73. Вчинення дії в майнових інтересах інших осіб.

Стаття 1158. Право на вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

1. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

2. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

3. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.

74. Публічна обіцянка винагороди.

Публічною обіцянкою винагороди є звернене до невизначеного кола осіб обіцяння майнової винагороди за досягнення обумовленого результату. Правовий статус публічної обіцянки винагороди закріплено у главі 78 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Слід відмітити особливу позицію законодавця по правовому закріпленню даного виду зобов'язань: чітко прослідковується розмежування на окремі види публічної обіцянки винагороди.

Власник, який загубив певну річ, обіцяє винагороду тому, хто її знайде. Або громадською організацією оголошено конкурс на найкращий варіант дослідницької роботи в рамках проекту. Ці приклади породжують зобов'язання, які мають на меті публічну обіцянку винагороди. Виходячи з положень ст. 2 ЦК України, особою, яка має право публічно пообіцяти винагороду, може бути як фізична, так і юридична особа. Крім того, дане положення передбачено в п.1 ст. 1150 ЦК України

Публічна обіцянка винагороди характеризується низкою особливостей:

--публічність — обіцянка повинна бути сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб (п. 2 ст. 1144, п. 2 ст. 1150 ЦК України). Так, якщо власник доручив будь-кому за визначену винагороду пошуки речі, що була згублена, це був би договір на виконання роботи, а не публічна обіцянка винагороди. Так, як особливої форми оголошення публічної обіцянки винагороди в ЦК України не встановлено, публічність виступає саме таким обов'язковим елементом останньої. Вибір способу сповіщення залежить від особи, яка обіцяє винагороду і певною мірою залежить від її матеріального становища;

--майнова винагорода — має бути обіцяна не будь-яка винагорода, а саме майнова. Винагорода, що позбавлена майнового змісту, не спроможна породити цивільно-правові зобов'язання. Якщо б, наприклад, організатором конкурсу було встановлено не майнову винагороду, а подяку (грамоту), виникли б не зобов'язальні, а інші відносини, що виходять за межі цивільного права. Подана умова закріплюється твердженням науковця Безклубого І., який визначає, що одним з джерел виникнення грошового зобов'язання є публічна обіцянка винагороди [1,60].

--результат — винагорода повинна бути обіцяна за досягнення результату, до якого, незалежно один від одного, може прагнути невизначене коло осіб (за винятком закритого конкурсу відповідно до п.3 ст. 1150 ЦК України, де учасниками завжди будуть визначена кількість персональних учасників [5]. Публічна обіцянка винагороди припускає досягнення єдиного у своєму роді і в силу цього неповторного результату (наприклад, відшукання загублених документів). Він може бути досягнутий чи не досягнутий, але не може бути виконаний краще чи гірше. Тому обіцянку винагороди вправі вимагати той, хто досяг обумовленого результату.

Досягнення результату лише для конкретної особи виключає публічну обіцянку винагороди. Наприклад, якщо оголошено закритий конкурс і запрошено одного персонального учасника; якщо винагорода запропонована в рамках відділу, де працює один співробітник тощо.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення завдання. Знову ж таки, умови щодо такого оголошення тим самим шляхом, яким було оголошено і обіцянку винагороди, не встановлено. У цьому разі особа, котра понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування. Безперечно, такі витрати повинні підтверджуватися документально та/чи показаннями свідків.

Публічна обіцянка винагороди — односторонній правочин, і вже з цієї причини вона сама по собі не може породити зобов'язальне правовідношення. До того ж зобов'язання встановлюється завжди між конкретними особами, а публічна обіцянка звернена до невизначеного кола суб'єктів. Проте можливі і правовідносини з усіма взагалі, які зобов'язуються утримуватись від посягання на чуже майно. Але така можливість існує не для відносних (зобов'язальних), а тільки для абсолютних правовідносин (наприклад, для правовідносин власності). Вона характеризується також тим, що невизначена кількість зобов'язаних осіб протистоїть уповноваженому.