2.2. Процедура складання та погодження плану фінансової санації

План фінансової санації, як правило, складають фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, та представники потенційного санатора.

Загальна структура плану санації подана на рис. 1.

При розробці плану санації слід керуватися такими принципами:

—  завершеність (врахування всіх найважливіших обставин справи);

—  змістовність (розгляд лише тих обставин, які стосуються процесу санації);

—  правильність (правдиве висвітлення проблематики кризи з відображенням усіх передумов та безперервного, логічного ланцюга аргументів);

—  ясність (правдиве та однозначне висвітлення й відтворення інформації;

—  об'єктивність (чітке розмежування між фактичними даними, власним поглядом та висновками).

План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі кредиторів (у випадку їх наявності) щодо повного чи часткового задоволення їхніх вимог, термін та по черговість виплати боржником чи інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання зобов'язань, які вказані в цьому плані санації. Також план повинен містити терміни відновлення платоспроможності боржника.

Рис. 1. Загальна структурно-логічна схема плану санації

Зміст плану санації віддзеркалює структуру виробництва, проблем­ні питання та шляхи з подолання фінансової кризи. До розробки плану залучаються фінансові, контролінгові служби суб'єкта господарювання, інвестори боржника, зовнішні консультанти. Керуючий санацією органі­зує роботу з підготовки проекту плану. Він забезпечує баланс вимог голо­вних та другорядних суб'єктів, зовнішніх та внутрішніх інтересів підпри­ємства, використання методичних та функціональних ресурсів боржника та зовнішніх осіб.

Структура та зміст плану фінансової санації визначені законодав­ством. Досягнення запропонованих вимог до плану відбувається шляхом:

—  ретельного підбору матеріалів (інформаційний контролінг);

—  зрівноваженості та обґрунтованості усіх передбачених заходів (функ­ція планування, внутрішнього аудиту);

—  структурно-логічної єдності розділів, положень (методичний супро­від);

—  узгодження вихідних даних, рекомендацій, пропозицій (координа­ційна функція).

Законодавство визначає коло осіб, з якими узгоджуються, заходи щодо фінансової санації. До них відносяться: кредитори (комітет кредиторів), інвестори боржника (за наявності), орган з управління державним май­ном (якщо присутня частка державної власності у статутному капіталі боржника), господарський суд. Інвестори, що виявляють бажання взяти участь в санаційних заходах, за умови виконання зобов'язань, передбаче­них планом санації, можуть набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 11:23

3.1.Санаційний аудит: методи, програма, етапи та порядок проведення

Під час провадження справи про банкрутство, питання проведення санаційного ауди­ту підприємств набуває надзвичайної актуальності.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту.

Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінан­сово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з ме­тою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку, повно­ти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприє­мства органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами.

До основних принципів аудиту належать:

— цілісність та повнота;

— об'єктивність;

— незалежність;

— конфіденційність;

— компетентність;

— документальне оформлення.

Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю стосуються й санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності ауди­торських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою сана­ційного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства.

Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:

—   проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

—   визначається глибина фінансової кризи та можливості її подолання;

—   робиться порівняльний аналіз сильних чи слабких сторін підприємства;

—   здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;

—   робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної кон­цепції.

Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке пере­буває у фінансовій кризі, можуть бути:

—   саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації під час про­вадження справи про банкрутство);

—   теперішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства (якщо приймається рішення про збільшення ста­тутного капіталу);

—   потенційний санатор (якщо вирішується питання про са­націю підприємства реорганізацією);

—   позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту);

—   андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії);

—   державні органи (якщо вирішується питання про надан­ня підприємству державної санаційної підтримки).

Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка має підтвердити, що:

1)    дані про фінансово-майновий стан боржника є достовір­ними і повними;

2)    план санації є реалістичним;

3)    вибрано найраціональніший із можливих варіантів роз­витку підприємства.

Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до певного рівня інформацій­ного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які ма­ють намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.

