ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

__________________________________________________________________________

Тема: «Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки

тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Текст

у професійному спілкуванні. Класифікація текстів за сферою використан-

ня, метою, структурними особливостями. Види текстів у діловому, профе-

сійному мовленні. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення».

План

1. Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність.

2. Текст у професійному спілкуванні.

3. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Види текстів у діловому, професійному мовленні.

4. Стилі мовлення.

ТЕКСТ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТЕКСТУ: ЗВ’ЯЗНІСТЬ, КОМУНІКАТИВНІСТЬ, ЧЛЕНОВАНІСТЬ, ІНФОРМАТИВНІСТЬ

Центральною ланкою в процесі людської комунікації є текст.

Текст (лат. textum — тканина, поєднання, в’язь) – це група речень, розміщених у певній послідовності та пов’язаних одне з одним за змістом і за допомогою різних мовних за­собів.

Текст — писемний або усний мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семантична й  граматична єдність, утворена одним чи кількома реченнями, що виражають завершену думку.

Текст — це об’єднана змістовим зв’язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність.

Текст у більшості випадків є багато- чи кількареченнєвою структурно-семантичною одиницею. Будь-який текст завжди наявний у зв’язному мовленні і становить його вияв.

Текстом умовно вважають й окремі слова чи сполучення слів, що можуть бути як семантично поєднані, так і не поєднані, але підлягають певному аналізу.

У результаті лінгвістичного аналізу текстів, що належать до різних рівнів класифікації й різних суспільних сфер мовної комунікації, та практики продуктивного і репродуктивного текстотворення в межах різних функціональних стилів можна виділити й описати основні ознаки текстів. До них належать:

1. Цілісність, розуміється як єдність: змістової цілісності (єдність ідеї, теми, змісту), комунікативної цілісності (мети, намірів мовного спілкування) та струк-турної і формально-граматичної цілісності (мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм). Цілісність тексту підтримується текстовими категоріями: континуумом (послідовність подій, процесів, фактів, явищ та подій, що розгортаються в просторі та часі) та колізією (зіткнення протилежних сил, їх інтересів і прагнень).

2. Зв’язність. Зв’язність служить попередній ознаці, тобто цілісності тексту. Лексичним і граматичним зв’язком частин тексту вона забезпечує наявність континууму. Зв’язність виділяють за різними ознаками:

а) логічними;

б) асоціативними;

в) образними;

г) композиційно-структурними;

д) стилістичними;

е) ритмоутворювальними.

Логічну зв’язність помічаємо в причинно-наслідкових відношеннях між елементами тексту; при аналізі й синтезі його частин.

На асоціативну зв’язність тексту вказують домінантні теми, ключові слова, метафоричні тропи, риторичні фігури синтаксичного паралелізму.

Образна зв’язність тексту забезпечується системою образів (позитивних, негативних, головних, другорядних) та наскрізними образами-символами. Основними мовними засобами образності є тропи і фігури.

Композиційно-структурна зв’язність виявляється в будові тексту, диспозиції його частин, залежності композиційних елементів.

Стилістична зв’язність кожного тексту стає очевидною через доцільність і співмірність стилістично нейтральних, стильових і стилістично маркованих одиниць, через доречне і майстерне використання тропів та стилістичних фігур.

3. Членованість тексту. Властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за кількома ознаками: змістове й технічне, концептуальне й методичне, глибинне й поверхове, об’єктивне та суб’єктивне, смислове й формальне.

4. Інформаційність тексту. Кожний текст, що має названі вище ознаки, вже є інформаційним: поряд з мовними знаннями і в сукупності з ними він передає екстралінгвістичні знання. Текст — акумулятор інформації та канал її передачі.

5. Завершеність тексту. Ця ознака притаманна лише конкретним текстам з визначеними межами. У текстах широкого тлумачення вона має відносний характер.

Текст у професійному спілкуванні

Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії...

Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової ді­яльності.

У кожному виді професійної мови виокремлюють наукову мову, професійну розмовну мову певного виду діяльності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргонізми, і розподіль­ну мову (наприклад, мова продавця, мова реклами, мова агіта­ції тощо).

В основу професійної діяльності покладено наукові знання. Відповідно мова професійного спілкування тісно пов’язана з науковим стилем. Наукове спілкування теж належить до професійного спілкування, але не тотожне йому, оскільки не охоплює всі сфери трудової діяльності.

Головним завданням мови професійного спілкування є за­безпечення професійної діяльності.

У текстах професійного спілкування порушуються пи­тання, пов’язані з виконанням суб’єктами комунікації своїх професійних завдань. До цих текстів ставляться такі вимоги: об’єктивність викладу, логіка, послідовність, повнота інформації, точність, лаконічність, стандартність, Для них характерне вживання термінів, професіоналізмів, слів іншомовного походження, усталених мовних зво­ротів.

Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Види текстів у діловому, професійному мовленні

Залежно від змісту й будови тексти поділяють на три смислових типи: розповідь, опис і роздум (міркування). Кожен із них мас свою будову.

Розповідь — це повідомлення про якісь події, що розгортаються в часі. Загальна схема розповіді така: початок дії; розвиток подій; кінець події.

Опис — це висловлювання про певні ознаки, властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика людей, предметів, явищ природи шляхом перелічення їх головних, суттєвих ознак. Найголовніше в описі — дати точне або яскраве уявлення про предмет мовлення.

Роздум (міркування) — це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язкові три частини:

1) теза — основне твердження, чітко сформульована думка;

2) докази, аргументи, що підтверджують висунуту тезу;

3) висновок, що випливає з доказів (узагальнення).

