Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) це розрахунок співвід­ношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звіт­ності за окремими показниками підприємства, визначення взаємозв'язку показників.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) це розрахунок співвід­ношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звіт­ності за окремими показниками підприємства, визначення взаємозв'язку показників.

Аудит це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінан­сово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з ме­тою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку, повно­ти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Банкрутство складний процес, який може бути охарактеризований з різних сторін: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової, обліково-аналітичної тощо, власне процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, які, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень.

Вартість об'єкта оцінювання це еквівалент його цінності, виражений у ймовірній сумі грошей.

Дискримінантний аналіз зміст дискримінантного аналі­зу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство госпо­дарського суб'єкта.

Криза поточної діяльності це неспроможність підтримувати стабі­льне функціонування суб'єкта господарювання. Ця криза виявляється як через виробничу, так і фінансову сфери

кризовий стан підприємства це неспроможність його здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, нездатність виконувати свої боргові зобов'язання.

Метод експертних оцінок визначає рейтингову оцінку на основі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств (його платоспроможність у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими коштами).

Метод розрахунку інтегрального показника включає в себе основні характеристики фінансової стійкості: рента­бельність капіталу за “чистим прибутком”; рентабельність продукції; обіговість коштів, вкладених в обігові активи; коефіцієнт фінансової незалежності; ліквідність (коефіцієнт покриття поточних пасивів).

Мирова угода це один з конструктивних, цивілізованих спосо­бів розбудови відносин довіри між боржником і кредиторами. її укла­дання дозволяє запобігти ліквідації підприємства, сприяє відновленню його платоспроможності та налагодженню ефективної взаємодії між сторонами господарського конфлікту.

Порівняльний аналіз це внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, підрозділів, цехів і міжгосподар­ський аналіз показників даного підприємства у порівнянні з показниками конкурентів, із середньогалузевими й середніми господарськими даними.

Приховуване банкрутство умисне приховування стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей у разі, якщо це завдало великої матеріальної шкоди.

Санаційна концепція програми заходів, спрямованої на досягнення цілей стратегії оздоровлення.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-тех­нічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Санація активів балансу складова санації балансу, яка передбачає проведення аналізу складу активів та переведення “зайвих” у грошову форму з метою акумулювання грошових коштів для здійснення розрахунків з кредиторами підприємства.

система антикризового фінансового управління велика систему методів попе­редньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства

Стратегічна криза це втрата соціально-економічного призначення, нездатність або низька здатність підприємства до розвитку

Стратегія захисту це сукупність заходів, спрямованих на мінімі­зацію наслідків конфлікту з навколишнім середовищем. її здійснення передбачає згортання діяльності підприємства — скорочення обсягів виробництва і реалізації, розпродаж активів, реструктуризація пасивів, звільнення працівників тощо.

Трендовий аналіз аналіз,який проводиться на основі побудови Треньових рівнянь, фу­нкціональний вид яких залежить від характеру динаміки, включає визначення тенденцій змін основних показників ліквідності (абсолютної, швидкої та поточної), коефіцієнта фінансової незалежності, коефіцієнта забезпечення власними обіговими засобами, коефіцієнта забезпечення запасів нормативними джерелами фінансування тощо.

Факторинг це торгівельно-комісійна операція, яка поєднує в собі низку послуг з кредитування посередником (банком або факторинговою компанією) обігового (оборотного) капіталу суб’єкта господарювання, пов’язаних з переуступкою постачальниками посереднику — фактору права боргових вимог за поставлену продукцією, виконані роботи і надані послуги.

Фіктивне банкрутство завідомо неправдива офіційна заява громадянина — засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової осо­би суб'єкта господарської діяльності та громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову не­спроможність виконання вимог з боку кредиторів і зо­бов'язань перед бюджетом.

Фінансова криза це розбалансування системи “підприємство” та обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги.

Фінансовий аналіз це метод оцінки й прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності.

Форфейтинг це придбання у кредитора боргу, виражено­го в оборотному документі, на безповоротній основі.

