2. Спілкування та конфлікти в групі дошкільників.

Особливості спілкування дошкільників з однолітками у групі дитячого садка

Група дошкільного закладу з одного боку  явище соціально-педагогічне, що розвивається під впливом вихователів, а з іншого – має зачатки  саморегуляції, адже уявляє собою генетично найбільш ранній щабель соціальної організації, на якому в дитини розвивається спілкування та різноманітні види діяльності, формуються перші відносини з однолітками, що позитивно впливає на становлення особистості.

У дитячій групі Т. А.Рєпіна пропонує виокремлювати такі структурні одиниці:

1. Поведінкова, що включає спілкування, взаємодію в сумісній діяльності, поведінку члена групи адресовану іншому.

2. Емоційна, до якої належать ділові стосунки (в ході сумісної діяльності), оціночні (взаємне оцінювання дітей), особистісні відносини.

3. Когнітивна (гностична), яка містить сприймання й розуміння дітьми одне одного (соціальна перцепція), результатом чого є взаємна оцінка та самооцінка.

У дошкільному дитинстві проявляється феномен взаємозв’язку та взаємопроникнення різного виду відносин. Міжособистісні відносини проявляються у спілкуванні, діяльності та соціальній перцепції. У групі дитячого садка існують відносно тривалі прихильності між дітьми, простежується відносно стійке положення дитини в групі однолітків, проявляється певна ситуативність у відносинах дошкільників. Вони частіше спілкуються з однолітками своєї статі. Партнерів для ігор дошкільнята обирають враховуючи інтереси сумісної діяльності, а також позитивні якості однолітків (Т.А. Рєпіна).

Положення дітей у рольових іграх не однакове, адже одні виступають у ролі ведучих, а інші – в ролі відомих. Переваги дітей та їх популярність багато в чому залежить від їх здатності придумувати та організовувати сумісну гру (Т.А. Рєпіна, А.А. Рояк, В.С. Мухіна). Підвищення успішності у конструктивній діяльності збільшує кількість позитивних форм взаємодії та статус дитини (Т.А. Рєпіна). Отже, успішність діяльності позитивно впливає на статус дитини в групі. Водночас при оцінці успішності в будь-якій діяльності важливий не стільки її результат скільки визнання цієї діяльності оточуючими дорослими, що покращує ставлення до дитини однолітків. Як наслідок цього дитина стає більш активною, підвищується її самооцінка та рівень притязань.

В основі формування міжособистісних відносин та прихильностей лежить задоволення комунікативних потреб. У разі, коли зміст спілкування не відповідає рівню комунікативних потреб суб’єкта, привабливість партнера зменшується, і навпаки, адекватне задоволення основних комунікативних потреб призводить до того, що перевага надається конкретній людині, яка задовольнила ці потреби. Частіше перевага надається дітям, які демонструють доброзичливу увагу до партнера – доброзичливість,  відгукливість, чутливість до взаємодії однолітка (М.І.Лісіна). Популярні діти самі мають загострену ярко виражену потребу в спілкуванні та визнанні, яку прагнуть задовольнити (О.О.Папір).

Науково доведено, що в умовах ізольованості дитини ускуднюється досвід навчання соціальним ролям, порушується формування самооцінки дитини, що сприяє розвитку в неї невпевненості в собі. Такі труднощі в спілкуванні можуть викликати в дітей недоброзичливе ставлення до однолітків, озлобленість, агресію як компенсацію. А.А. Рояк виокремлює такі характерні труднощі: дитина прагне до однолітка, але її не приймають до гри; спілкування носить формальний характер; дитина уходить від однолітків, а вони уникають контакту з нею; дитина уходить від однолітків, але вони ставляться до неї дружелюбно. Всі ці труднощі науковець пояснює порушенням однієї з умов «повноцінного спілкування»: наявність взаємних симпатій; інтересу до діяльності однолітка, прагнення грати разом; наявність співпереживання; здатності «пристосовуватися» одне до одного; наявність необхідного рівня ігрових умінь та навичок.

Отже, аналіз психолого-педагогічних досліджень доводить, що група дитячого садка – цілісне утворення, що уявляє собою єдину функціональну систему зі своєю структурою та динамікою, в якій присутня складна система міжособистісних ієрархізованих зв’язків її членів відповідно до їх ділових та особистісних якостей. В основі вибіркових прихильностей дітей лежать такі якості, як ініціативність, успішність у діяльності, потреба в спілкуванні та визнанні однолітків і дорослих, здатність задовольнити комунікативні потреби ровесників.

Протягом дошкільного віку розвиваються, змінюючи один одного, три форми спілкування з однолітками.

