§ 2.3. Фондовіддача основних фондів, оборотні засоби та ефективність капітальних вкладень

Узагальнюючим показником ефективності використання ос­новних промислово-виробничих фондів є показник фондовід­дачі (Ф_від), який являє собою відношення вартості річного ви­пуску товарної або реалізованої продукції (В_річ) в порівнянних цінах до середньорічної вартості основних промислово-вироб­ничих фондів (ОФ_с):

Ф = В • ОФ

^*від -‘-'річ •

Велике значення для роботи підприємств має наявність оп­тимальної кількості оборотних засобів виробництва.

Оборотні засоби — це сукупність грошових засобів, авансових для створення обігових виробничих фондів та фондів обертання, які забезпечують безперервний кругообіг грошових засобів.

Виробничими обіговими фондами називаються такі засоби виробництва, які повністю споживаються в одному виробничому циклі, свою вартість на готовий продукт переносять повністю і змінюють первісну натуральну форму. Обігові виробничі фон­ди підприємства складаються з виробничих запасів, незавер­шеного виробництва та напівфабрикатів свого виготовлення, а також витрат майбутніх періодів.

Виробничі запаси — це предмети праці, що підготовлені для запуску у виробничий процес і включають в себе: сировину, ос­новні і допоміжні матеріали, паливо, напівфабрикати, комплек­туючі вироби, тару, запасні частини для ремонту основних фон­дів, малоцінні предмети та інструменти.

Незавершене виробництво і напівфабрикати свого виготов­лення — це предмети праці, які надійшли у виробничий процес, тобто це сировина, матеріали, які перебувають у процесі оброб­лення, а також напівфабрикати свого виготовлення, завершені в одних цехах підприємства і передані в інші цеха того самого підприємства для доробки.

Витрати майбутніх періодів у харчовій і переробній про­мисловості — це нематеріальні елементи обігових фондів, які включають в себе витрати на підготовку та освоєння нової про­дукції (наприклад, витрати на розроблення рецептур і техно­логій нових видів напоїв як продуктів бродіння).

Фонди обертання включають в себе готову продукцію на скла­ді, відвантажену продукцію, але не оплачену покупцем, а також гроші в касі та на рахунках у банках.

Оборотні засоби за принципами організації поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих обігових засобів нале­жать виробничі запаси, незавершене виробництво і напівфаб­рикати свого виготовлення та готова продукція на складі. До ненормованих обігових засобів належать: засоби в розрахун­ках і грошові засоби, відвантажена, але не оплачена покупцем продукція.

Оборотні засоби за джерелами фінансування поділяють на власні і позичені. Власні обігові засоби — це засоби, які постій­но перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (статутний капітал, прибутки, пайові вклади).

Позичені обігові засоби — це кредити банку і кредиторська заборгованість, яка характеризується використанням засобів, що не належать підприємству. Приріст кредиторської заборго­ваності, яка постійно перебуває в розпорядженні підприємст­ва, виступає як джерело фінансування обігових засобів.

Основним показником ефективності використання оборотних засобів є коефіцієнт оборотності К₀, який визначається за фор­мулою:

К₀= О_рп: ОЗ_с,

де О_рп — обсяг реалізованої продукції в оптових цінах підпри­ємства;

ОЗ_с — сума оборотних засобів.

Коефіцієнт оборотності характеризує число кругооборотів, які здійснюються обіговими засобами підприємства за відповідний період, або показує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю оборотних засобів.

Важливим фактором у роботі підприємства є визначення його загальної і порівнянної економічної ефективності. Для під­приємства або цеху, які будуються або реконструюються, загаль­на економічна ефективність (Е₃) визначається за формулою:

Е, = (П - В) : К,

де П — виробництво продукції в оптових цінах підприємства за рік;

В — витрати виробництва на випуск продукції за собівартіс­тю після будівництва або заходів по реконструкції; (П-В) — планований прибуток;

К — капітальні вклади на будівництво або реконструк­цію.

Порівняна економічна ефективність капітальних вкладень використовується при виборі найдоцільнішого варіанта госпо­дарського або технічного рішення, впровадженні нової техніки і технології, при вирішенні завдань щодо визначення місця будівництва підприємства, а також визначення його оптималь­ної потужності. Ці фактори мають місце і при реконструкції підприємства.

Ефективність капітальних вкладень слід визначати з ура­хуванням впливу фактора часу, дисконтування реальних гро­шових коштів, тобто з визначенням реальної вартості майбут­ніх доходів.

У найзагальнішому вигляді визначення реальної вартості майбутніх доходів здійснюється шляхом розрахунку чистої те­перішньої вартості ЧТВ таким чином:

тв

Ч,

де П_заг — загальний додатковий прибуток, який очікується від вкладення коштів (капіталовкладень);

П — податок на прибуток відповідно до чинного законода­вства України;

п — кількість років у періоді і;

р — ставка дисконту в частках одиниці, що характеризує знецінення реально очікуваних грошових потоків, яке може статися протягом періоду життєвою циклу про­екту;

І_ЗАГ — загальна сума капітальних вкладень, що враховує встановлені законодавством України податки.

Таким чином, ефективність капітальних вкладень (І_ЗАГ) мати­ме місце, коли їх вартість буде меншою від вартості знеціненого під дією можливих негативних факторів грошового потоку, який реально очікується від вкладання коштів (капіталовкладень). І чим більше ця різниця від нуля, тим ефективніше вкладання коштів.