Для виконання завдань, що покладаються на санацій­ний аудит, використовуються різноманітні методи та інструмен­ти. До головних із них слід віднести такі:

—  опитування (анкетування) співробітників та інші експертні прийоми;

—  факторний аналіз відхилень;

—  аналіз сильних та слабких місць (СВОТ-аналіз);

—  розроблення сценаріїв;

—  портфельний аналіз;

—  метод ланцюгових підстановок;

—  нуль-базис бюджетування;

—  вартісний аналіз;

—  трендовий аналіз.

Особливою контроверсійністю відзначаються дискусії щодо використання в процесі санаційного аудиту емпірично-статистич­них методів аналізу економічної інформації. Загальні принципи аналізу економічної інформації визначені в стандарті аудиту ISA 520 “Analytical Procedures” (аналітичні процедури) та в нор­мативі № 16 Аудиторської палати України. Згідно з цими доку­ментами аналітичні процедури полягають в аналізі найважливі­ших економічних показників та їх тренду. Аудитор може використати як просте порівняння відповідних показників (традицій­ний підхід), так і складні емпірично-статистичні методи. При здійсненні аналітичних процедур домінує спрощений підхід. Відповідні аналітичні висновки робляться здебільшого на основі простого порівняння розрахованих фінансових показників із:

—  відповідними критичними чи середньогалузевими значен­нями;

—  аналогічними показниками попередніх періодів;

—  бюджетними чи прогнозними показниками;

—  аналогічними показниками в розрізі окремих структурних підрозділів, філій тощо.

Недоліки традиційного (спрощеного) підходу до здійснення аналітичних процедур можна мінімізувати, застосувавши емпіри­чно-статистичні методи аналізу, такі як мультиваріантний дискримінантний аналіз (МДА), метод штучного інтелекту, регресійний аналіз, техніка статистичних сценаріїв тощо. Незважаючи на очевидні переваги цих методів, у практиці санаційного аудиту (так само, як і у вітчизняній практиці оцінювання кредитоспро­можності підприємств) вони застосовуються досить рідко.

Відповідно до законодавства та чинних стандартів вибір форм та методів аудиту належить до компетенції аудиторських фірм чи окремих аудиторів. З нашого погляду, використання в процесі санаційного аудиту деяких емпірично-статистичних методів ана­лізу, зокрема дискримінантного аналізу, повністю виправдане. На відміну від банків та інших капіталодавців аудитор має змогу пе­ревірити достовірність інформації (фінансової звітності), на якій базується дискримінантний аналіз. Перевагами цього методу та­кож є відносна швидкість та об'єктивність урахування галузевих особливостей діяльності підприємства, зниження собівартості аудиту, посилення прогностичної складової аналізу.

Перш ніж проводити санаційний аудит аудитор має підготувати у письмовому вигляді його програму, яка визначає процедури, необхідні для досягнення поставлених цілей. До про­грами потрібно включити завдання аудиту з кожного напряму, що допомагатиме контролювати виконувану роботу. Готуючи за­значену програму, аудитор може передбачати залучення для ви­конання певних завдань інших аудиторів, консультантів та екс­пертів з окремих питань. Наведемо типовий перелік питань, які доцільно включити до програми аудиту, що проводиться з метою верифікації плану санації:

—  оцінювання дотримання принципів планування антикризових заходів (змістовність, завершеність тощо);

—  перевірка достовірності наведеної в плані загальної інфор­мації про підприємство;

—  перевірка якості та об'єктивності аналізу фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства;

—  визначення причин фінансової кризи, її глибини та можли­востей подолання;

—  оцінювання реальності стратегічних цілей підприємства;

—  перевірка дієвості програми оперативних антикризових за­ходів з відновлення (чи поліпшення) платоспроможності підпри­ємства;

—  верифікація запланованих антикризових заходів у виробни­чій, збутовій, організаційній сферах;

—  експертиза коротко- та довгострокових фінансових планів;

—  економіко-правова експертиза наявної антикризової кон­цепції;

—  оцінювання ризиків, пов'язаних із реалізацією антикризового плану;

—  оцінювання ефективності антикризових заходів у цілому та формулювання висновку про санаційну спроможність суб'єкта господарювання;

—  оформлення висновку про результати аудиту.

