49.Психофізіологічна характеристика психічного та фізіологічного станів.

Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну (за складом і в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетичного, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом взаємоспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які формуються під впливом інтеріоризованих людиною як організмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів середовища і діяльності (А.М. Карпухіна)

♦ фізіологічний стан організму і його систем (будь-який стан є функціональним, тобто відбиває рівень функціонування організму в цілому чи окремих його системах, а також саме виконує функції адаптації до даних умов існування);

психічний стан – це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період часу, що визначає своєрідність перебігу психічних процесів залежно від відображених предметів та явищ дійсності, попереднього стану і психічних властивостей особистості .

50.Психофізіологічна характеристика розумової праці.

В процес праці залучаються всі органи й системи організму людини - мозок, м'язи, судини, серце, легені та ін. При цьому витрачається нервова та м'язова енергія. Отже, праця - це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Крім того, в процесі праці активізуються усі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення тощо.

У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, в тому числі інформацію про наявність шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці; приймає і реалізує рішення; осмислює різні варіанти дій; використовує засвоєні знання, навички і вміння; аналізує відповідність умов, знарядь та предметів праці правилам, нормам; прогнозує можливі ситуації; оптимально мобілізує свої резервні можливості; концентрує вольові зусилля на досягненні поставленої мети і в цілях підвищення безпеки праці.

Отже, можна зробити висновок, що праця - це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.

51. Психофізіологічна характеристика станів функціонального напруження.

Функціональне напруження визначається як підвищений рівень активності збудливих тканин (нервові центри, нерви, м’язи тощо) або як механічне навантаження на збудливі утворення (зв’язки, суглоби, хрящі, кістки, хребці). Напруження може починатися одночасно в одній або кількох фізіологічних системах. При цьому одна із систем може бути основною, робочою, а інші забезпечувальними, як, наприклад, при важкій роботі, коли основне навантаження припадає на нервово-м’язову систему, а дихальна, серцево-судинна й енергообміну забезпечують функціонування м’язової системи. В окремих випадках навантаження може рівномірно розподілятися між кількома фізіологічними системами. Таким чином, напруженість — інтегрований психофізіологічний стан, який виникає і протікає у процесі практичної або теоретичної діяльності (фізична і розумова праця). Функціональне напруження в процесі будь-якої діяльності через деякий час викликає появу ознак стомлення, тобто зниження рівня працездатності. Наростання стомлення, залежить від рівня функціонального напруження організму, який залежить від вихідного функціонального стану і величини навантаження. Стан стомлення може виявлятися через такі зміни: - зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні початкового ступеня напруження фізіологічних функцій; -збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій при незмінних показниках кількості і якості роботи; -деякі зниження кількості і якості роботи з одночасним збільшенням ступеня напруження фізіологічних функцій.