Соціально-політичне життя наддніпрянської україни в другій половині хіх ст. Національна політика царизму щодо України

1. Офіційна російська влада заперечувала існування окремого українського народу, української культури, мови тощо. (1856р. Історик М. Погодін)

2. 1863 р. – видання таємного Валуєвського циркуляра (автор – міністр внутрішніх справ П. Валуєв), у якому заявлено, що української (малоруської) мови не було, не має і не може бути; призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.

3. 1876 р. – видання Емського указу російським імператором Олександром ІІ, який заборонив друкувати книги українською; ставити українські театральні вистави; викладати українською; перекладати українською; ввозити українську літературу…

Детальніше:      Народы Российской империи во второй половине XIX в

Убийство Александра ІІ, 1 марта 1881 года

 

Російський суспільно-політичний рух в Україні

 50-60-ті рр. ХІХ ст. – діяльність радикальних організацій (М.Чернишевський), метою яких було створення справедливого суспільства на базі селянських громад.

Організації радикалів: «Земля і воля» (1861р.)

70-80-ті рр. ХІХ ст. – діяльність народників («чайковці», «Земля і воля»), метою яких було розбудова на основі селянських общин соціалістичного суспільства (справедливого суспільства рівних людей).

Ідеї народників: селянство готове для повалення царизму і побудови соціалізму; соціально-економічні та національні проблеми будуть вирішені шляхом революції.

Народники поширювали свої ідеї «ходіння в народ».

Народницькі організації в Україні: «Чайковці» (1872 р., діяли в Києві та Одесі), «Київська комуна» (1873 р., Київ), «Південні бунтарі» (1875 р., Одеса).

1877 р. – «Чигиринська змова» – спроба народників підняти селянське повстання під Чигирином, але невдало.

Із 1878 р. народники переходять до тактики терору.

У 1879 р. «Земля і воля» розділилася на «Чорний переділ» (продовжувала займатися агітацією) та «Народну волю» (зосередилася на терорі).

У 1881 р. народники вбили імператора Олександра ІІ.

На початку 80-х рр. Хіх ст. Народницькі організації були розгромлені російською владою.

Детальніше:                 Общественное движение в России в 1860-х– 1890-х

Польський визвольний рух в Україні

• Передумови – занепад феод-кріп. системи, «Весна народів», реформи Олександра ІІ. Успіхи, досягнуті італійцями у визволенні й об’єднанні своєї країни

• Причини – колоніальна політика царського уряду

• Завдання —  відродження  польської держави (Речі Посполитої)

У 1863-1864 рр. відбулося польське повстання проти Російського панування в Польщі. Повстання розпочалося на теренах Царства Польського в ніч на 11 січня 1863 р., швидко перекинулося в Литву, Білорусію та Правобережну Україну, протрималося менше місяця і було жорстоко придушене. Масової підтримки в Україні повстання не отримало. (на боці поляків воювали українські загони під проводом А. Потебні, А. Красовського). Повстання закінчилося поразкою.

Напередодні повстання відбувся розкол польського руху

Хлопомани – частина польських студентів Київського університету, які вирішили присвятити себе захисту українського народу. Очолив гурток В.Антонович (Вони спростовували твердження, що Правобережна Україна є частина Польщі, а українська мова – діалект польської)

Мета хлопоманів:

• Ліквідація царизму і кріпацтва

• Встановлення демократичної республіки на основі добдровідльного співжиття українців + росіян + поляків

Діяльність:

• Хлопомани ходили по селах і збирали український фольклор.

Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їх діди-прадіди упродовж століть гнобили українське селянство, і які вирішили зблизитися і прислужити народу. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами (походить від слова холоп — образлива назва польських панів українських селян), хоча самі вони себе називали українофілами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства. На початку своєї діяльності хлопомани під час студентських канікул та в інший вільний час мандрували селами, збираючи народні казки, прислів’я, звичаї та обряди. Згодом вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих «вчили в національному напрямі».

На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з викладачами і студентами Київського університету, серед яких були П.Чубинськии, М.Драгоманов, утворили нове товариство «Українська громада», яке у 1862 р. нараховувало 200 членів.