3.2. Санаційний баланс, як метод антикризісного управління підприємством

Початковим етапом вирішення комплексу фінансово-економічних проблем кризового підприємства є покращення стану його засобів і джерел, які відображаються в балансі.

Сутність бухгалтерського балансу, його структура і зміст окремих елементів, статей вивчається в курсі “ Бухгалтерський облік”.

Оптимізація структури, кількісних та якісних параметрів статей і розділів активу та пасиву балансу з метою створення умов для подальшого оздоровлення фінансової діяльності підприємства є змістом поняття “санація балансу”.

Санація балансу є доволі ефективним методом антикризового управління, тому що дозволяє у короткий час стабілізувати стан гос­подарських засобів, капіталу та зобов'язань підприємства, розпочати процес оздоровлення господарської діяльності.

Метою санації балансу є досягнення задовільного співвідношен­ня величини та структури активів і пасивів підприємства, що перебу­ває у фінансово-економічній скруті.

Санація балансу виконує такі завдання:

—   збільшення інвестиційної привабливості господарського суб'єкта;

—   покращення ставлення кредиторів до підприємства;

—   мобілізація додаткових внутрішніх фінансових резервів для по­дальшого розвитку.

Оно­влений баланс повинен мати такі характеристики:

—   достатньо засобів для здійснення господарської діяльності у визначених керівництвом обсягах;

—   наявність високоліквідного резерву коштів;

—   відповідність основних показників платоспроможності та фінансової стійкості своїм нормативним значенням (коефіцієнт автоно­мії не менше 0,5; коефіцієнт забезпеченості власними засобами — не менше 0,1);

—   задовільний рівень показників ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності не менше 1,5—2; коефіцієнт абсолютної ліквідності — не менше 0,25).

Загалом, вдало проведена санація балансу дозволяє підприємству гармонізувати склад господарських засобів та їх джерел, створити умови для залучення інвестицій та кредитних ресурсів, перейти до наступного етапу оздоровлення підприємства — стратегічної реструктуризації та розвитку.

В цілому комплекс заходів санації балансу підприємства включає санацію активів і санацію пасивів.

Санація активів балансу — складова санації балансу, яка передбачає проведення  аналізу складу активів та переведення “зайвих” у грошову форму з метою акумулювання грошових коштів для здійснення розрахунків з кредиторами підприємства.

Санація пасивів балансу підприємства полягає у формальному покритті збитків минулих років, створенні необхідних резервних фондів за рахунок отримання санаційного прибутку шляхом зміни розмірів та структури пасиву балансу.

Реструктуризація дебіторської заборгованості є обов’язковою складовою санації активів, оскільки її обсяги на підприємствах, що перебувають у кризі, досягають загрозливого рівня.

Реструктуризація дебіторської заборгованості — важливий елемент санації активів балансу. Вона передбачає рефінансування дебіторської заборгованості в інші ліквідні форми оборотних активів; грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Для вирішення даної проблеми велике значення має використання факторингу, форфейтингу, обліку (врахування) векселів.

Термін “факторинг” походить від англійського слова “посередник, агент”.

Факторинг — це торгівельно-комісійна операція, яка поєднує в собі низку послуг з кредитування посередником (банком або факторинговою компанією) обігового (оборотного) капіталу суб’єкта господарювання, пов’язаних з переуступкою постачальниками посереднику — фактору права боргових вимог за поставлену продукцією, виконані роботи і надані послуги. Фактично посередник (банк або факторингова компанія) купує наявну дебіторську заборгованість постачальника за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Причому на підставі договору про факторинг посередник — фактор може придбати у підприємства прострочену дебіторську заборгованість, строки сплати за якою минули, або право боргових вимог за товари (роботи, послуги) термін розрахунку за якими ще не настав. Таким чином, господарський суб’єкт поступається правом на одержання грошей від покупця (дебітора) згідно з платіжними документами в обмін на негайне одержання основної суми його заборгованості.

