3.7. Експеримент. Експеримент у гуманітарних науках

Експеримент – це дослідження, в якому треба встановити, як зміни однієї (чи кількох) незалежних змінних (факторів) впливають на досліджувані (одну чи кілька) залежні змінні (параметри, відгуки). В експерименті створюється штучна ситуація для того, щоб дослідник на практиці міг перевірити свої гіпотези, зімітувати деякі життєві обставини, що дало б йому змогу краще пізнати досліджуваний об’єкт.

Метод експерименту в суспільних науках іноді ототожнюють з методом включеного спостереження. Утім, незважаючи на спільність основних ознак, експеримент має свої особливі риси. Спостереження передбачає невтручання дослідника у спостережуваний процес, натомість експеримент передбачає керування цим процесом: саме дослідник уводить або не вводить у дію фактори, які впливають на об’єкт. В ідеальному випадку експериментатор повинен цілком володіти ситуацією, тобто заплановано впливати на об’єкт і вимірювати всі ефекти, спричинені експериментальним впливом.

Проблема правомірності використання експериментального методу в соціальних науках багато років була дискусійною. Довгий час еталоном були природничі науки з їх розвиненими, точними, однозначними й відтворюваними експериментами. Проте картина почала змінюватися приблизно із середини ХХ ст., коли було визнано право на існування своєрідності соціального пізнання з урахуванням специфіки об’єкта дослідження (особа, група, суспільство). Головну роль у розробці цієї проблематики відіграв відомий американський учений Д. Кемпбелл, який у своїх працях з методології соціальних досліджень розробив основні категорії, принципи і прийоми соціальних і психологічних експериментів. Його роботи привернули увагу учених до проблем якості гуманітарних досліджень.

Експеримент у журналістикознавстві доцільно проводити тоді, коли перед дослідником стоїть завдання виявити різні поведінкові реакції людей або коли немає іншого способу перевірити гіпотезу з приводу того чи іншого об’єкта соціальної дійсності.

4.1. Поняття про наукову інформацію. Роль інформації у проведенні наукових досліджень.

4.2. Джерела інформації та їх використання в науковій роботі.

4.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою.

4.4. Вимоги до цитування у науковому тексті.

4. 5. Оформлення списку використаних джерел.

Виклад лекційного матеріалу

4.1. Поняття про наукову інформацію. Роль інформації у проведенні наукових досліджень

Розвиток суспільства нерозривно пов’язаний з постійними процесами  нагромадження інформації й передачею її від одних поколінь до наступних.  Наука рухається вперед пропорційно масі успадкованих знань. Слід зазначити, що нині отримані знання старіють набагато швидше, ніж, наприклад,  на початку XX століття. Якщо раніше отриманих знань фахівцеві вистачало на 10-15 років, то тепер цей термін скоротився в 3-5 разів. Це означає, що доводиться все життя вчитися, перенавчатися, займатися самоосвітою. У сучасних умовах необхідно вміти самостійно поповнювати свої знання, швидко орієнтуватися в стрімкому потоці наукової інформації [2]. Сьогодні важливо уміти користуватися бібліотечними інформаційно-пошуковими системами – каталогами, бібліографією, електронною інформацією тощо, а також Інтернет-ресурсами.

На сучасному етапі суспільного розвитку, коли темпи накопичення і передачі інформації зростають, виникла суперечність між продукуванням інформації та можливостями її споживання, опрацювання і застосування. Потрібні відповідні методики орієнтації наукових працівників на оптимальний  пошук і продуктивне використання інформаційних матеріалів.

Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз'яснення. Роз'яснення - це відомості про довкілля, про процеси, події і явища, які відбуваються. Це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.

Наукова інформація – це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці.

Визначальні ознаки наукової інформації:

— отримується в процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

— це документовані або публічно оголошувані відомості про українські та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності [4].

Наукова  інформація  зберігається  й  передається  за  допомогою опублікованих  і  неопублікованих  джерел,  які  умовно  розподіляють на первинні – книги, статті, патенти, дисертації й т.д., і вторинні, котрі містять відомості про первинні джерела, – це бібліографічні покажчики, реферативні журнали, каталоги, картотеки тощо.