1.1. Фінансова криза на підприємстві

Фінансова криза — це розбалансування системи “підприємство” та обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги. Наслідками кризових явищ на підприємстві, як правило, є його неплатоспроможність та банкрутство, діяльність його в непри­бутковій зоні, відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджмен­ту кризовий стан підприємства — це неспроможність його здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, нездатність виконувати свої боргові зобов'язання.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома па­раметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібра­ти найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття прави­льних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Причини кризи слід шукати у невідповідності між станом і потреба­ми розвитку підприємства та станом і потребами розвитку зовнішнього середовища (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Причини настання кризового стану підприємства

Ознаки кризового стану	Причина кризового стану
1	2
1. Затримка з наданням звітності та її низька якість	Неефективна діяльність фінансових служб підпри­ємства
	Невдала побудова інформаційної системи
2. Різка зміна аудиторів або тривале співробіт­ництво з однією ауди­торською фірмою	Приховування фактичного фінансового стану під­приємства
3. Різкі зміни в структурі активів	Надмірне комерційне кредитування
	Неплатоспроможність (банкрутство) замовників
	Скорочення ринку збуту продукції
	Несприятлива концентрація продажів за невеликої кількості покупців
	Змушене скорочення продажів у кредит
	Затоварення
4. Різкі зміни в структурі капіталу	Неритмічність (нерівномірність) виробництва і по­стачання продукції
	Недостатність власних обігових коштів
	Невиконання зобов'язань за взаємними поставками
	Несприятлива зміна політики кредиторів щодо під­приємства
	Зниження обсягів діяльності за наявності грошей на рахунках
5. Зміни в статтях звіту про фінансові резуль­тати підприємства	Збільшення боргових зобов'язань
	Зменшення наявних коштів
	Збільшення накладних витрат
	Розбалансування боргів

Продовження таблиці 1.1

1	2
	Необґрунтоване збільшення капітальних витрат
	Розпродаж продукції перед ліквідацією підприєм­ства
	Виведення продукції і активів за межі підприємства
6. Зміни у вищому керів­ництві	Конфлікт у вищому керівництві
	Трудові конфлікти
	Втрата найбільш потужних клієнтів і кредиторів
7. Зміни в управлінні	Зайва фрагментація функцій, бюрократизм
	Недовіра, підлабузництво
	Некомпетентність керівництва
	Уповільнена реакція на зміни на ринках
	Збільшення випадків невиконання зобов'язань, по­рушення графіків робіт
	Недостатність досвіду роботи управлінського пер­соналу в конкурентному середовищі
	Низька вартість робочої сили
	Різкі зміни замовлень клієнтів
8. Різкі зміни в стратегії підприємства	Вихід на нові ринки
	Ризиковані закупівлі сировини
	Відсутність стратегічного мислення у керівників підприємства
	Посилення діяльності на спекулятивних ринках
	Утрата дочірніх компаній
	Поглинання новими фірмами

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності під­приємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства), що приведені на рис. 1.1.

Вплив зовнішніх факторів кризи має в більшості випадків страте­гічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, де менеджмент некваліфіковано чи несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня чи неправильно функціонує система раннього запобігання і ре­агування, однією з умов якої є прогнозування банкрутства.

Вплив внутрішніх факторів кризи має тактичний характер. Під­приємство здатне безпосередньо впливати на внутрішні фактори, тобто усувати їх вплив, покращувати діяльність через локалізацію та ліквідацію чинників проблем, проте господарський суб'єкт має обмежені можливості впливу на зовнішні фактори кризи, особливо обумовлені глобальними факторами, — йому залишається тільки пристосуватися до суворих реалій сучасності.

Ефективність діяльності підприємства залежить від поєднання зов­нішніх і внутрішніх факторів його розвитку.