Суб’єктами факторингових операцій є:

1) посередник (фактор), тобто банк або факторингова компанія;

2) постачальник товарів (робіт, послуг);

3) покупець;

Форфейтинг — це придбання у кредитора боргу, виражено­го в оборотному документі, на безповоротній основі. Це озна­чає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання відмовитися — форфейтинге — від свого права регресної вимо­ги до кредитора у разі неможливості одержання грошових кош­тів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик не­платежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.

За умови використання форфейтинга продавцем вимог є підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом  і проводить рефінансування дебіторської заборгованості з метою зменшення кредитного ризику та покращення ліквідності та платоспроможності. Форфейтинг є однією з форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Основними документами, які застосовуються при форфейтингу, є векселі. Однак об'єктом форфейтингу можуть бути інші ви­ди цінних паперів (але вони обов'язково повинні містити абстра­ктне зобов'язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов'язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.

Урахування векселів є кредитною операцією баку.

Врахування (дисконт) векселів є формою кредитування банком суб’єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Ураховуючи вексель банк надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути враховані векселі на визначений строк платежу, а саме:

—  визначено-строкові (на певну дату);

—  дато-векселі (у визначений строк від дати складання);

—  візо-векселі (у визначений строк від пред'явлення).

Крім того, на них має бути дата про пред'явлення.

Операція врахування була відома з давніх часів, приблизно з XV століття. З розвитком промисловості й торгівлі, а разом з ними і їхнього супутника — креди­ту — ці операції набувають колосальних розмірів. Обліковий кредит викорис­товується насамперед для фінансування товарообігу і тому має короткостро­ковий характер.

Як свідчить сучасна світова практика, дев'ять векселів з десяти враховують­ся, а не перекуповуються, як це має місце на сучасному вітчизняному вексель­ному ринку. При цьому термін вексельних зобов'язань у світі рідко перевищує 6-9 місяців. Тому врахування є засобом перетворення комерційного (торгово­го) кредиту — відстрочки — в банківський (грошовий) кредит. І якщо завдяки оформленню векселя в торговельних стосунках можна говорити про те, що в даній ситуації банківська послуга є надлишковою, то за нестачі грошей підпри­ємства звертаються до банків і одержують їх шляхом врахування векселів.

Основні правила врахування векселів не однакові і змінюються залежно від загального економічного становища. У періоди економічного зростання банки трохи менш суворі, ніж під час кризи. Велике значення має також стан грошо­вого ринку. Якщо він перебуває в пригніченому стані, банки неохоче збільшу­ють вексельний портфель і тому роблять більш ретельний вибір.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховуєть­ся на підставі дисконтної ставки банку і погоджується з пред'явником. Дис­контна ставка визначається виходячи з ринкової вартості ресурсів, ступеня ри­зику та інше.

Сума дисконту утримується наперед і вираховується відповідно із номінальної суми векселя.

Дисконтом називають винагороду, яку беруть банки під час врахування векселів та купівлі векселів у векселедержателів до закінчення терміну їхньої сплати. Її суму можна розрахувати за формулою:

,

де Д — сума дисконту;

     В — сума векселя;

      — річна ставка дисконту;

      Т — кількість днів, що залишилася до погашення векселя;

      Р — кількість днів у році (може бути фактичною (365, 366) або умовною (360)).

Клієнту-позичальнику видають кредит на суму векселя за мінусом суми дисконту. Наприклад, векселедержатель 11 березня обліковує в банку вексель на суму 30 000 грн, з днем оплати 17 квітня того ж року. Облікова ставка, визначена банком, становить 20%. Сума дисконту, отримана банком, становитиме:

Сума кредиту, виданого позичальнику, становитиме:

К = В – Д = 30 000 – 608,22 = 29 391,78 грн.

Під час погашення векселя банк отримає його повну суму.

Отже, особливістю врахування векселів як кредитної операції є те, що позичальник не сплачує періодично проценти за користування отриманим кредитом, а платить винагороду банку одномоментно, бо отримує меншу суму, ніж сума векселя (рис.1).

