Питання для самостійного вивчення.

1. Особливості діяльності адвокатури у 30-40-х роках XX століття.

2. Положення про адвокатуру Української РСР 1952 року. Діяльність адвокатів у період 60-80-х років XX століття.

ЛЕКЦІЯ

1. Зародження адвокатури.

Єдність у визначенні походження понятгя «адвокат» відсутня. Етимологічне значення терміну "адвокат" (покликаний, запрошений) походить від латинського коріння «адвокатує двоцере» - звати на допомогу. Advokatus (advokare) - процесуальний помічник сторони, що підтримує її своїм особистим авторитетом і юридичними порадами. Оксфордський словник дає три основні варіанти перекладу слова «advocate»: 1) захисник (defender); 2) прихильник (supporter): 3) адвокат (lawyer).

Вперше звернулися до цієї проблеми російські вчені і назвали науку про адвокатуру адвакатологією. Таким чином, сьогодні, враховуючи правовий зміст і соціальні форми ,і икжатури, можна говорити про виділення нової галузі знань, якою є адвокатура. Деякі автори підносять науку про адвокатуру до спеціальних галузей юридичної науки. До предмету даної науки входять уявлення і ідеї про адвокатуру, питання організації адвокатської діяльності, які повинні досліджуватися і осмислюватися на теоретичному рівні, що дає МОЖЛИВІСТЬ прої позувати подальший розвиток цієї правової інституції. Оскільки без теоретичних знань, які направлені на вирішення питань щодо необхідності реформування адвокатури, подальший розпиток адвокатури неможливий.

Відомо, що самостійна наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу знань. Предметом науки про адвокатуру є те. що вона вивчає. Ця наука досліджує правові, соціальні явища, що закладені в адвокатурі, закономіності їх виникнення (історчипі аспекти) і перспективи розвитку і реформування адвокатури, тобто саму адвокатуру як соціально-правовий феномен, який узаконений державою. Предметом ж вивчення дисципліни є вивчення побудови та діяльності адвокатури.

Наука про адвокатуру вивчає інститут адвокатури не тільки в становленні і динаміці, але і питання про суб'єктів, її здійснюючих, вимоги до них, принципи і умови її ведення. До предмету і методу науки про адвокатуру відноситься вивчення правових норм, регулюючих організацію і діяльність адвокатури, тобто законодавство про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Наука про адвокатуру - це суспільна (юридична) галузь знань про закономірності виникнення, становлення, функціонування і подальшого розвитку адвокатури з метою виконання вищої соціальної мети держави, направленої на сприяння захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, а також юридичних осіб.

Інтеграція в адвокатології даних різних наук приводить до їх взаємного збагачення і вимагає поглибленого вивчення кожної науки.

Зародки правозаступництва з'являються па найнижчих ступенях юридичного розвитку.

У стародавньому Китаї дозволялося здійснювати судовий захист родичам і близьким друзям обвинуваченого. Про адвокатуру в Японії не згадується ні в одному з відомих нам джерел. В Єгипті захист здійснювався в письмовій формі, оскільки було побоювання, що при усному захисті буде проводиться вплив на суддів, які повинні бути об'єктивними. Проте з часом був введена разом з письмовим і усний захист.

У стародавніх Мексиці та Перу, подібно Єгипту існували постійні суди, а в процесі переважала писемність. Але щодо адвокатури не зустрічається ніяких згадок. Можна припустити, що тут, як і в Єгипті, вона офіційно не допускалася унаслідок напування письмового процесу. Отже, історія Єгипту дає першу вказівку на факт, що письмовий і таємний процес був украй несприятливий для розвитку адвокатури.

У Вавілоні і Персії процес характеризувався свободою захисту, публічністю і колегіальністю. Судовий захист відомий також жителям Сьєрра-Леоне і Анголи, але у них, мабуть, вона з'явилася під виливом англійців і португальців, які заволоділи цими територіями. У стародавніх іудеїв право ототожнювалося з релігією. Судді вважалися намісниками Єгови. В якості захисника мала змогу залучитися будь-яка особа. Проте, у пізніший час адвокатура прийняла іншу форму. За талмудичним правом при судах синедріону знаходилися оособи, що готувалися бути суддями і мали назву кандидатів. Вони були присутні на засіданнях і мої ли говорити промови в захисг обвинувачених. Будучи фахівцями, вони дещо більш наближалися до адвокатів у власному значенні. Але оскільки вони виступали не на запрошення підсудних і без попередньої угоди з ними, то їх все-таки не можна визнати за справжніх адвокатів. Згодом в єврейській мові з'являється термін «адвокат», що був запозичений з грецької мови. Це може зазначати, що іудеї перейняли у греків справжню адвокатуру.

Першими правозаступниками служать особи, пов'язані з якими-небудь відносинами позовників - саме родичі, друзі або сусіди.

Особливий клас адвокатів, тобто осіб, що присвятили себе правозаступництву і що займаються ним професійно, виникає на більш високому ступені розвитку суспільства, коли звичаєве право, що існувало у свідомості народу, замінюється писаним законом, і коли знання цих правових норм (законів) перестають бути доступними для кожного.

У тих країнах, де існує особливий клас адвокатів, ще не можна знайти ніяких слідів організації цієї професії.