6. Проблема “важка дитина” в дошкільному віці.

Важка дитина – це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім’ї, вихователя. Важко-виховуваність – це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. Поняття “важкі діти” завдячує своїм походженням педагогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхилень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів.

Л. С. Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі.

Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії важких дітей:

1. Діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих антисуспільних груп, до яких належать.

2. Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих стосунках з іншими дітьми і своєю сім’єю та мають значні емоційні розлади. П. Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих дітей ще 2 групи дітей: тих, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки і тих, що засвоїли антисуспільні норми.

О. Є. Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.

В. І. Абраменко і О. І. Селецький подають таку класифікацію важких дітей:

1) неорганізовані;

2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники);

3) психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні).

Д. І. Фельдштейн диференціює важких дітей, враховуючи характер домінуючих негативних потреб і відповідних їм проявів поведінки.

Г. Г. Бочкарьова категорії важких розглядає з позиції їх суб’єктивного ставлення до здійсненого вчинку: ті, що каються, безконфліктні і циніки.

Основні причини появи важкої дитини:

1. Особливості сімейного виховання:

• Низький педагогічний і культурний рівень батьків (порушення єдності вимог до дитини та їх послідовності; відсутність чіткої організації життя дитини; бездоглядність; відсутність належного статевого виховання; неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози, фізичні покарання, надмірна опіка).

• Неблагополуччя сім’ї (конфліктність; аморальність; асоціальна поведінка батьків).

2. Особливості взаємодії педагога з дитиною:

• слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім’ї;

• недостатня робота з батьками; неврахування індивідуальних особливостей дитини;

• негативне стимулювання поведінки дітей;

• недемократичний тип спілкування педагога;

• недостатнє керівництво міжособистісним спілкуванням та організацією навчально-виховного процесу.

3. Особливості особистості дитини:

• неадекватність самооцінки та рівня домагань;

• невміння спілкуватися; відсутність сенсу та чіткої мети в житті;

• відсутність суб’єкта турбот; відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів;

• реакція на пережиту важку ситуацію;

• емоційна недорозвиненість;

• проблеми сфери мотивації та потреб;

• психологічний інфантилізм;

• відсутність дисциплінованості;

• безвідповідальна поведінка.

4. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп; спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички.

5. Неблагополуччя психологічного клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками.

6. Вплив засобів масової інформації.

7. Негативний вплив алкоголю і наркотиків.

8. Відхилення в психічному і фізичному розвитку.

Наш час породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема:

• Погіршення соціально-економічних умов життя. У дітей відбуваються нашарування життєво важливих проблем: на їх плечі, крім власних вікових проблем, важким тягарем лягають дорослі проблеми (безробіття, невпевненість батьків у завтрашньому дні, нестабільність життя тощо).

• Криза переорієнтації. Старі цінності відходять, нові приймаються нелегко, а вакум – сприятливий ґрунт для розвитку негативного.

• Інформаційний бум – цілий потік інформації різного ґатунку. Дітям важко зрозуміти, що є правдою, що ні. Як наслідок - депресія, падіння моральності.

• Омолодження сексуальних стосунків, що призводить до росту венеричних захворювань, дітовбивства.

• Тенденція погіршення здоров’я. Часто діти не знають, що таке здоров’я і тому не бережуть його. Багато дітей мають важку спадковість, родові травми, несприятливі санітарно-побутові умови життя. Причиною погіршення здоров’я може стати екологічне забруднення.

Ознаки соціальної та педагогічної запущеності дошкільнят:

• неуспішність у рольовій грі (труднощі в спілкуванні з ровесниками, діти віддають перевагу предметним іграм);

• непідготовленість до навчання в школі ( дисгармонія емоційно-вольової сфери, недостатньо розвинуті пізнавальні здібності та довільність поведінки, невміння спілкуватися з дорослими і дітьми);

• погана адаптація до перебування в дитячому садку;

• відхилення в поведінці (агресивність, гіперактивність);

• відставання в розвитку (пізніше починають ходити, говорити тощо).

Організація індивідуальної роботи з педагогічно запущеними дітьми