Програма аудиту має переглядатися, якщо в процесі її вико­нання виявляються додаткові суттєві обставини та факти. Націо­нальним нормативом аудиту №21 “Концепція діючого підпри­ємства” передбачено, що у процесі перевірки припущення про безперервну діяльність підприємства може виникнути потреба у проведенні додаткових процедур, які можуть включати таке:

—  аналіз оборотних коштів, прибутковості та обговорення економічних прогнозів з керівництвом підприємства;

—  дослідження подій, які мають місце після закінчення звітно­го періоду і які впливають на спроможність підприємства до про­довження діяльності;

—  аналіз та обговорення останніх проміжних фінансових зві­тів підприємства;

—  дослідження умов кредитних угод і протоколів про наміри з тим, щоб упевнитися, чи не порушувалися вони;

—  письмовий запит до юриста підприємства про справи, які перебувають на розгляді в господарському суді, та про позови до підприємства;

—  підтвердження існування, законності і можливості здійс­нення заходів із забезпечення фінансової допомоги з боку спо­ріднених підприємств або з боку третіх установ і оцінювання їх спроможності фінансувати клієнта;

—  оцінювання позиції клієнта щодо невиконаних замовлень споживачів його послуг.

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту в конкретизовано­му вигляді характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис.1).

 Рис. 1. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

В результаті проведення санаційного аудиту в першу чергу ставиться мета висвітлити такі аспекти: вірогідність інформації, що характеризує фінансово-майновий стан боржника; глибина кризової ситуації підпри­ємства і можливості відновлення фінансової стійкості; обґрунтованість і реальність плану санації. У процесі здійснення кожного етапу аудитор­ської перевірки необхідно визначити вибіркові дослідження, ретельно спланувати забезпечення виконання всіх процедур з метою можливості написання достовірного звіту (висновку).

На першому етапі організаційно-методичної підготовки за розпо­рядженням господарського суду або за наказом керівника підприємства здійснюється формальне затвердження документа проведення санаційного аудиту. При цьому визначається особа чи особи (фізичні або юридичні) з числа сертифікованих аудиторів для здійснення перевірки. При ознайом­ленні з матеріалами роботи господарського суб'єкта аудитор визначається щодо програми та послідовності перевірки, методичних прийомів, які намічається використати відповідно до виявленої специфіки, а також розробляє робочий план та графік проведення аудиту.

Третій етап дослідження розпочинається поглибленим вивченням доку­ментації та аспектів діяльності підприємства з метою оцінити санаційну спро­можність. Дані про підприємство повинні характеризувати його оперативний і стратегічний стан. Поряд зі звітними бухгалтерськими даними і внутрішньою інформацією для оцінювання санаційної спроможності підприємства вико­ристовуються й зовнішні джерела: статистичні дані, що стосуються діяльності підприємства та галузі; матеріали із засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Крім цього, аудитор визначає достовірність документів за формальними ознаками — перевіряє їх на прави­льність заповнення (ведення), наявність підробки, виправлення тощо. У ході дослідження аудитор формулює гіпотези щодо стану господарського суб'єкта та збирає необхідні для достовірного (реального) обґрунтування висновку докази про кількісну та якісну сторону його діяльності.

На заключному, третьому етапі підбиваються підсумки перевірки (узагальнення та реалізація результатів аудиту) його аналізу та оцінки, що включає цілий перелік робіт:

—   групування та хронологізація виявлених недоліків (журнал групу­вання та систематизації діяльності аудитора);

—   встановлення посадових осіб, винних у розкритих порушеннях;

—   підтвердження висновку про задовільний (незадовільний) фінан­сово-господарський стан підприємства та позивну (негативну) оцінку санаційної спроможності;

—   формування кінцевого аудиторського висновку; обговорення з власником та зацікавленими суб'єктами результатів висновку та в цілому санаційного аудиту підприємства;

—   розробка та узгодження пропозицій щодо подальшої долі підприєм­ства (укладання мирової угоди, здійснення санації чи визнання підпри­ємства банкрутом та ліквідації).

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 11:32