Серед  первинних  джерел  інформації  провідне  місце, як стверджують самі учені,  належить журнальним  статтям,  де найбільше  оперативно  й  коротко  повідомляються результати наукових досліджень. Профільні поточні видання становлять приблизно третю частину всіх публікацій, безпосередньо дотичних до  конкретної дисципліни,  інші розсіюються в журналах і виданнях, що не мають прямого стосунку до конкретної наукової сфери. Із цього випливає, що не можна обмежуватися переглядом тільки спеціалізованих журналів і видань. Безперервне  зростання кількості  наукових публікацій значно підвищує частку робочого часу, що витрачається фахівцями на пошук потрібної інформації. Не  випадково вчені вважають, що близько половини всіх проведених досліджень є повторенням уже зробленого, але забутого, не знайденого в літературі [2].

Уміння швидко знайти літературу з потрібного питання, правильно оформити описок використаних джерел до доповіді, статті, курсового проекту, дисертації необхідно не тільки науковцеві, але й студентові вищого навчального закладу. Це вміння, іншими словами, – бібліографічна грамотність, набуває з кожним роком все більшого значення.

Нині у світі накопичений величезний обсяг фактографічної й  бібліографічної  інформації  з  різних  галузей  науки. Усвідомлена  науковим співтовариством роль інформації як стратегічного ресурсу, стимулювала розробки нових інформаційних технологій. На основі накопиченої інформації створюються й постійно розвиваються крупні бази даних (БД) практично з усіх розділів науки. Ці бази широко використовуються для інформаційного забезпечення наукових досліджень.

Основні джерела наукової інформації можна згрупувати в такому вигляді:

  − книги (підручники, навчальні посібники, монографії, брошури);

  − періодичні  видання  (журнали,  бюлетені,  праці  інститутів,  наукові збірники);

  − нормативні документи (стандарти, технічні умови,  інструкції, тимчасові вказівки, нормативні таблиці та ін.);

  − каталоги й прейскуранти;

  − патентна документація (патенти, винаходи);

  − звіти про науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи;

  − інформаційні видання (збірники НТІ, аналітичні огляди, інформаційні листки, експрес-інформації, виставочні проспекти й ін.),

  − перекладні видання іноземної наукової літератури;

  − матеріали наукових і науково-практичних конференцій, нарад, круглих столів;

  − дисертації, автореферати;

  − вторинні документи (реферативні огляди, бібліографічні каталоги, реферативні журнали, бібліографічні покажчики й ін.) [2].

Зазначені документи створюють величезні інформаційні потоки, темпи функціонування яких щорічно зростають.

Законом України «Про інформацію» визначено головні принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію; доступність інформації та свобода обміну нею; об'єктивність, вірогідність інформації;  повнота і точність інформації; законність отримання, використання, поширення і зберігання інформації. Право на інформацію мають усі громадяни України, юридичні особи і державні органи. [1].

Схема 4.1. Основні види інформації [3].

У процесі наукових досліджень використовується таке поняття як галузі інформації – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності.

Розрізняють такі галузі інформації: політична; духовна; науково-технічна;  соціальна; економічна; міжнародна. Чітке знання термінів та їх сутності, а також галузей інформації дозволяє науковому досліднику оперативно їх знаходити, переробляти, узагальнювати та ефективно застосовувати для виконання поставлених завдань [4].

Значення і роль інформації в тому, що, по-перше, без неї не може бути проведене жодне наукове дослідження, по-друге, інформація досить швидко старіє, і потрібне постійне оновлення матеріалів. За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить понад 10% на день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для книг і монографій. Окрім цього, інформація для дослідника є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, дослідник видає специфічний продукт - якісно нову інформацію. При цьому підраховано, що близько 50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації [4]. Тому досить відповідальним етапом наукового дослідження є вміння оперативно знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію з теми дослідження.