У немовляти серед різноманітних контактів з ровесниками найбільш часто виникають безпосередні емоційні, відбивають широкий спектр переживань: задоволення від нових вражень, що доставляються іншою дитиною, зараження загальним веселощами, побоювання і досада від необережних рухів. Інтерес дітей один до одного спонукає до пізнавальним контактам, до вивчення іншого. До 12 міс. вперше складаються ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. Тут закладається основа подальшого повноцінного спілкування з однолітками. Формування такої потреби починається з 3 міс. з появи орієнтовною активності на однолітка. У 5 міс. у дитини з’являються яскраві емоції при сприйнятті партнера в складі комплексу пожвавлення. У другому півріччі першого року життя складаються складні форми поведінки (наслідування, спільні ігри), виступаючи як наступні етапи розвитку потреби у спілкуванні з ровесниками.

Значна частина контактів з товаришами спрямована на знайомство з ними як з цікавим об’єктом. Діти роздивляються один одного, чіпають обличчя, одяг, іноді навіть пробують на смак — беруть в рот пальчики іншого. Немовлята часто не обмежуються спогляданням ровесника, а прагнуть на ділі вивчити зацікавив їх об’єкт. Вони ведуть себе з однолітками як з цікавою іграшкою. У той же час вони адресують їм ті ж дії, що і дорослому: посміхаються, пропонують іграшку. Проте ініціативні прояви на адресу однолітків, прагнення привернути до себе увагу спостерігаються рідко, як і відповідна активність. Спілкування в повному сенсі ще відсутній, закладаються лише його передумови.

У віці від 1 року до 1,5 років зміст контактів з однолітками залишається таким же, як і у немовлят. У ровесника малюка приваблюють насамперед об’єктивні якості: зовнішність, поведінку. Тому спільні дії малюків дуже рідкісні і швидко розпадаються. Діти не можуть узгодити свої бажання і не враховують стани один одного.

У 1,5 року відбувається перелом у відносинах з ровесниками. Розвиваються ініціативні дії з метою зацікавити собою ровесника. Одночасно розвивається чутливість до ставлення товаришів.

До 2 років складається перша форма спілкування з однолітками-емоційно-практична Нова потреба в спілкуванні з однолітками займає четверте місце слідом за потребою в активному функціонуванні, спілкуванні з дорослими і в нових враженнях. Зміст її полягає в тому, що дитина чекає від однолітка співучасті у своїх витівках, забавах і прагне до самовираження. Спілкування зводиться до біганині, веселим криків, забавним рухам і відрізняється розкутістю і безпосередністю.

Дітей приваблює сам процес спільних дій: спорудження будівель, втікання та ін Саме в процесі і полягає для малюка мета діяльності, а результат її не важливий. Мотиви такого спілкування полягають в зосередженості дітей на самовиявлення. Хоча малюк прагне наслідувати ровеснику і зростає інтерес дітей один до одного, образ ровесника для дитини дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхневі

Спілкування з товаришами зводиться до окремих епізодах. Діти довго грають одні. А для встановлення контактів широко використовують всі дії, якими оволоділи в спілкуванні з дорослими – жести, пози, міміку. Емоції хлопців дуже глибокі і інтенсивні. Предметно-дієві операції теж вносять свій внесок у встановлення контактів. На 4-му році життя все більше місце в спілкуванні займає мова.

У віці з 4 до 6 років у дошкільнят спостерігається ситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками. В 4 роки потреба спілкування з однолітками висувається на одне з перших місць. Ця зміна пов’язана з тим, що бурхливо розвиваються сюжетно-рольова гра та інші види діяльності, набуваючи колективний характер. Дошкільнята намагаються налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії для досягнення мети, що і складає головний зміст потреби в спілкуванні.

Прагнення діяти спільно настільки сильно виражено, що діти йдуть на компроміс, поступаючись один одному іграшку, найбільш привабливу роль в грі і т.д.

У дітей яскраво проявляється схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність в оцінці товаришів.

На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи товаришів, вимагають визнати власні досягнення, помічають невдачі інших дітей і намагаються приховати свої промахи. Дошкільник прагне привернути увагу до себе. Дитина не виділяє інтересів, бажань товариша, не розуміє мотивів його поведінки. І в той же час виявляє пильний інтерес до всього, що робить одноліток.

Таким чином, зміст потреби в спілкуванні становить прагнення до визнання і поваги. Контакти характеризуються яскравою емоційністю.

Діти використовують різноманітні засоби спілкування, і незважаючи на те, що вони багато говорять, мова залишається як і раніше ситуативною.

