74. Таламічна теорії емоцій Кенона-Барда.

Емоція – складний психофізіологічний процес ,що відображається у формі безпосереднього переживання значимо діючих на індивіда стимулів і ситуацій.

У таламічній теорії роль центральної ланки емоційних переживань відіграє таламус. У ньому відбувається поділ нервових імпульсів:частина надходить у кору великих півкуль,де виникає суб*активне переживання емоції, а решта у гіпоталамус,що відповідає за вегетативні зміни в організмі. У цій теорії суб*єктивне переживання виділене як самостійна ланка і пов*язане з діяльністю кори півкуль головного мозку. На основі досліджень над тваринами було доведено,що одні і ті самі периферичні зміни можуть відбуватися при різних емоціях і навіть у станах,не пов*язаних з емоціями.

75. Трьохвимірна структура простору фундаментальних емоцій.

Емоція – складний психофізіологічний процес ,що відображається у формі безпосереднього переживання значимо діючих на індивіда стимулів і ситуацій.

Трьохвимірна структура виглядає так

спокій збудження

задоволення розслаблення

незадоволення напруження

Трьохвимірної структури простору фундаментальних емоцій дотримується більшість сучасних дослідників, хоча дискусії з приводу розмірності емоційного простору й специфікації його вимірів тривають до нашого часу

зів збільшується до руху,інших – в процесі руху.

76. Формування трьох видів функціональних систем під час професійної діяльності.

Будь-який вид діяльності реалізується на основі трьох функціональних систем: основної, другорядної, відновлювальної (рефлекторних актів).

Рефлекторні акти основної функц. системи – це дії і реакції, які стосуються основної діяльності. Рефлекторні акти другорядної функц. системи – це дії і реакції, які не стосуються виконання основної діяльності (зайві рухи, хвилювання, роздуми, пов’язані з особистим ризиком, шуми, вібрація). Рефлекторні акти відновлювальної функц. системи – це фізіологічні реакції, пов’язані зі стомленням.

Ці системи завжди перебувають у конфлікті, бо є фізіологічною перешкодою одна для одної, яка заважає їх реалізації. Коли протидіють основна і відновлювальна системи, рівень працездатності різко знижується. Залежно від ступеня нейрофізіологічного конфлікту, формуються певні функціональні стани: нормальний, граничний і патологічний.

При оптимальному рівні активності організму, тривалий час зберігається його висока працездатність. При цьому виникає функц. стан активної мобілізації (коли адекватність відповідної реакції відповідає вимогам виконуваної діяльності). Функц. стан динамічного неузгодження виникає, коли реакція неадекватна навантаженню або психофізіологічні втрати перевищують можливості людини.

76. Функціональний і психофізіологічний стан.

Функціональний стан був введений для характеристики стану людини, пов'язаний конкретно з виконанням певної діяльності.

Тому функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності.

Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну єдність внутрішніх компонентів. Сутність психофізіологічного стану полягає у тому що він, з одного боку, формується в процесі і під впливом конкретної діяльності, а з іншого – зумовлює її ефективність, тобто в процесі діяльності досягається її мета.

78-79. Функціональні зміни організму при перенапруженні і перевтомі.

Перенапруження – несприятливий, граничний між нормою і патологією стан, окремих фізіологічних систем або органів, зумовлений надмірним або тривалим навантаженням або напруженням цих органів.

У результаті перенапруження знижується опір організму людини до різноманітних несприятливих впливів, що може привести до загострення хронічних захворювань.

Перевтома - генералізований патофізіологічний процес, який характеризується змінами стану основних фізіологічних систем, порушенням оптимуму їх взаємовідносин.

Ознаками перевтоми є: підвищена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність бажання займатися звичайною роботою, порушення сну, головні болі. Перевтома характеризується розвитком вегетативних розладів, насамперед неврозами — психогенними захворюваннями особистос­ті, що супроводжуються неврологічними, соматичними, вегетативними й емоційними розладами. Головними засобами профілактики перевтоми є психо-і фармакотерапія, фізіотерапія, масаж, активний відпочинок, дозовані фізичні вправи.