13. Оплата праці адвоката.

Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисни­ків після переходу на колективні форми роботи. Адже необхі­дно було знайти найдоцільніший варіант, який відповідав би й новим методам діяльності захисників й стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати праці захисників у республіці знала різні форми. Так, однією з перших була преміально-марочна система, за якою захисникові виплачува­лася певна частина його заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, надходила до загального фо­нду, з якого кожному захисникові видавали певну суму зале­жно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок1. При цьому не враховувалася кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників2 була запропонована розрядно-пайова форма. За­хисникові присвоювався розряд, залежно від якого оплачува­лася праця: 1-й розряд -- один пай; 2-й розряд - 1,5; 3-й розряд --2; 4-й -- 2,5; 5-й — 3 паю. При цьому мінімум і максимум заробітної плати для кожної колегії встановлював НКЮ.

14. Особливості діяльності адвокатури у 30-40-их роках XX століття.

У 1932 р. в кожній юридичній консультації був встановлений фінансовий план, який вважаючи на повсюдне введення госпрозрахунку входив прибутковою частиною до відповідного бюджету. Це звело адвокатуру до однієї з сфер побутового обслуговування населення. 26.04.1932 р. в Україні була введена система госпрозрахункових бригад: кожний колектив юристів був госпрозрахунковою одиницею. І кожний захисник, окрім встановленої йому твердої зарплати, став одержувати преміальні з фундації перевиконання фінансового плану. Згідно з "Положенням про адвокатуру СРСР" (1939 р.) вперше за радянських часів була відмова від терміну "правозахисник" і повернення до поняття "адвокат". Таким чином, була покінчена тривала дискусія про значення захисту в радянській судовій системі і адвокатура в радянській системі була визначана необхідною лапкою. Але ефективність діяльності адвокатів, особливо за кримінальними справами, в 30-е роки була знижена з ряду причин.

Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробува­них форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація колегії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду. В чому полягав зміст цієї системи? Юридичній кон­сультації давався певний оперативний план, який розроблявся на матеріалах її минулої роботи, роботи суду, з обліком усієї кон'юнктури району (кількості населення тощо). Він обов'яз­ково пов'язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансо­вий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консульта­ція мала право на одержання приробітку. Для цього створюва­вся фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встано­влювався від 30 до 50% — залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. За наявності заощадження у розрахунко­вій частині, частина заощадженої суми від 40 до 60%, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат -теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподіля­вся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробі­тній платі.

Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати3. Між тим система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Ця порочна практика існувала аж до недавнього часу. Навіть на початку 90-х років робилися неодноразові спроби з боку державних органів вста­новлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адво­катів до різних побутових послуг, що надаються населенню.

Певним логічним завершенням введеної системи госпро­зрахунку, зміцнення фінансової бази колегій захисників рес­публіки стало утворення в березні 1933 р. централізованого фонду коштів колегій та прийняття у зв'язку з цим постанови НКЮ «Про централізацію коштів колегії захисників»1. Це дало можливість поліпшити матеріально-побутові умови чле­нів колегій, їхнє пенсійне забезпечення, організувати безпере­бійну роботу з надання юридичної допомоги й виплати гаран­тованої плати. Централізація коштів також сприяла тому, що колегії захисників мали можливість маневрувати фінансовими резервами. Все це дало змогу забезпечити кожний район Ук­раїни юридичною консультацією. Однак кошти колегій захис­ників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об'єктивно ним розпоряджав­ся. У зв'язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був ліквідований.

У вересні 1930 р., в республіці скасовувалися округи й запроваджувалася двоступенева система управління: центр -район. Щоб пристосувати судові органи республіки до нової системи управління, 29 вересня цього ж року ВУЦВК і РНК УРСР затвердили постанову «Про реорганізацію місцевих ус­танов юстиції»5, НКЮ - - Інструкцію про порядок ліквідації окружних судів, прокуратур і президій колегій захисників6. За цими актами водночас із ліквідацією місцевих органів юстиції були ліквідовані й президії окружних колегій захисників, а замість них створені міжрайонні та їхні президії.