Внеситуативно-ділова форма спілкування спостерігається досить рідко, у невеликого числа дітей 6-7 років, але у старших дошкільнят чітко намічається тенденція до її розвитку. Ускладнення ігрової діяльності ставить хлопців перед необхідністю домовитися і заздалегідь спланувати свою діяльність. Основна потреба в спілкуванні полягає в прагненні до співпраці з товаришами, яке набуває внеситуативно характер. Змінюється провідний мотив спілкування. Складається стійкий образ однолітка. Тому виникає прихильність, дружба. Відбувається становлення суб’єктивного ставлення до інших дітей, тобто вміння бачити в них рівну собі особистість, враховувати їхні інтереси, готовність допомагати. Виникає інтерес до особистості ровесника, не пов’язаний з його конкретними діями. Діти розмовляють на пізнавальні та особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головний засіб спілкування — мова.

Особливості спілкування з однолітками яскраво проявляються в темах розмов. Те, про що говорять дошкільнята, дозволяє простежити, що цінують вони в сверстнике і за рахунок чого самостверджуються в його очах.

Висловлювання на адресу однолітка так чи інакше пов’язані з власним «я» дитини. Молодші дошкільнята розмовляють насамперед про те, що вони бачать, або про те, що у них є. Вони прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу однолітків за допомогою предметів, якими володіють. Займаючи у молодших особливе місце, такі теми зберігаються протягом усього дошкільного віку (Л. Н. Галігузова, Е. О. Смирнова).

Середні дошкільники частіше демонструють одноліткам те, що вони вміють робити і як це у них виходить. У 5-7 років діти багато розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається. Вони діляться з однолітками своїми знаннями, “планами на майбутнє” (“ким я буду, коли виросту”). Незважаючи на розвиток контактів з однолітками, в будь-який період дитинства спостерігаються конфлікти між дітьми.

У взаєминах між дітьми також спостерігаються конфлікти, причини яких залежать від віку дітей. У ранньому віці причинами виступають ставлення до іншого як до об'єкту, нездатність до спільних дій (особливо у грі), високий егоцентризм. Найпоширенішою причиною конфліктів з однолітками виступає поводження з іншою дитиною як з неживим об'єктом і невміння гратись поряд навіть за наявності достатньої кількості іграшок. Іграшка для малюка привабливіша, ніж одноліток. Вона затуляє партнера і гальмує розвиток позитивних взаємостосунків. Рояк А. А. визначала причиною конфліктів дошкільників також різні рівні в оволодінні ними ігровою діяльністю.

Середньому дошкільнику особливо важливо продемонструвати себе і хоч у чомусь перевершити товариша. Йому необхідна впевненість у тому, що його помічають, і відчувати, що він найкращий. Йому доводиться постійно відстоювати своє право на унікальність. Він порівнює себе з однолітком. Але порівняння це дуже суб'єктивне, тільки на свою користь. Дитина бачить однолітка як предмет порівняння з собою, тому сам одноліток і його особистість не помічаються. Інтереси ровесника, як правило, ігноруються. Малюк помічає іншого, коли той починає заважати. І одразу ж одноліток одержує сувору оцінку, негативну і безжальну характеристику. Дитина чекає від ровесника схвалення, але сама не спроможна висловити таке схвалення на адресу товариша. Таким чином, потреба у схваленні з боку ровесників залишається у дошкільника напруженою і незадоволеною водночас. Крім того, дошкільники погано усвідомлюють причини поведінки інших. Вони не розуміють, що одноліток - така ж особистість зі своїми інтересами і потребами.

До 5-6 р. число конфліктів знижується. Дитині стає важливішим гратись разом, досягти порозуміння, ніж ствердитися в очах однолітка. Діти частіше поступаються своїми інтересами, виявляють здатність розуміти позицію товариша. Проте не всі дошкільники досягають рівня позаситуативно-ділової форми спілкування з ровесниками, а тому їм все ж таки важко узгоджувати свої пропозиції, терпляче ставитись до протилежних точок зору один одного. Через це між дітьми виникають суперечки, сварки, навіть бійки.

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих, несумісних один з одним тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, у міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей, пов'язане з гострими негативними емоційними переживаннями.

Конфлікти, пов’язані з порушенням дитиною правил поведінки в дитячому саду, конфлікти емоційно-особистісних відносин, що виникають у процесі спілкування з однолітками і проявляються у формі зіткнень, сутичок, суперечок і сварок, характерні в дошкільному віці.

Дошкільний вік – особливо відповідальний період у вихованні, тому що є віком первісного становлення особистості дитини. У цей час у спілкуванні дитини з однолітками виникають досить складні взаємини, що істотно впливають на розвиток його особистості. Знання особливостей відносин між дітьми в групі дитячого саду і тих труднощів, які у них при цьому виникають, може надати серйозну допомогу дорослим при організації виховної роботи з дошкільнятами.

