- •Тема 2. Історія виникнення та розвитку адвокатури.
- •План заняття:
- •Рекомендована література до теми:
- •Питання для самостійного вивчення.
- •Зародження адвокатури.
- •Адвокатура в Стародавній Греції та Римі.
- •Розвиток інституту адвокатури у Франції, Англії, Німеччині.
- •Зародження та розвиток інституту адвокатури в Україні.
- •Формування професійної адвокатури в Україні у хіy-хyі ст.
- •Судовий захист за Литовськими статутами.
- •Становлення адвокатури у хіy-хyі ст.
- •Регулювання діяльності адвокатури за "Правами, за якими судиться малоросійський народ".
- •Організація присяжної адвокатури за "Судовими статутами" після судової реформи 1864 року.
- •Адвокатура України після 1917 року.
- •Правове оформлення інституту адвокатури за Положенням про адвокатуру Української рср (1922 р.).
- •Перехід на колективні форми праці захисників, скасування приватної адвокатської практики (1929р.).
- •Оплата праці адвоката.
- •Особливості діяльності адвокатури у 30-40-их роках XX століття.
Зародження та розвиток інституту адвокатури в Україні.
У дожовтневий період українська адвокатура не змогла набути своїх особливостей та специфічних рис. Адже, як відомо, Україна у ці роки не мала своєї державності. Тому й інституції держави, до яких в повною мірою належить й адвокатура, не могли належним чином розвинутися.
Однак широкий демократизм і визнання рівного політичного права для кожної одиниці суспільства, притаманний українському народові, що особливо проявились у період козаччини, не міг не позначитися на адвокатурі. Ці перші паростки, як вже зазначалося, з'явилися у «Правах, по которым судится малороссийский народ», де досить чітко були сформульовані поняття та суспільна роль адвоката, етичні вимоги, що пред'являються до нього, обов'язки, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушення своїх професійних обов'язків.
Слід також зауважити, що перші спроби організувати на демократичних засадах українську адвокатуру мали в собі й негативні для ефективної діяльності адвокатури риси. Зокрема, передбачений у «Правах, по которым судится малороссийский народ» порядок реєстрації адвокатів у відповідних судах, де вони виявляли бажання працювати, перекручував незалежний, самоврядний характер юридичної природи адвокатури.
В цілому ж ці перші організаційні форми української адвокатури несли в собі принципи, привнесені у європейську адвокатуру стародавнім Римом. Це, передусім, відносна свобода адвокатської професії, тісний її зв'язок з судовими органами, система визначення гонорару тощо.
Формування професійної адвокатури в Україні у хіy-хyі ст.
Професійна адвокатура в Україні сформувалася в польсько-литовський період (XIV— XVI ст. ст.). З XV ст. всі захисники називатися палестри (palestra - грец. місце для вправ). Перший Литовський статут 1529 р. вживає слово «advocatus», аіе воно торкається державних урядовців «війтів». Фактично функції адвоката виконував «прокуратор». Перші спроби упорядкувати справу судового захисту і чітко виділити адвокатську діяльність як професію була зроблена нормами Литовського статуту (1648 р. — кінець XVIII в.).
Вперше поняття «адвокат» в значенні захисника прав сторони було спожито в «Правах, по яких судиться маторуський народ» (1743 р.) у період гетьманщини на Україні До цього перший Литовський статут 1529 р. використовує термін «прокуратор», а слова, що зустрічаються, «адвокат» і «адвокатує» торкаються адміністративних службовців. Спочатку організація професійної адвокатури з'являється в міських судах, а потім — в загальних публічних. Отже, організаційне оформлення адвокатури на Україні стаю в XV ст, коли захисником могла бути людина, обізнана писане право, тобто професійний юрист.
За польською Конституцією 1678 р. як патроном (захисником), так і його помічником (депендентом) могли бути виключно шляхтичі і лише Конституція 1764 р. дещо пом'якшила це правило, допустившися в адвокатуру осіб різного соціального положення. Але це не торкалося випадків участі адвокатів в Коронному Трибуналі. Помічник патрона проходив стажування терміном 4 року, якщо він мав намір присвятити себе надалі правозахисник діяльності, а якщо він не будував таких намірів, то стажування обмежувалося 3 роками. Так, в перший рік помічник тільки слухав мові адвокатів, упорядковував документи в канцелярії. А в подальші роки за дорученням патрона він вже робив самостійні виписки з матеріалів справи, готував і редагував позови, заяви, скарги, клопотання. Стажування завершувалося ухваленням присяги, після чого громадянин ставав патроном або меценатом (шаесепаз - покровитель наук і мистецтва). Кількість адвокатів була обмежена законом. Так, в XVIII в. польське законодавство встановило певну кількість адвокатів при кожній судовій інстанції: Коронному Трибуналі - 30, в асессорії - 12, в реферандарії - 12, у військовому департаменті - 16 адвокатів.
Українська адвокатура у період Х-ХІХ ст. ст. не отримала особливостей і специфічних рис.
У період першої половини XIX ст. ст. в Україні були відсутні нормативно-правові акти, які регламентували діяльність адвокатів.
Замість адвокатів діяло, так зване, судове представництво.
3 другої половини XIX в. історія української адвокатури більшою мірою пов'язана з розвитком адвокатури в Росії.
