4.3. Судові процедури банкрутства

Згідно з Господарським процесуальним кодексом України та Законом “Про відновлення платоспроможності бор­жника або визнання його банкрутом” справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про по­рушення справи про банкрутство мають боржник та кредитор. У цьому разі до кредиторів відносять усіх юридичних чи фізич­них осіб, які мають у встановленому порядку підтверджені доку­ментами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника (у то­му числі щодо виплати заборгованості із заробітної плати праців­никам боржника), а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильніс­тю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Заява кредитора про порушення справи про банкрутс­тво може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором. Кредитори ма­ють право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредитора­ми, які об'єднали свої вимоги.

Законодавство поділяє кредиторів на дві категорії: конкурсні кредитори та поточні кредитори. Конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушен­ня провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не за­безпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після пору­шення провадження у справі про банкрутство. Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство стосовно вимог, не забез­печених заставою, або якщо вартість предмета застави недоста­тня для повного задоволення його вимоги. У даному разі кре­дитор має навести докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою.

Реквізити заяв кредиторів та боржника до суду з приводу по­рушення справи про банкрутство, а також перелік необхідних до­кументів, які додаються до заяви, наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Зміст заяви та документи щодо порушення  справи про банкрутство

Реквізити заяви	Документи, які додаються
1	2
Стандартні — назва господарського суду, до яко­го подається заява; — ім'я боржника, його поштова ад­реса; — ім'я кредитора, його поштова ад­реса; номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів; — виклад обставин, які підтверджу­ють неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського рахунка боржника, а також дати його прийняття банківською установою боржника до виконання; — докази того, що сума підтвердже­них вимог перевищує триста мініма­льних розмірів заробітної плати; — перелік документів, що додаються до заяви	Кредиторами: — рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги креди­тора до боржника; — копія неоплаченого розрахунко­вого документа, за яким відповідно до законодавства списуються кошти з рахунків боржника; — підтвердження банківською установою боржника про взяття за­значеного документа до виконання (занесення до картотеки) із зазна­ченням дати прийняття; — виконавчі чи інші документи, які підтверджують визнання боржни­ком вимог кредиторів; — докази того, що вартість предме­та застави є недостатньою для пов­ного задоволення вимоги, забезпе­ченої заставою (якщо єдина під­тверджена вимога кредитора, кот­рий подає заяву, забезпечена акти­вами боржника); — документ, який підтверджує спла­ту державного мита

Продовження таблиці  1 

1

2

Додаткові до заяви боржника: — вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями в розмірі, який не за­перечується боржником; — розмір заборгованості з податків і зборів (обов'язкових платежів); — розмір заборгованості з відшкоду­вання шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплати заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської вина­городи; — відомості про наявність у боржни­ка майна, у тому числі грошових сум, і дебіторської заборгованості; — назви банків, які здійснюють роз­рахунково-касове і кредитне обслу­говування боржника.

Боржником: — рішення власника майна борж­ника про звернення його до суду 3 заявою; — бухгалтерський баланс на остан­ню звітну дату; — перелік і повний опис заставле­ного майна із зазначенням його мі­сцезнаходження та вартості на мо­мент виникнення права застави; — висновок аудиторської перевір­ки, який підтверджує неплатоспро­можність боржника; — повний перелік кредиторів із за­значенням їх реквізитів та суми бо­ргу (реєстр кредиторів); — розшифрування дебіторської за­боргованості; — план санації чи проект мирової уго­ди (за наявності відповідних умов); — інші документи.

Справа про банкрутство порушується господарським су­дом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до борж­ника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Вимоги кредиторів мають бути:

—   грошовими, тобто стосуватися стягнення з боржника гро­шових коштів, а не витребування майна;

—   безспірними;

—   не задоволеними боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку;

—   сукупно складати не менше 300 мінімальних розмірів заро­бітної плати.

Отже, справа про банкрутство порушується за наявності фор­мальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспро­можним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зо­бов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою не­платоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2. Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під за­грозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспро­можність виконати платіжні зобов'язання в разі настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі оперативного фінансового плану борж­ника.

У законодавствах про банкрутство переважної більшості країн передбачена ще одна, третя ознака фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника — це перевищення зобов'язань підприємства над його активами.

Відповідно до цього Закону  щодо  боржника  застосовуються такі судові процедури банкрутства:

—  розпорядження майном боржника;

—  мирова угода;

—  санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута. 

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 13:30

Перелік екзаменаційних питань

1.Фінансова криза та її характеристика

2. Причини настання кризового стан підприємства

3. Зовнішні фактори, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства

4. Внутрішні фактори, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства

5. Класифікація криз підприємства

6. Стадії кризи

7. Характеристика кризового стану підприємства

8. Сутність фінансової санації підприємства та її мета

9. Типи санаційних заходів

10. Класична модель санації

11. Менеджмент фінансової санації

12. Діагностика кризових ситуацій підприємства

13. Основні ознаки банкрутства підприємства

14. Види фінансвового аналізу

15. Система показників діагностики банкрутства підприємства У. Біверам

16. Процеси стратегічного планування стратегії оздоровлення та санаційної концепції

17. Чотири види стратегії оздоровлення

18. Загальна структура плану санації

19.Необхідні принципи при розробці плану санації

20. Аудит та його принципи

21. Санаційний аудит: характерні риси та основна мета

22. Завдання, що вирішуються для досягнення мети в процесі аудиту

23. Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовй кризі можуть бути...