В основі роздуму лежать причинно-наслідкові відношення. «Чисті» розповіді, описи, роздуми використовуються рідко. У текстах описи найчастіше включаються в розповідь або пов’язані з міркуванням; розповідь може доповнюватися роздумом.

Висловлювання всіх трьох типів бувають різних видів. Так, розповідь має такі різновиди: власне розповідь (оповідання), повідомлення, відповідь, перелік, найменування, оголошення. Кожен з цих видів має підвиди. Так, у повідомленні розрізняємо власне повідомлення, звіт, інформацію, рапорт, донесення, сповіщення та ін. Власне повідомлення – це розгорнута відповідь на питання (найчастіше відповідь на уроках за вивченим матеріалом).

Інформація або звіт – це насамперед виклад фактичного матеріалу, аналіз повідомлюваних даних, визначення завдань на майбутнє.

Описи поділяють на пейзажні, портретні, описи інтер’єру, характеристики людини, предметів, явищ.

Роздуми теж бувають різних видів: індуктивні (від часткового, конкретного до загального) і дедуктивні (від загальних положень до конкретних висновків), роздум-твердження (доказ істинності висунутої тези) і роздум-спростування, заперечення (доказ помилковості, хибності висунутої тези), роздум з прямими доказами (справедливість висунутої тези безпосередньо обґрунтовується доказами) і роздум з доказами від протилежного (істинність основної тези доводять шляхом спростування передбачуваної тези, протилежної тій, що доводиться).

Організація тексту і зв’язків між його частинами залежить від типів і стилів мовлення, манери автора, жанру художнього твору тощо.

Стилістично розрізняють тексти художні, наукові, публіцистичні, офіційно-ділові, розмовно-побутові. За жанрами: віршовані тексти, прозові, драматичні; текст казки, роману, байки, оди, кіносценарію тощо.

На рівні професійного та ділового спілкування тексти е зразками відповідних стилів; для них характерним є нормоване й регламентоване писемне мовлення; обов’язкове точне дотримання правил, складні логіко-смислові зв’язки, чітка структурно-семантична та формальна організація тексту. Тексти цих стилів мовлення відрізняються строгим дотриманням порядку слів у реченні, використанням складних синтаксичних конструкцій з визначеними семантичними відношеннями, зв’язком речень в абзаці із урахуванням контексту, поділом тексту на розділи, використанням посилань і виділень. Текст у професійному та діловому спілкуванні відзначається високим рівнем структурованості й систематизації матеріалу.

Структура тексту — це зв’язний тип організації смислового змісту на рівні його повної цілісності.

При вивченні структури тексту треба враховувати три аспекти: матеріальні складові структури, відношення між ними та цілісність об’єкта.

Текст утворюється певною глобальною структурою, що включає в себе структури глибинну й поверхневу. Якщо розглядати публіцистичний текст, то попередні визначення термінів «поверхнева» та «глибинна» структура стосуються насамперед цього виду текстів. Глибинну структуру містить ідейно-тематичний зміст тексту — він постає тут як складне сплетіння суспільних відносин навколо певної глибинної проблеми, що є системоутворюючим початком. Глибинна структура тексту утворюється певною сукупністю намірів, що перебувають під домінуючим впливом прагматичної настанови.

Поверхнева структура тексту — лінгвістична форма вираження глибинної структури. У публіцистиці вона є формально-змістовою.

Оскільки текст — єдиний засіб реалізації соціально значущого акту мовного спілкування (мети комунікації), то він набуває також статусу твору мовлення, що має цілісний і завершений характер.

Зміст тексту — функціонуюче в ньому смислове поле. Форму тексту утво-рюють взаємовідношення між його компонентами, матеріальними об’єктами — фразовими єдностями, та об’єднуючими їх комплексними єдностями — фразови-ми ансамблями.

Текст — це структурована єдність, що виражає певну систему відношень комплексного явища дійсності. В основі побудови тексту лежить інтеграція смислу мовних одиниць, що організовуються за певними схемами.

Тексту властива подвійна належність: до мови як до схеми взаємодій його складових і до мовлення як до результату використання його складових одиниць для спілкування. Отже, текст є синтезом мови та мовлення, мовні компоненти якого субстанційно присутні графічно або фонічно.

Форма тексту втілюється у звучанні як у матеріальному засобі вираження думок, а зміст відображає перероблене у свідомості уявлення про об’єктивну дійсність.

У публіцистиці, зокрема таких її жанрах, як нарис, репортаж, фейлетон, критичні замітки, полемічні статті, велике значення мають емоційно-риторичні структури. Раціонально-логічні ж домінують у жанрі передової статті, інформа-ційної замітки, огляду тощо.

У цілому структура розгорнутого тексту має такий вигляд:

заголовок, зумовлений темою і основною думкою;

вступна частина — зачин;

послідовно викладений зміст — підтеми і мікротеми;

завершальна частина — кінцівка.

У тексті можуть переплітатися різні комунікативні функції (наприклад, повідомлення і впливу в художньому творі), але одна з них завжди є домінуючою і визначає стиль висловлювання. Тому ознакою добре побудованого тексту є також стильова цілісність.

У процесі навчальної, професійної діяльності текст часто можуть перероблювати (скорочувати, цитувати). Основні види скорочення тексту — план, тезиси, конспект, виписки. Також існує система загальноприйнятих скорочень слів (кг, м, ім., див., та ін.).

Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями, не можна скорочувати псевдоніми (не JI. Українка, а Леся Українка; не П. Мирний, а Панас Мирний) та подвійні прізвища (не К.- Яценко, а Кучук-Яценко).