У зв'язку з цим НКЮ УРСР у травні 1931 р. був виданий наказ7, який передбачав завдання, організацію та структуру міжрайонної колегії захисників, функції її керівних органів, питання коштів і розподілу доходів, порядок прийому до колегії тощо. Цим наказом встановлювався порядок призначення пенсій членам колегії, які досягли 60-річного віку. Пенсію можна було виплачувати виключно з коштів страхово­го фонду, а її розмір обчислювала президія з наступним затве­рдженням на загальних зборах. Визначалися функції й район­них уповноважених президії.

При президії міжрайонної колегії захисників створюва­лась іспитова комісія.

Нове Положення про судоустрій УРСР від 25 вересня 1931 р. фактично залишило без змін принципи організації колегій захисників, що існували раніше. Проте воно вперше закріпило права колегії захисників як юридичної особи. Оскі­льки двоступенева система управління в республіці була виз­нана неефективною, то на сесії ВУЦВК 9 лютого 1931 р. її територія була поділена на п'ять областей: Київську, Харків­ську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську2. Відповідно до цього постановою НКЮ від 11 лютого 1932 р. «Про структуру та функції обласних органів НКЮ»3 скасовувалися міжрайон­ні колегії захисників, а натомість утворювалися колегії при обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом. Було підт­верджено, що єдиною формою діяльності колегій захисників є колективна. При президії колегії для здійснення нею своїх завдань утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспек­торський, масової роботи, соціально-побутовий, господарська частина, бухгалтерія, які очолювалися членом президії.

З викладеного видно, що колегії адвокатів протягом бага­тьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше під­порядковували адвокатуру державним органам, посилювали ад­міністрування, контроль з боку держави. Саме впровадження «колективізації» в адвокатуру створило найсприятливіші умови.

Враховуючи, що після прийняття Положення про колек­тивні форми роботи колегій захисників фактично не існувало правил накладення та оскарження заходів дисциплінарного впливу на членів колегії, в листопаді 1933 р. наказом наркома юстиції такий порядок був встановлений4. Зокрема, розгляд дисциплінарних справ на членів колегії покладався на прези­дію обласної колегії, а скарги на її постанови мали подаватися до президії обласного суду.

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 р. «Про розширення прав Найвищого Суду» безпосере­днє керівництво колегіями захисників покладено на Найви­щий суд, який 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій2. Захисникам гаранту­валося 2/3 визначеної і встановленої їм тарифної ставки. Приробіток не міг перевищувати основну ставку. Зберігалося положення, що кожна юридична консультація являє собою госпрозрахункову одиницю.

Підводячи підсумок даному періодові розвитку адвокату­ри України, слід підкреслити, що перехід колегій захисників республіки на нові, колективні форми діяльності був певним кроком, який мав вирішальне значення для її подальшої істо­рії. Колективні форми організації праці адвокатів, об'єднавши їх, водночас дали змогу посилити втручання в професійну діяльність адвокатів. Нестабільність законодавства, зокрема, стосовно адвокатури, не сприяла її зміцненню й подальшому поступові демократичних засад.

Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адво­катуру (1936—1941 pp.)

Подальший розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України пов'язаний з прийняттям нових Ко­нституцій: 5 грудня 1936 р. Консти­туції (Основного Закону) СРСР, а ЗО січня 1937 р. — Конституції (Основ­ного Закону) Української РСР. Зокрема, такі норми Консти­туцій, як забезпечення обвинуваченому права на захист (від­повідно ст. 111 і 91), недоторканність особи (відповідно ст. 127 і 107) розширили діяльність адвокатури.

У січні 1937 р. в структурі Наркомату юстиції УРСР був створений відділ судового захисту й юридичної допомоги на­селенню, на який покладалося здійснення загального керівни­цтва і нагляду за діяльністю колегій захисників та організація юридичної допомоги населенню. Колегії захисників перейш­ли у відання НКЮ і стали йому підзвітні.