У дошкільному віці світ дитини вже, як правило, нерозривно пов’язаний з іншими дітьми. І чим старшою стає дитина, тим більше значення для нього набувають контакти з однолітками.

Очевидно, що спілкування дитини з однолітками – це особлива сфера його життєдіяльності, яка істотно відрізняється від спілкування з дорослими. Близькі дорослі зазвичай уважні і доброзичливі до малюка, вони оточують його теплом і турботою, вчать певним навичкам і вмінням. З однолітками все відбувається інакше. Діти менш уважні і доброзичливі, вони зазвичай не надто прагнуть допомогти один одному, підтримати і зрозуміти однолітка. Вони можуть забрати іграшку, образити, не звертаючи уваги на сльози. І все ж таки спілкування, з іншими дітьми приносить дошкільнику ні з чим не порівнянне задоволення.

Дошкільний період дитинства сензитивний для формування у дитини основ колективістських якостей, а також гуманного ставлення до інших людей. Якщо основи цих якостей не будуть сформовані в дошкільному віці, то вся особистість дитини може стати збитковою, і згодом заповнити цю прогалину буде надзвичайно важко.

Однак у дошкільному віці на тлі сприятливої ​​обстановки виховання в дитячому саду можуть створюватися умови, коли вплив середовища стає «патогенним» для розвитку особистості, оскільки обмежує її.

Ось чому рання діагностика та профілактика конфліктних відносин, неблагополуччя, емоційного дискомфорту дитини серед однолітків набувають настільки величезне значення. Незнання їх робить малоефективними всі спроби вивчення та побудови повноцінних дитячих відносин, а також перешкоджає здійсненню індивідуального підходу до формування особистості дитини.

Конфліктна ситуація переростає в конфлікт тільки при спільних ігрових діях дитини і однолітків. Подібна ситуація виникає у випадках, коли є протиріччя: між вимогами однолітків і об'єктивними можливостями дитини в грі (останні виявляються нижче вимог) або між провідними потребами дитини і однолітків (потреби знаходяться за межами гри). В обох випадках мова йде про несформованість провідною ігрової діяльності дошкільнят, що сприяє розвитку конфлікту.

Причинами може бути недостатня ініціативність дитини у встановленні контактів з ровесниками, відсутність між граючими емоційних устремлінь, коли, наприклад, бажання командувати спонукає дитину залишити гру з улюбленим товаришем і вступити в гру з менш приємним, але податливим однолітком; відсутність навичок спілкування. У результаті таких взаємодій можуть виникнути два види протиріч: неузгодженість між вимогами однолітків і об'єктивними можливостями дитини в грі і неузгодженість у мотивах гри дитини і однолітків.

Тому слід розглядати два типи конфліктів у дошкільнят, які відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками: внутрішні і зовнішні.

Зовнішні очевидні конфлікти у дошкільнят породжуються суперечностями, що виникають при організації ними спільної діяльності або в процесі її. Зовнішні конфлікти виникають у сфері ділових відносин дітей, проте за її межі, як правило, не виходять і не захоплюють більш глибоких пластів відносин. Тому вони мають минущий, ситуативний характер і зазвичай вирішуються самими дітьми шляхом самостійного встановлення норми справедливості. Зовнішні конфлікти корисні, так як вони представляють дитині право на відповідальність, на творче вирішення важкого, проблемної ситуації і виступають у якості регулятора справедливих, повноцінних відносин дітей. Моделювання подібних конфліктних ситуацій у педагогічному процесі може розглядатися як один з ефективних засобів морального виховання.

Внутрішній конфлікт виникає у дошкільників в умовах їх провідною ігрової діяльності і здебільшого прихований від спостереження. На відміну від зовнішнього він викликається протиріччями, пов’язаними не з організаційною частиною діяльності, а з самою діяльністю, з її сформованістю у дитини, суперечностями між вимогами однолітків і об’єктивними можливостями дитини в грі або протиріччями в мотивах гри дитини і однолітків.

Таким чином, конфлікти у дошкільнят пов’язані з порушенням дитиною правил поведінки в дитячому саду, що виникають у процесі спілкування з однолітками і проявляються у формі зіткнень, сутичок, суперечок і сварок. Конфлікти у дошкільнят виникають в ігровій діяльності. Причинами виникнення конфліктів можуть бути недостатня ініціативність дитини у встановленні контактів з ровесниками, відсутність між граючими емоційних устремлінь, різні вміння і можливості. У результаті кожен по-своєму відповідає вимогам педагога і однолітків і створює ставлення до себе. Особливу роль у виникненні конфліктів відіграють міжособистісні відносини, а саме вміння спілкуватися. Тому в наступному параграфі ми розглянемо вікові психолого-педагогічні особливості дошкільнят у міжособистісних відносинах.