відкриваються нові навчальні заклади (гімназії, ліцеї, місцеві школи), характерною ознакою яких стала різностороння мистецька освіта. В Одесі, Харкові та Києві відкриваються школи для малювання, які згодом перетворились на художні училища В Києві навчались М.Врубель, К.Малевич, В.Серов та інші.

Справжніми центрами мистецької освіти стали Київський університет св.. Володимира і Харківський університет. Там були хори, оркестри, театральні колективи. Рівень підготовки студентів давав змогу давати концерти з досить складним репертуаром, який включав твори Й. Гайдна, В. Моцарта, Л. Бетховена та інших відомих композиторів. Студенти брали участь в етнографічних експедиціях, збирали народну творчість. Великий внесок у справу професійної підготовки молодих музикантів зробив М. Лисенко. Він став ініціатором відкриття у Києві музично - драматичної школи, яка потім була реорганізована у музично - драматичний інститут. Тут навчались К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць та інші. Розвиток мистецької освіти був тісно пов'язаний з діяльністю аматорських гуртків і театрів, що сприяли піднесенню національної культури. Вони були популярними у Полтаві, Чернігові, Києві, Єлисаветграді. Саме з таких колективів вийшли зірки світової сцени ( М. Заньковецька, М. Старицький, Л. Курбас, яким належала особлива роль у розвитку українського театру, але й у педагогіці.

Розглянуті традиції в галузі мистецької освіти визначили провідні напрямки її розвитку: орієнтація на мистецтво як можливість духовного розвитку особистості та її моральних якостей; формування засобами мистецтва світоглядної позиції особистості; використання у педагогічній практиці різних видів мистецтва; опора на національні мистецькі скарби з поєднанням досягнень світової художньої культури.