1.3 Теорії соціології

Соціальні статуси і ролі у структурі суспільства. Соціальна структура суспільства – це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов’язаних сталими відносинами.

Необхідним елементом соціальної структури, що закріплює соціальну ієрархію суспільства, виступає соціальний статус.

Соціальний статус (з латин. «становище») – це положення соціального суб’єкта в суспільстві, що передбачає для нього певні специфічні права і обов’язки, правила поведінки.

За своїми функціональними особливостями статуси поділяються на політичні (громадянин, депутат), економічні (власник, підприємець, робітник, службовець), демографічні (чоловік, жінка, дитина), родинні (дружина, чоловік, донька, син), науково-освітні (вчений, професор, викладач, студент) та багато інших груп статусів.

З поняттям соціального статусу нерозривно пов’язане поняття соціальної ролі – це певна модель, зразок поведінки соціального суб’єкта відповідно до його соціального статусу.

Людина має різні соціальні статуси. Наприклад, одна і та ж особа в різних соціальних системах має права і обов'язки члена трудового колективу, чоловіка та батька, громадянина держави тощо.

Кожен із соціальних статусів, якими наділений соціальний суб’єкт, передбачає для нього специфічні правила поведінки, відмінні від тих, що надають йому інші соціальні статуси. Тому вдома ми поводимося зовсім не так, як на роботі чи в громадських місцях.

Коли поведінка соціального суб’єкта не виходить за рамки прав і обов’язків, які для нього надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує цей соціальний суб’єкт. Інша справа, коли він нехтує власними обов’язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту соціального суб’єкта з людьми, що його оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом.

Теорія соціальної стратифікації. Термін стратифікація (з лат. stratum – прошарок, верства, facere – робити) був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

За П. Сорокіним, соціальна стратифікація – це соціальний процес, у ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем. Соціально нерівні верстви прийнято називати стратами.

Сучасний американський соціолог Е. Гідденс, виділив такі системи стратифікації як рабство, касти, стани і класи.

рабство – найбільш виражена форма нерівності, коли деякі індивіди буквально належать іншим як їхня власність;

касти – «рід» (або «чистий рід») ;

стани були частиною європейського феодалізму, але існували також і в багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани включали страти з різними обов’язками та правами: стан, який складався з аристократії і дворянства; стан, що складався з духівництва; «третій стан» – слуги, вільні селяни, торговці та художники;

класи – більші групи людей, що розрізняються загальними економічними можливостям, які впливають на їхній стиль життя.

Багатство складає головну передумову класових розходжень. Основні класи, що існують у західних суспільствах: вищий (володіє або прямо контролює виробничі ресурси: багатії, великі промисловці, верхівка керівництва), середній (більшість «білих комірців» і професіоналів), робітники («сині комірці» або зайняті ручною працею) ; у деяких індустріальних країнах четвертий клас – селянство (люди, зайняті в традиційних типах сільськогосподарського виробництва).

Соціальна мобільність та її види. У суспільстві постійно відбуваються певні соціальні рухи, зміни, які в соціології називають соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) – це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Соціальний простір за П. Сорокіним має два основних класи координат – горизонтальний і вертикальний.

Під горизонтальною соціальною мобільністю розуміють перехід індивіда (соціального об’єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу і т. д.).

Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють відносини, що виникають за переміщення індивіда (соціального суб’єкта) з одного соціального прошарку в інший.

Оскільки вертикальна мобільність спостерігається у будь-якому суспільстві, а між прошарками повинні існувати якісь шляхи, по яких індивіди переміщаються нагору або вниз із одного прошарку в інший, згідно з П. Сорокіним, існують канали соціальної циркуляції, найважливішими з яких учений вважає такі: армія, церква, школа, політичні, економічні та професійні організації.

Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, сутність якої полягає у зміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність у межах одного покоління, яка пов’язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними «сходинками».

У закритих суспільствах (рабовласницьке, кастове та станове) міжпоколінна мобільність майже неприпустима, адже у ньому існують жорсткі перепони між верствами, які подолати дуже складно. Що стосується класового суспільства, то в ньому міжпоколінна мобільність зустрічається часто, оскільки переміщення з соціальної групи в іншу є відкритими і бажаним. Проте, за П. Сорокіним, немає суспільств абсолютно закритих, які б не допускали вертикальної мобільності взагалі, так і немає абсолютно відкритих суспільств.