25

ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»

Кафедра національної економіки та фінансів

Конспект лекцій з навчальної дисципліни економіка нематеріальних активів

Укладач: д.е.н., доц. Лойко

Валерія Вікторівна

Київ -2017

ЗМІСТ

ВСТУП

Тема 1. Теоретичні основи створення, обліку і контролю нематеріальних активів на підприємстві……………………………………………………………………….

Тема 2. Захист прав використання нематеріальних активів……………………….

Тема 3. Інтелектуальний капітал як основа нематеріальних активів підприємства………………………………………………………………………….

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………………..

Тема 1. Теоретичні основи створення, обліку і контролю нематеріальних активів на підприємстві

План

1. Сутність поняття «нематеріальні активи».

2. Класифікація нематеріальних активів.

3. Облік та контроль нематеріальних активів на підприємстві.

1. Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО)8, нематеріальні активи - це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

В свою чергу в П(С)БО 19 дається визначення терміну "немонетарні активи". Немонетарні активи - активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

Активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигід у майбутньому.

Виходячи з цього, визначення нематеріальних активів набуває наступного вигляду. Нематеріальний актив - ресурс, контрольований підприємством в результаті минулих подій, використання якого, як очікується, приведе до надходження економічних вигід у майбутньому, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. 

Нематеріальні активи відносяться до основного капіталу підприємства, а саме, до юридичного капіталу - це права розпорядження цінностями, які приносять власнику дохід, без застосування праці. 

Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмінними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.  Поняття "нематеріальні ресурси" використовується для характеристики сукупності об’єктів інтелектуальної власності. В свою чергу об’єкти інтелектуальної власності - це права, які захищені патентами, свідоцтвами, ліцензіями, авторським та суміжними правами.  Отже, нематеріальні активи ― це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об’єкти інтелектуальної власності або обмежені природні ресурси для використання в господарській діяльності для отримання прибутку. 

2. Нематеріальні активи – це об’єкти промислової і інтелектуальної власності і інші аналогічні об’єкти права власності конкретного підприємства, які приносять доход. Всі нематеріальні активи поділяються на 3 групи:

а) об’єкти права інтелектуальній власності;

б) об’єкти права на користування природними ресурсами;

в) об’єкти права на використання економічних, організаційних та інших переваг.

До нематеріальних активів - об’єктів права інтелектуальної власності відносяться:

а) право власності на винахід. Об’єктом винаходу можуть бути: продукт (пристосування, речовина, мікроорганізм, культура рослин і тварин), спосіб. Право власності на винахід підтверджується патентом.

б) право власності на корисну модель. Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виготовлення пристосування. Право власності на корисну модель підтверджується патентом.

в) право власності на промисловий зразок. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок. забарвлення чи їх поєднання, які визначають зовнішній вид промислового виробу. Право власності на промисловий зразок підтверджується патентом.

г) право власності на знаки для товарів і послуг. Об’єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення чи їх комбінації, виконані в любому кольорі. Право власності на знаки для товарів і послуг підтверджується свідоцтвом.

д) право власності на сорти рослин – це право власності на сорти, яке підтверджується патентом. перелік родів і видів рослин на сорти яких видаються патенти, визначається кабінетом міністрів України.

е) право власності на фірмове найменування – це права і обов’язки юридичної особи, пов’язані з використанням фірмового найменування. Пава і обов’язки визначаються діючим законодавством. Фірмове найменування підприємства фіксується в його установчих документах.

є) право власності на програми для ПЕОМ – це право на опублікування, розмноження, розповсюдження і інші дії по введенню в господарський оборот сукупних даних і команд, які призначені для функціонування ПЕОМ і інших комп’ютерних пристосувань з метою одержання певного результату.

ж) право власності на базу даних – це право на опублікування, розмноження, розповсюдження і інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків), систематизованих для пошуку і обробки інформації.

з) право власності на науково-технічну інформацію. Об’єктом науково-технічної інформації можуть бути результати науково-технічних, виробничих робіт, і іншої науково-технічної діяльності, які зафіксовані в формі, здатній забезпечити їх розмноження, використання і розповсюдження.

До інтелектуальної власності відносяться також комерційна таємниця, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції.

З січня 2004 р. об’єктом інтелектуальної власності була признана комерційна таємниця. Згідно статті 505 Цивільного Кодексу України комерційною таємницею є інформація, яка :

- є невідомою широкому колу осіб і не є легкодоступною;

- має комерційну цінність для підприємства;

- власник цієї інформації ретельно охороняє конфіденційність цієї інформації.

Комерційною таємницею є інформація технічного (незапатентовані наукові технології, процеси та наукові розробки; способи виробництва продукції) та комерційного характеру (списки постачальників та споживачів продукції підприємства, маркетингова політика підприємства, найбільш ефективні методи управління, оптимізація підприємницьких ризиків, найбільш ефективні напрями інвестування).

Комерційну таємницю відрізняють від інших об’єктів інтелектуальної власності два параметри: необмежений строк її охорони та повне її знецінювання в разі доступу до інформації великої кількості осіб.

Якщо комерційна таємниця передається комерційним шляхом, то вона набуває статусу «ноу-хау».

Використання інтелектуальної власності у господарчій діяльності підприємства закріплюється укладанням різних угод. Всі об’єкти інтелектуальної власності є результатом творчої діяльності людини. Підприємством вони можуть бути надбані на підставі укладання наступних договорів:

- договору передачі виняткових майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності (якщо об’єкт має патент);

- договору сумісного розпорядження виключеними правами інтелектуальної власності, якщо права на об’єкт належать декільком особам й використовуються ними паралельно;

- договору уступки автором винаходу (або іншого об’єкту промислової власності) права подачі заявки на патентування цього об’єкту;

- ліцензійного договору на використання об’єктів промислової власності.