Залежно від характеру причин та відповідних їм наслідків на мікро-економічному рівні виділяють декілька видів криз (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація криз підприємства

Загальна назва кризи	Назва різновиду кризи	Підвид різновиду кризи	Причини, що обумовлюють виникнення кризи
1	2	3	4
Страте­гічна	Вироб­нича	Інновацій­на криза	Ігнорування потреби технологічних нова­цій, несвоєчасна або невдала модернізація, недофінансування науково-пошукових робіт, втрата технологій через нефункціонування
	Фінан­сова	Інвес­тиційна криза	Втрата довіри інвесторів, низька інвестиційна привабливість, недостатньо інтенсивний пошук партнерів, неефективна реалізація інвестицій­ного проекту, розкрадання коштів, корупція

Продовження таблиці 1.2

1	2	3	4
Так­тична (криза поточної діяльно­сті)	Вироб­нича	Криза недовироб­ництва (дефіциту)	Високий попит на продукцію, наявність недо­статнього обсягу потужностей, необхідних ре­сурсів, зриви у постачанні, зриви виробництва внаслідок нестачі електроенергії, проведення страйків, дії форс-мажорних обставин
		Криза пе­ревироб­ництва	Низький попит, високі ціни, високий рівень конкуренції, зриви у системі збуту продукції, наявність надлишкових потужностей
	Фінан­сова	Криза лік­відності	Низький рівень реалізації продукції, наяв­ність значної дебіторської заборгованості, зо­крема простроченої, недоступність зовнішніх джерел фінансування
		Криза пла­тоспромо­жності	Існування значної кредиторської заборгова­ності, що не може бути покрита за рахунок активів підприємства
		Криза ефектив­ності	Високий рівень затрат, низький рівень дохо­дів, отримання збитків, тривала збитковість, низька фондовіддача, оборотність, продук­тивність праці, висока енерго-, матеріале- та трудомісткість виробництва

 

Стратегічна криза — це втрата соціально-економічного призначення, нездатність або низька здатність підприємства до розвитку.

Криза поточної діяльності — це неспроможність підтримувати стабі­льне функціонування суб'єкта господарювання. Ця криза виявляється як через виробничу, так і фінансову сфери. Криза у фінансах проявляється через падіння ліквідності, платоспроможності та ефективності. Якщо господарський суб'єкт не має достатніх страхових резервів або зовнішніх джерел фінансування, то подальше його функціонування ускладнюється аж до повної зупинки. В другому випадку, унаслідок помилок при плану­ванні грошових потоків, а також реальних проблем надходжень коштів підприємство може потрапити в пастку кризи ліквідності. Зменшення прибутку сигналізує, що знижується ефективність діяльності господарсь­кого суб'єкта.

За інтенсивністю перебігу процесів криза поділяється на три стадії (рис. 1.3):

1) Легка криза, коли відбувається накопичення негативних явищ та тенденцій, проте вони певний час відкрито не проявляються. При цьому їх можна локалізувати (нейтралізувати) шляхом застосування антикризових заходів.

2) Глибока криза проявляється, коли сформовані проблеми набувають постійного характеру і безпосередньо позначаються на результатах діяльності підприємства.

3) Катастрофічна криза або загроза руйнації проявляється, коли підпри­ємство не може далі продовжувати функціонування. Його оздоров­лення можливе лише за умови залучення додаткових зовнішніх ре­сурсів — матеріальних, фінансових, людських. При цьому ймовірність ліквідації господарського суб'єкта залишається високою протягом усього процесу оздоровлення.

 Рис. 1.3. Характеристика кризового стану підприємства

Світова ринкова економіка виробила велику систему методів попе­редньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства, яка одержала назву “система антикризового фінансового управління”. Суть цієї системи полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно використати спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність певних реор­ганізаційних процедур.

Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах; основні із них такі:

—   постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства;

—   рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підпри­ємства;

—   диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового розвитку підприємства;

—   терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

—   адекватність реагування підприємства на рівень реальної загрози його фінансовій рівновазі;

—   повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану;

—   використання за необхідності відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутству.

Розглянуті принципи є основою організації антикризових заходів господарюючим суб'єктом при загрозі банкрутства.

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 11:07