 Рис.1. Схема врахування векселів

Санація пасивів балансу підприємства, яке знаходиться в кризовому фінансовому стані, пов’язано, перш за все, з трансформацією окремих статей та загалом першого розділу пасиву балансу — його власного капіталу.

Поняття “власний капітал” неоднозначно трактується в економічній літературі і нормативно-законодавчій базі.

Власний капітал — це підсумок першого розділу пасиву балансу. Показник власного капіталу є одним із головних індикаторів кредитоспроможності підприємства, підставою для визначення фінансової незалежності підприємства його фінансової стійкості та стабільності.

Згідно з пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 власний капітал — це частина активів підприємства, що залишається після вираховування його зобов’язань. Тобто, величина власного капіталу показує визначену на конкретну дату вартість частки активів підприємства, яка залишається у власності його засновників (учасників) за умови погашення боргів підприємства.

Власний капітал — це сукупність економічних відносин, що виражають активи підприємства, які створюються шляхом включення у господарський оборот фінансових ресурсів, які належать самому підприємству і його власникам.

В таблиці 1.  наведені основні складові власного капіталу підприємства і дана їх характеристика.

Таблиця 1.      

Основні складові власного капіталу підприємства  та їх характеристика

Назва складової власного капіталу	Характеристика складової  власного капіталу
1	2
Статутний капітал	Характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану його засновниками (учасниками) з метою формування активів підприємства для початку здійснення фінансово-господарської діяльності і її подальшого розвитку. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюються законодавством
Додатковий капітал	Це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінювання (індексації), безоплатно одержаних матеріальних цінностей та від емісійного доходу
Резервний капітал	Являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для покриття непередбачених втрат (збитків). Розмір цієї частини власного капіталу здійснюється за рахунок прибутку підприємства. Мінімальний розмір відрахувань прибутку у резервний фонд регулюється законодавством
Спеціальні (цільові) фонди	До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових коштів з метою їх наступної цільової витрати. У складі цих фондів звичайно виділяють: амортизаційний, розвитку виробництва, охорони праці тощо. Порядок формування і використання даних фондів регулюється статутом і іншими установчими документами підприємства
Нерозподілений прибуток	Характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування у розвиток діяльності підприємства. За своїм економічним змістом вона є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його господарський розвиток у майбутньому періоді

Порядок формування власного капіталу і його складових, для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм, як зазначалось раніше, має свою специфіку. Це, зокрема, відноситься до акціонерних товариств.

Згідно Закону України “Про акціонерні товариства” акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Формування статутного капіталу акціонерних товариств здійснюється шляхом оплати вартості акцій.

Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів).

Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна, визначеній відповідно до статті 8 Закону.

Кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі неоплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається не заснованим. До оплати 50 відсотків статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням.

До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями.

Документ, що засвідчує право власності засновника акціонерного товариства на акції, видається йому після повної оплати вартості таких акцій протягом 10 робочих днів з дати отримання товариством свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій.

У разі розміщення акціонерним товариством цінних паперів їх оплата здійснюється грошовими коштами або за згодою між товариством та інвестором — майновими правами, немайновими правами, що мають грошову вартість, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є набувач, та векселів), іншим майном.

Інвестор не може здійснювати оплату цінних паперів шляхом взяття на себе зобов'язань щодо виконання для товариства робіт або надання послуг.

Статутом акціонерного товариства можуть встановлюватися й інші обмеження щодо форм оплати цінних паперів. Товариство не може встановлювати обмеження або заборону на оплату цінних паперів грошовими коштами.

До моменту затвердження результатів розміщення акцій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, розміщені акції мають бути повністю оплачені.

У разі розміщення цінних паперів публічного акціонерного товариства чи у разі, якщо майно, що вноситься як плата за цінні папери, перебуває в державній або комунальній власності, грошова оцінка такого майна повинна дорівнювати його ринковій вартості. Ринкова вартість зазначеного майна визначається суб'єктом оціночної діяльності і підлягає затвердженню наглядовою радою. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від визначеної оцінювачем, рішення наглядової ради обов'язково відповідним чином мотивується.