3. До нематеріальних активів – об’єктів користування прав природними ресурсами відносяться:

а) право на використання земельної ділянки –це право може бути закріплене у відповідному договорі чи підтверджується патентом на право оренди земляної ділянки.

б) право користування надрами – це право на розробку корисних копалин. Може підтверджуватися відповідною ліцензією.

в) право на користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище – це право користування геологічною і іншою інформацією про стан і можливості господарського застосування елементів природного середовища. Така інформація є в картах, звітах та інших матеріалах.

г) право на використання інших ресурсів природного середовища – це право використання водних, біологічних чи інших ресурсів, яке будь яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту тощо.

4. До нематеріальних активів – об’єктів права на використання економічних, організаційних та інших переваг відносяться:

а) економічні переваги від використання монопольного положення на ринку. Факт монопольного планування на ринку виробництва товарів і здійснення послуг визначається Антимонопольним комітетом України.

б) право на використання економічних та інших привілеїв – це право на податкові, господарські та інші привілеї. Визначається на підставі документів, яке підтверджують дане право. Право на користування податковими привілеями визначається на основі інформації податкової інспекції.

в) гудвіл (ділова репутація) – комплекс заходів, спрямований на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських заходів, нові технології тощо. Ця різновидність нематеріальних активів виникає при продажу підприємства на конкурсній основі і визначається як різниця між номінальною вартістю підприємства (його балансовою вартістю) і ринковою ціною. Гудвіл може бути як позитивним так і негативним.

г) франчайзинг. Поняття франчайзинг походить від французького слова franchir – привілеї, та означає сукупність відносин, які пов’язані з надаванням одним підприємством іншому деяких привілей, конкурентних переваг, прав за плату. Під франчайзингом розуміють договір, по якому одна сторона – власник виняткових майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності – франчайзер передає незалежному підприємцю або підприємству – франчайзі право використовувати ці нематеріальні активи у своєї діяльності за плату. Використовуючи відому марку або бренд, франчайзі виробляє або розповсюджує товари під даною маркою. Договір франчайзингу відрізняється від ліцензійного договору тим, що використання торгової марки або бренду можливо лише за умови дотримання всіх вимог франчайзера щодо якості товарів та послуг, методів організації та ведення бізнесу, оформлення торгових приміщень тощо.

В світовій практиці розрізняють три основних форми франчайзингу:

- товарний франчайзинг, при якому франчайзі набувають виняткове право розповсюджувати товар франчайзера у визначеному регіоні. Ця система отримала назву пільгового підприємництва, тому що франчайзі набувають пільгове право на продаж товарів визначеної марки;

- виробничий франчайзинг, за договором по якому надаються права не тільки використання торгової марки, але і визначених технологій виробництва (ноу-хау);

- франчайзинг бізнес-формату, при якому надаються права тільки на використання торгової марки (знаку обслуговування) та стандарти якості послуг, які надаються.

Операції франчайзингу в нашій країни набули правову основу лише з 1 січня 2004 р. в Цивільному та Господарському кодексах України. Операції франчайзингу регулюються згідно з главою 76 Цивільного кодексу України та главою 36 Господарського кодексу України, які мають назву «комерційна концесія». При укладанні договорів франчайзингу надаються права використання тільки об’єктів інтелектуальної власності. До франчайзі не переходить право власності на ці об’єкти.

За договором франчайзингу франчайзі повинен сплачувати франчайзеру винагороду у формі періодичних виплат (роялті) або одноразової виплати. Сторонами договору франчайзингу можуть бути не тільки юридичні особи, а й фізичні особи – приватні підприємці. Договір складається у письмовій формі.

3. Надходження і оприбутковування любого об’єкту нематеріального активу на підприємство повинно бути оформлено відповідним первинним документом, в якому даються: детальна характеристика об’єкту, його вартість, термін використання, норма. зносу, підрозділ, де буде використовуватися об’єкт, реквізити документу, який підтверджує право власності на даний об’єкт.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торгівельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням нематеріальних активів в стан можливості їх використання в запланованих цілях. При реалізації нематеріальних активів різниця між їх собівартістю та реалізаційною ціною включається до валових доходів або валових витрат підприємства.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Накопичена амортизація нематеріальних активів – сума амортизації об’єкта нематеріальних активів з початку його корисного використання.

Правильність організації обліку та контролю за наявністю та рухом нематеріальних активів на підприємстві забезпечується затвердженням Наказу "Про облікову політику". В даному наказі обов’язково необхідно передбачити:  основні первинні документи з обліку нематеріальних активів та графік їх документообігу; діапазон термінів корисного використання нематеріальних активів; метод та порядок нарахування амортизації нематеріальних активів;  перелік субрахунків та аналітичних рахунків, необхідних для організації аналітичного обліку нематеріальних активів; порядок оцінки нематеріальних активів та визначення ліквідаційної вартості; список осіб, які б відповідали за збереження інформації; перелік орендованих нематеріальних активів. 

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за відповідними групами.  При організації обліку нематеріальних активів необхідно пам’ятати, що деякі з них підлягають обов’язковій державній реєстрації, а саме:  - патент на винахід;  - свідоцтво на корисну модель;  - патент на промисловий зразок;  - товарний знак;  - знак обслуговування. 

Реєстрація всіх інших видів нематеріальних активів здійснюється за бажанням правовласника. Право власності підтверджує сам факт створення цих активів.