1. Характеристика культури античного суспільства.

В античному суспільстві культура як сукупність навичок і вмінь, а також результатів людської діяльності стала предметом філософського осмислення. Згідно давногрецького міфу Есхіла, саме Прометей спряв виникненню культури та упорядкуванню суспільного життя. Таким чином, Есхіл пояснює, що мистецтво прийшло у світ як засіб, за допомогою якого людина має задовольнити свої життєві потреби.

Античні мислителі (Піфагор, Платон, Арістотель) вважали, що людини є творцем культури. На їх думку, вона створює культуру , наслідуючи природу та підкоряючи її своїм потребам. Мистецтво є засобом емоційного впливу на людину. Світ художніх образів, за переконанням античних мислителів і поетів – це невід’ємна частина життя людини, тому вони намагалися зрозуміти, як впливає на людину мистецтво. Зароджуються такі види мистецтв як живопис, архітектура, скульптура, музичне мистецтво, з являються перші театральні дії. Піфагор в свої працях називав музику філософією й стверджував, що світ побудований гармонійно. Музика оздоровлює людину і тому створювали мелодії, які могли б вгамувати душевний біль. Основою естетики Платона стала ідея єдності прекрасного, доброго, розумного. Його завжди цікавило питання про місце поезії та музики серед інших мистецтв, ролі поета у формування мудрості та любові. Платон у своїх творах підкреслював значний вплив мистецтва на поведінку, тому вважав за необхідне з боку держави встановити контроль за художніми творами, які мали відповідати моральним нормам тогочасного суспільства. Ідеї Платона знайшли своє продовження у творах Аристотеля, який вбачав в мистецтві відображення світової гармонії. У своїх роботах він наголошував на можливостях мистецтва щодо відображення життєвих явищ. Античні скульптори Мірон, Фідій, Пракситель також вважали, що мужню і скромну людину можна виховувати тільки героїчними образами. Естетичне виховання античного суспільства найповніше розкриває всі можливості мистецтва, тому складається певний тип художнього мислення, який став провідним для наступним поколінь.

2. Система розподілу матеріалу в курсі «Світова художня культура» 11 клас.(35год. (1год. на тиждень ), 4–– резервний час) Назва тем семестрів 1 семестр «Візуальні мистецтва», куди входять теми Архітектура Європи (Архітектура романського стилю, Перлини готики, Взірці архітектури барокко,Архітектура класицизму. Модерн в архітектурі.), Архітектура Близького і Далекого Сходу (Культова арабо-мусульманська архітектура, Мавританський стиль, Храми Індії, Храми Далекого Сходу, Велика Китайська стіна.), Скульптура – гімн людині (Античні скульптори (Мірон, Фідій, Пракситель та ін., Мікеланджело – втілене відчуття форми (“Оплакування Христа”, „Давид”, „Мойсей”, гробниця Медичі та ін.), творчість О. Родена)., Образотворче мистецтво Італії: Епоха „титанів» , Видатні живописці Іспанії, Фламандський і голландський живопис, і далі по програмі.

3. Характеристика художньої культури епохи Відродження. Суть духовного ідеалу епохи Відродження є людина. Хоча мислителі Відродження закликали повернутися до античності та вчитися у природи, їх погляди суттєво відрізнялися від давньогрецьких, оскільки на першому плані була не природа, а митець. Найвищим взірцем епохи став ідеал цілісної, гармонійно розвинутої особистості, яка своєю діяльністю, не просто задовольняє власні інтереси, а творить світ, красу, творить саму себе.

Гуманістичні ідеали епохи знайшли відображення в архітектурних спорудах Флоренції, Риму та Венеції, в образах, створених С. Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інших. Розвиваються стилі в архітектурі, скульптурі і музиці бароко і рококо. З’являються нові архітектурні форми, палаци, в музиці з’являється новий вид синтетичного мистецтва – опера ( опера сериа і опера буффа).

Новий світогляд знайшов своє відображення у діяльності відомих на той час педагогів Паоло Верджерно «Про благородні заняття і мораль юнацтва», Леонардо Бруні «Про настанови для молодих людей». Важливого значення вони надавали не тільки моральному., а й естетичному вихованню учнів. Віталії філософ і педагог Віторріно де Фельтре створив школу, яку назвав «Дім радості». Відповідно до головної мети навчання – гармонійного розвитку майбутнього громадянина – в школі вивчалися література, музика та живопис. Важливого значення надавалось розвитку творчості учнів як головного засобу їх інтелектуального розвитку.

.