24. Методи та інструменти санаційного аудиту

25. Етапи проведення санаційного аудиту

26. Перелік робіт, що необхідні для підсумків перевірки

27.Санаія балансу: мета, завдання, характеристики

28. Факторинг та суб'єкти факторингових операцій

29. Основні складові власного капіталу підприємства та їх характеристика

30. Санаційний прибуток

31. Шляхи (способи) зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства

32. Загальні аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємств

33. Основні випадки проведення санації підприємства

34. Етапи подолання неплатоспроможності підприємства

35. Концепція досудової санації

36. План досудової санації

37. Порядок порушення господарським судом справи про банкрутство підприємства.

38. Види судових процедур банкрутсва. 

Последнее изменение: Четверг, 28 Май 2015, 00:30

Пропустить Настройки

Приклад відповіді на екзаменаційний білет

1.Характеристика фінансової кризи на підприємстві

Фінансова криза — це розбалансування системи “підприємство” та обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги. Наслідками кризових явищ на підприємстві, як правило, є його неплатоспроможність та банкрутство, діяльність його в непри­бутковій зоні, відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджмен­ту кризовий стан підприємства — це неспроможність його здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, нездатність виконувати свої боргові зобов'язання.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома па­раметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібра­ти найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття прави­льних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Вплив зовнішніх факторів кризи має в більшості випадків страте­гічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, де менеджмент некваліфіковано чи несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня чи неправильно функціонує система раннього запобігання і ре­агування, однією з умов якої є прогнозування банкрутства.

Вплив внутрішніх факторів кризи має тактичний характер. Під­приємство здатне безпосередньо впливати на внутрішні фактори, тобто усувати їх вплив, покращувати діяльність через локалізацію та ліквідацію чинників проблем, проте господарський суб'єкт має обмежені можливості впливу на зовнішні фактори кризи, особливо обумовлені глобальними факторами, — йому залишається тільки пристосуватися до суворих реалій сучасності.

Ефективність діяльності підприємства залежить від поєднання зов­нішніх і внутрішніх факторів його розвитку.

2. Стадії кризи

1) Легка криза, коли відбувається накопичення негативних явищ та тенденцій, проте вони певний час відкрито не проявляються. При цьому їх можна локалізувати (нейтралізувати) шляхом застосування антикризових заходів.

2) Глибока криза проявляється, коли сформовані проблеми набувають постійного характеру і безпосередньо позначаються на результатах діяльності підприємства.

3) Катастрофічна криза або загроза руйнації проявляється, коли підпри­ємство не може далі продовжувати функціонування. Його оздоров­лення можливе лише за умови залучення додаткових зовнішніх ре­сурсів — матеріальних, фінансових, людських. При цьому ймовірність ліквідації господарського суб'єкта залишається високою протягом усього процесу оздоровлення.

3. Стратегія санації

Підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність на влас­ний страх і ризик. Внаслідок складності відносин між ним та іншими контрагентами, а також непередбачуваності змін оточуючого середо­вища існує висока ймовірність втрат, збитків та погіршення фінансо­во-економічного стану. Для того щоб мінімізувати ризики діяльності та максимізувати результати в довгостроковій перспективі, керівниц­тво господарського суб'єкта повинно здійснювати стратегічне упра­вління. Його суть полягає у розробці набору стратегій, їх розподілі в часі, формуванні потенціалу успіху організації і забезпеченні страте­гічного контролю за їх реалізацією. У свою чергу страте­гія — це узагальнена модель довгострокових дій організації, що ма­ють бути виконані для досягнення намічених стратегічних цілей за до­помогою розподілу та координації ресурсів. Стратегія, яка передбачає оздоровлення підприємства і відновлення його платоспро­можності, а також подальшу стабілізацію і покращення фінансового стану господарського суб'єкта, називається стратегією санації. Вона відноситься до групи базових стратегій, що являють собою моделі поведінки організації в тій або іншій ринковій ситуації. У цьому випадку йдеться про створення моделі поведінки організації в умовах зовнішньої або внутрішньої економічної кризи. Розробка та­кої моделі відбувається в межах стратегічного планування — упра­влінського процесу створення та підтримки відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в сфері виробниц­тва і маркетингу.

Головним завданням стратегічного планування щодо проблемного підприємства є розробка санаційної концепції — програми заходів, спрямованої на досягнення цілей стратегії оздоровлення.

У процесі стратегічного планування для забезпечення успішного виходу підприємства з кризи необхідно:

1)    створити ефективну, надійну команду управлінців-однодумців, які здатні подолати негативні тенденції занепаду підприємства;

2)    проаналізувати особливості стану навколишнього та внутрішньо­го середовища щодо реалізації можливостей оздоровлення;

3)    визначити потребу в ресурсах та методах їх залучення;

4)    розробити функціональні стратегії для кожного напряму діяль­ності та функції управління;

5)    створити оперативні функціональні плани та довести їх до ви­конання працівникам підприємства;

6)    приступити до реалізації стратегії санації та санаційної концепції;

7)    проконтролювати наслідки впровадження заходів оздоровлення.

Розробка стратегії санації передбачає врахування особливостей характеру реакції господарських суб'єктів на труднощі, які виникають внаслідок кризи. Відповідно до цієї умови виділяють чотири види стратегії оздоровлення:

—  наступальна стратегія;

—  стратегія делегування повноважень;

—  стратегія компромісу та консенсусу;

—  захисна стратегія.