15 жовтня 1937 р. НКЮ УРСР затвердив наказ про колегії захисників, за яким фактично зберігалися організаційні фор­ми роботи колегій захисників. Так, вказувалося, що судовий захист та юридичну допомогу громадянам, державним і грома­дським організаціям колегії захисників надають через юриди­чні консультації. Відносно оплати праці членів колегії захис­ників були передбачені нові форми. Зокрема, заробіток між членами юридичної консультації розподіляв завідуючий за кількістю й якістю виконаної захисником роботи. При цьому завідуючий консультацією мав враховувати складність справ, кваліфікацію кожного члена колегії та його навантаження. Кожному захиснику забезпечувалось одержання повного його заробітку за певною таксою, за винятком відрахувань на утри­мання президії і витрат на колективні потреби, які не могли перевищувати 30% заробітку кожного захисника. Ця система значно підвищила заробіток захисників.

16 серпня 1939 р. Рада Народних Комісарів СРСР затве­рдила Положення про адвокатуру СРСР3. Ним були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому і виключення з колегії адвокатів, дисциплі­нарна відповідальність.

Насамперед слід звернути увагу на відсутність у Поло­женні слова «захисник» та введення терміну «адвокатура», «адвокат». Повернення до вживання більш виправданих термі­нів було зустрінуто переважною більшістю працівників юсти­ції схвально.

Згідно з Положенням організація колегій адвокатів в Україні та загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих.

У Положенні зазначалося, що колегії адвокатів надають юридичну допомогу у вигляді порад, довідок, роз'яснень то­що, складають заяви, скарги та інші документи на прохання громадян, установ, організацій і підприємств, беруть участь у судових процесах як захисники звинувачених, представники інтересів відповідачів та інших зацікавлених осіб.

Колегії адвокатів наділялись правами юридичних осіб. Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. Проте в окремих випад­ках та в порядку, визначеному інструкцією НКЮ СРСР, з дозволу народного комісара юстиції республіки до занять ад­вокатською діяльністю допускались особи, що не були члена­ми колегій адвокатів. Така практика мала місце у віддалених місцевостях, де юридичні консультації не організовувалися з причин їх нерентабельності. У зв'язку з цим за рекомендація­ми місцевих керівних організацій дозволялося займатись адво­катською діяльністю вчителям, лікарям та іншим представни­кам інтелігенції.

Положення визначило порядок прийому і виключення з членів колегій адвокатів. Необхідно зазначити, що підвищува­лися вимоги до осіб, які вступали до адвокатури. Так, у ст. 6 Положення вказувалося, що членами колегії адвокатів мажуть бути особи, які мають вищу юридичну освіту або закінчили юридичні школи - - за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року; які не мають юридичної освіти, але пропрацюва­ли не менше ніж три роки суддями, прокурорами, слідчими або юрисконсультами. Особи, що закінчили юридичні школи, але не мали стажу практичної роботи в судових, прокурорсь­ких та інших органах юстиції, могли бути прийняті в колегію адвокатів стажистами. Прийом у члени колегії здійснювався президією колегії адвокатів.

Положення встановлювало порядок виключення з членів колегії адвокатів. Підставами до цього могли бути: вчинення злочинів, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів.

Рішення президії про виключення, а також про відмову у прийомі в члени колегії могли оскаржуватися народному ко­місару юстиції республіки, а його рішення — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним.

Члени колегії адвокатів не могли перебувати на службі в державних та громадських установах і підприємствах, за виня­тком осіб, які займали виборні посади у державних і громад­ських установах та організаціях, а також викладачів і наукових працівників.

