75. Договір управління майном: поняття, сторони та зміст.

Згідно зі ст. 1029 ЦК за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

1. Сторонами договору управління майном є установник управління та управитель. Проте учасників управління майном може бути більше - окрім сторін договору управління до них належать і особи, які мають право набувати пін оди віл майна, переданого " управління, якщо вони зазначені установником управління майном в договорі як вигодонабувачі.

Установник управління майном - не особа, яка передає майно управителю н довірчу власність на підставі договору управління майном. Ним може бути як юридична, так і фізична особа, незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Характеристика договору управління майном 1. За договором управління майном, відповідно, передається в управління майно. Майном, як предметом договору управління майном, за ст. 1030 ЦК України можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Так, за Законом України "Про житлово-комунальні послуги" управитель за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд. 2. Сторонами договору управління є установник управління та управитель. 3. Майно передається в управління на відповідний строк. Згідно зі ст. 1036 ЦК України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років. 4. Управитель здійснює управління майном за плату. 5. Управління здійснюється в інтересах установника управління або вказаної ним особи. 6. Істотними умовами договору управління майном є: - перелік майна, що передається в управління; - розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 ЦК України). 7. Договір управління майном укладається в письмовій формі.

76. Поняття спадкового права

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав і обов'язків померлої особи до її правонаступників.

В системі римського приватного права спадкове право тісно пов'язане з усіма видами майнових прав. Після смерті особи най­частіше залишається її майно, яке є об'єктом переходу за спадщиною до інших осіб. Римські юристи вважали, що помирає власник, але його власність залишається; помирає боржник, але не борг. У римському спадковому праві склався цілий комплекс правових приписів, які регулю­вали перехід майна власника після його смерті до інших осіб. До них належали такі категорії та положення, як спадкування, спадщи­на, спадкодавець, спадкоємець, універсальне та сингулярне наступ­ництво, відкриття та набуття спадщини, легати, фідеїкоміси та ін.

Спадкування (hereditos) — перехід майна після смерті його влас­ника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.

Спадщина (hereditas) — це сукупність прав і обов'язків померло­го, яка визначається на момент смерті спадкодавця.

Спадкодавець (defunctus) — особа, після смерті якої залишилося майно. Ним може бути лише фізична особа. Юридична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.

Спадкоємець (heres) — особа, до якої переходить у встановлено­му порядку майно померлого. Ним може бути як фізична, так і юридична особа.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — за заповітом або за законом.