1.3. Історичні етапи становлення і розвитку науки

Виникнення науки як сфери людської діяльності  тісно пов'язане з процесом розподілу суспільної праці, прагненням людей до пізнання невідомого.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення [3; 6]. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільної практики і мали виключно практичний характер. Від початку свого розвитку людство поліпшувало умови життя за рахунок пізнання і перетворювання навколишнього світу. Століттями і тисячоліттями досвід накопичувався, узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопичених відомостей поступово вдосконалювався зі встановленням певних обрядів, традицій, а потім – виникненням писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука античного світу), предмет вивчення якої була вся природа в цілому. Вона ще не ділилася на окремі відособлені галузі.

Цей період розвитку науки належить до першої фази процесу пізнання – безпосереднього спостереження. В V столітті до н.е. із античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині ІV ст. до н.е. потреби відліку часу, орієнтації, пояснення сезонних явищ привели до створення основ астрономії. У цей період відокремлюються також основи хімії, результати досліджень яких використовувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканин та виробів із шкіри.

Далі всередині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже, розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами окремих галузей знань.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай) знання мали практичну спрямованість і фактично виконували роль методичних розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання: створюються перші теоретичні системи у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Корифеї науки стародавньої Греції в своїх дослідженнях для опису об’єктивних закономірностей користувалися абстракціями, заклавши основи  уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки.

В епоху Середньовіччя великий внесок у розвиток науки зробили вчені арабського Сходу і Середньої Азії. В Європі великого поширення набуває специфічна форма науки – схоластика, яка основну увагу надавала розробці християнської догматики, однак, разом з тим, сприяла осмисленню культури, удосконаленню мистецтва теоретичних дискусій.

З другої половини ХV ст., в епоху Відродження, починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого (середина XV ст. –  середина XVI ст.) характеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними методами. У цей час відбувається подальша диференціація науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін: математики, фізики, хімії.

Другий період у розвитку природознавства, який характеризується як революційний у науці, припадає на середину ХVІ ст. – кінець ХІХ ст. Саме в цей час зроблені значні відкриття в фізиці, хімії, математиці, механіці, біології, астрономії, геології (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Кеплер, Ломоносов та ін.).

Період кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. ознаменувався промисловою революцією, яка стала могутнім стимулом для подальшого розвитку науки: відкриття електричного струму, електромагнітної індукції, хвильова теорія світу, закон збереження і перетворення енергії, клітинна теорія, еволюційна теорія Дарвіна, періодичний закон хімічних елементів Менделєєва, закони електромагнітного поля.

Революційні процеси, що відбувались у науці в XVI-XIX ст., привели до докорінної зміни поглядів на дійсність. Перший етап революції (середина XVI ст. – кінець XVIII ст.) дозволив зробити висновок, що за видимістю явищ існує дійсність, яку наука і покликана висвітлювати. Другий етап революції (кінець XIX ст.) привів до краху поглядів, згідно з якими природа з її предметами і зв'язками вважалася незмінною і такою, що рухається вічно в тому самому колі. Вирішальну роль у цілому зіграли І. Кант і П. Лаплас, які створили космогонічну теорію.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. революція природознавства вступила в нову, специфічну стадію. Фізика переступила поріг мікросвіту, було відкрито електрон (Томсон, 1897 p.), закладено основи квантової механіки (Планк, 1990 p.), виявлено дискретний характер радіоактивного випромінювання [5].

У ХХ та початку ХХІ ст. розвиток науки у всьому світі характеризується високими темпами. Сьогодні наука є важливою продуктивною силою суспільства, що виявляється в глибоких змінах у взаємозв'язках науки і практики.

Еволюцію розвитку науки можна зобразити за допомогою поданої нижче схеми 1.2.

 

Схема 1.2. Виникнення науки та її еволюція [5].