Заняття з ознайомлення дітей з угорською народною казкою «Двоє жадібних ведмежат»

Мета: ознайомити дітей з угорською народною казкою «Двоє жадібних ведмежат», розвивати увагу, уяву, образне мислення та діалогічне мовлення, вчити порівнювати казки із схожим сюжетом, збагачувати словник дітей, виховувати товариські стосунки.

Словник: надокучило, принишкли, пильнують, вибоїни, ритвини, зненацька, угинався, ласий, роззявити, гущавина, галас, розпачливий, репетувати, добрячий, тупцяти.

Обладнання: моделі та ілюстрація до казки «Дві білки і лисиця», ілюстрація до казки «Двоє жадібних ведмежат».

Хід заняття

І. Вступна бесіда.

- Діти, давайте заглянемо до нашої казкової скриньки. (Вихователь виймає зі скриньки ілюстрацію до казки «Дві білки і лисиця»). Пригадайте, до якої казки ця ілюстрація. Про що розповідається в цій казці? Якими в казці були білки? Якою була лисиця?

Колективний переказ казки «Дві білки і лисиця» з використанням прийому моделювання.

- Ми з вами пригадали українську народну казку. А сьогодні ви познайомитесь з угорською народною казкою «Двоє жадібних ведмежат».

ІІ. Розповідання (або читання) казки.

ДВОЄ ЖАДІБНИХ ВЕДМЕЖАТ

{Угорська казка)

Переклад Я. Васько

Далеко-далеко за синіми горами ріс густий дрімучий ліс. У тому лісі жила ведмежа сім'я: батько — старий ведмідь, мати-ведмедиця і двоє маленьких ведмежат. Коли батьки ходили на полювання, ведмежата самі зоставалися вдома і гралися біля барлогу.

Одного разу надокучило (набридло)^ їм гратися, вирішили вони подивитися, що робиться в лісі. Ідуть-ідуть і раптом бачать — дорога, а на ній повно возів та людей.

Ведмежата принишкли (затаїлися) в кущах і пильнують (стежать) за дорогою. А вона вся у вибоїнах, ямах та ритвинах, і вози так трясе та підкидає, що люди ледве сидять на них. Це дуже розвеселило ведмежат і насмішило до сліз.

Зненацька (раптом) почулося пронизливе рипіння — то їхав величезний віз. Він аж угинався від усякого добра. Ведмежата зацікавлено стежили, що ж буде далі.

А далі сталося те, чого вони й не ждали. Одне колесо воза вскочило в яму, а з воза впало ніби велике колесо чи круглий камінь і покотилося в кущі.

Ведмежата вирішили подивитися, що то таке. Підбігають, розсувають гілля і бачать великий круг жирного і дуже ласого (смачного) сиру. Вони від подиву аж роти пороззявляли (розкрили).

— Ми його з'їмо! — вигукнули ведмежата в один голос.

Взяли вони той сир і віднесли в гущавину, щоб там порівну розділити. Але як це зробити? Кожне хотіло ділити саме, та боялося, що більший шматок може дістатися другому. Ведмежата почали сперечатися, гарчати одне на одного і зняли такий галас, що чутно їх стало дуже далеко.

А саме на ту годину неподалік бігла лисичка. Почула вона розпачливі (сердиті) голоси ведмежат, підійшла та й питає:

— Чого це ви сперечаєтеся, ведмежата?

Ведмежата розповіли їй про свою біду й попросили допомогти.

• Хіба ж це біда? — здивувалася лисичка.— Зараз я поділю між вами сир. Це зовсім не важко.

• От добре! — зраділи ведмежата.

І хитра лисичка почала ділити той сир. Вона розламала його надвоє, але в око одразу впало, що шматки нерівні.

— Цей більший! — зарепетували (закричали) вмить ведмежата. Лисиця їх заспокоїла:

• Цитьте! Зараз усе буде гаразд.— І відкусила добрячий (великий) шматок від більшої частини та й проковтнула. Тепер більшою стала друга частина.

• Знову нерівно! — занепокоїлися ведмежата.

• Годі вам вже,— сказала лисиця.— Я добре знаю, що роблю.— І знову відкусила від більшого шматка. Ледве повертаючи язиком, бо в роті в неї повно смачного сиру, додала: — Ще трохи, і буде порівну.

Лисиця ділила сир далі, а ведмежата тільки тупцяли волохатими лапами та водили чорними носиками від меншого шматка до більшого, від більшого до меншого.

Так лисиця ділила сир, поки наїлася досхочу. Нарешті шматочки стали однакові, а ведмежатам майже нічого не залишилося.

— Ну що ж, — сказала лисиця, — хоч шматочки і маленькі, зате однакові. Смачного вам, ведмежата! — і, майнувши хвостом, зникла у лісі.

Ведмежата подивилися на рештки сиру й дуже зажурилися.

— Ось бачиш, — сказало одне,— якби ми були довірливіші й не такі жадібні, то самі ласували б смачним сиром.

Так завжди буває з тими, хто жадібний.

ІІІ. Емоційно-оцінна бесіда.

- Сподобалась вам казка?

- Чи шкода вам було ведмежат? Поясніть чому.

ІV. Бесіда за змістом прочитаного з елементами аналізу. Словникова робота.

- Де жили ведмежата?

- Як вони потрапили на дорогу?

- Що впало з воза? Чому це сталося?

- Як ви розумієте вислів «віз угинався від усякого добра»?

- Куди ведмежата віднесли сир? (У гущавину – подалі від дороги, у густу частину лісу).

- Що вони вирішили зробити з сиром?

- Чому ведмежата не змогли поділити сир і зняли галас (розкричалися)?

- Тож якими були ведмежата? (жадібними, вони не довіряли один одному).

- Кого попросили ведмежата про допомогу?

- Як ділила сир лисичка? (Розламала надвоє, але в око одразу впало, що шматки нерівні – було добре видно, що шматки нерівні).

- Як поводили себе ведмежата, коли лисиця ділила сир? (Вони репетували – голосно кричали, непокоїлися – хвилювалися, тупцяли – переступали з місця на місце, водили чорними носиками від одного шматка до іншого).

- Як довго лисиця ділила сир?

- Що залишила лисиця ведмежатам?

- Чи зрозуміли ведмежата свою помилку? Який висновок зробили?

- Чого навчає ця казка?

V. Узагальнююча бесіда.

- Чи схожі між собою українська народна казка «Дві білки і лисиця» та угорська народна казка «Двоє жадібних ведмежат»?

- Про кого розповідається в цих казках? (Вихователь демонструє ілюстрації до казок).

- Хто в казках був жадібним? А хто хитрим?

- Що не змогли поділити герої казок?

- З чим залишилися білки, а з чим ведмежата?

- Чому білки і ведмежата залишилися голодними?

VІ. Підсумок заняття.

- З якою казкою ми познайомилися сьогодні? Який народ її склав?

- Про що дізналися? (Що в різних народів є схожі казки).

Рекомендація: на занятті з образотворчої діяльності варто намалювати ілюстрацію до казки «Двоє жадібних ведмежат» або виліпити з пластиліну героїв цієї казки.