Грошова оцінка вимог до товариства, які виникли до розміщення цінних паперів і якими оплачуються цінні папери товариства, проводиться у порядку, встановленому абзацом першим цієї частини для оцінки майна.

Під час розміщення цінних паперів право власності на них виникає у набувача в порядку та строки, що встановлені законодавством про депозитарну систему України.

Акціонерне товариство не може надавати позику для придбання його цінних паперів або поруку за позиками, наданими третьою особою для придбання його акцій.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Власний капітал (вартість чистих активів) товариства — різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений цим Законом, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статутом акціонерного товариства може бути передбачено створення спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Порядок формування та використання такого фонду встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонерне товариство має право формувати резервний капітал у розмірі не менше ніж 15 відсотків статутного капіталу, якщо інше не визначено статутом товариства. Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік.

Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо.

Статутний капітал є основною складовою власного капіталу. Щоб характеризувати співвідношення між власним капіталом та статутним капіталом підприємства, обчислюють балансовий (розрахунковий) курс корпоративних прав, передусім акцій. Балансовий курс показує суму чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай). Він дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом та статутним капіталом. Від балансового курсу визначально залежить формування попиту та пропозиції на корпоративні права підприємства, тобто він є основою для встановлення їх ринкового курсу.

Якщо балансовий курс вищий від номінального (перевищує 100%), то це означає, що власний капітал перевищує статутний капітал і на підприємстві сформований додатковий капітал, та є нерозподілені прибутки. У випадку, коли номінальний курс перевищує балансовий (останній є меншим 100%), це означає, що власний капітал підприємства є меншим за статутний капітал. У такому разі перед підприємством постає необхідність у санації власного капіталу.

Зміст санації власного капіталу (чистої санації) полягає у приведенні його у відповідність до реального стану активів підприємства, а також створення можливостей для залучення коштів з метою реалізації санаційних заходів.

Санація власного капіталу — процедура, що полягає у покритті відображених у балансі збитків та створенні необхідних резервних фондів за рахунок отримання санаційного прибутку.

Чиста санація передбачає покриття збитків за рахунок власних і прирівняних до них коштів. Згідно із Законодавством України, збитки можуть списуватися за рахунок резервного фонду, фондів цільового призначення чи за рахунок санаційного прибутку (зменшення статутного капіталу підприємства).

Санація власного капіталу доцільна у тому випадку, якщо заходи санації активів підприємства не забезпечили покриття балансових збитків та відновлення платоспроможності.

Суттю заходів є зменшення розміру статутного капіталу підприємства та утворення санаційного прибутку, який і буде спрямований на погашення непокритих збитків.

Санаційний прибуток — це прибуток, який виникає у разі викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їх безоплатного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Механізм зменшення статутного капіталу акціонерних підприємств визначає Закон України “Про акціонерні товариства” та іншими нормативними актами.

На рисунку 2. представлені шляхи (способи) зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

Зменшення розміру статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів акціонерного товариства не допускається, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 155 Цивільного кодексу України.

Рис. 2.   Шляхи (способи) зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства

За економічним змістом зменшення статутного фонду з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення у відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство отримало збитки від фінансово-господарської діяльності.

Як вже зазначалося, метою використання методів зменшення статутного капіталу підприємства є отримання санаційного прибутку, який буде спрямований на формальне покриття збитків підприємства. Відповідно до вищесказаного, санаційний прибуток — це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав (дизажіо), або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб. Перша складова санаційного прибутку — дизажіо — дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнюватиме номінальній вартості наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу.

В результаті здійснення такого роду операцій відбувається зменшення статутного фонду підприємства, а утворений санаційний прибуток буде спрямовано на покриття балансових збитків та на формування резервних фондів. Чиста санація не призведе до підвищення платоспроможності, проте формально підвищить кредитоспроможність та інвестиційну привабливість боржника.

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 11:41