Згідно з Положенням у всіх областях України утворюва­лися колегії адвокатів, що були добровільними об'єднаннями осіб, котрі займались адвокатською діяльністю. Всі питання, пов'язані з організацією та діяльністю колегії адвокатів, вирі­шувалися загальними зборами та президією колегії. На загаль­ні збори покладалися, зокрема, вибори президії та ревізійної комісії колегії адвокатів таємним голосуванням терміном на два роки; заслуховування звітів про діяльність президії і реві­зійної комісій; затвердження штатів та кошторису колегії, правил внутрішнього розпорядку. Порядок виборів голови президії колегії, його заступника, секретаря, голови та секре­таря ревізійної комісії встановлювався прийнятим 26 жовтня 1939 р. наказом НКЮ СРСР, у відповідності з яким останні обиралися на засіданнях цих органів відкритим голосуванням із числа обраних загальними зборами членів президії та реві­зійної комісії. На президію обласної колегії адвокатів покла­далися прийом у члени колегії та виключення з неї; організа­ція юридичних консультацій та керівництво їх діяльністю; розгляд справ про вчинення членами колегії проступків, пору­шень дисципліни та накладення на них дисциплінарних стяг­нень тощо.

Ревізійна комісія колегії адвокатів проводила системати­чні ревізії фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій.

Положенням були скасовані колективи захисників, які діяли у межах колегій, та визначено, що вся практична діяль­ність здійснюється через юридичні консультації. Юридичною консультацією керував завідуючий, що призначався президією колегії адвокатів, і відповідав за всю роботу консультації. Він розподіляв справи між адвокатами, визначав розмір оплати за юридичну допомогу згідно з таксою та здійснював контроль за якістю роботи адвокатів.

У Положенні були врегульовані і питання дисциплінарної відповідальності адвокатів. Встановлювався перелік дисциплі­нарних стягнень (зауваження, догана, сувора догана, відсторо­нення адвоката від роботи на строк до шести місяців, виклю­чення із складу колегії адвокатів). Накладення дисциплінарно­го стягнення можна було оскаржити народному комісару юстиції республіки.

Згідно з Положенням у структурі наркомата юстиції УРСР був створений відділ адвокатури. Для здійснення зага­льного керівництва колегіями адвокатів крім відділу адвокату­ри при НКЮ України при обласних Радах депутатів трудящих були створені управління НКЮ.

Необхідно відмітити, що на протязі 1939-1940 pp. в Укра­їні відбулись істотні зміни адміністративно-територіального поділу, що стало результатом возз'єднання Західної України і Північної Буковини в єдиній Українській державі. Як відомо, ці території були насильно включені відповідно до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. і Румунії за Сен-Жерменським (1919 р.) та Севрським (1920 р.) договора­ми. До 1944 р. ще залишалася на правах колонії Закарпатська Україна.

В зв'язку з цим є необхідність у більш докладнішій хара­ктеристиці особливостей організації адвокатури в західних областях України.

Перш за все слід наголосити на тому, що на Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах. Усіма, справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом. В місцевостях окружних судів діяло 12 делегатур СУА. З 1927 р. Спілка українських адвокатів видавала свій часопис «Бюлетень СУА», а з 1928 р. органом СУА було «Життя і право».

За даними СУА, в Галичині в 1926 р. працювало 230 українських адвокатів, із них 109 були членами Спілки. В 1933 р. їх уже налічувалося 371 (242 — члени СУА).

Структурно Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні.

СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі.

Палати адвокатів (їх було у Польщі вісім) мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді у Варшаві. Важливе місце в ній належало представникові украї­нської адвокатури.

Всі адвокати мали (й зобов'язані були мати) вищу юри­дичну освіту. Адвокати мали титул «доктор», який присвоюва­вся ще з часів панування Австрії після написання докторської праці. А за Польщі адвокатам, які закінчували університет, присвоювали титул «магістр». У судах адвокати виступали в чорних мантіях, що було символом вільної думки адвоката, його незалежності й служіння тільки законові.

Прогресивні погляди українських адвокатів непокоїли по­льський уряд, тому він дедалі більше ускладнював вступ до адвокатури української молоді. Так, ще законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. А відповідно до закону від 4 травня 1938 p., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб, котрі мусили відповідати таким вимогам: мати польське громадянство й користуватися всіма громадянськими та цивіль­ними правами; мати витриманий характер і своєю поведінкою гарантувати збереження честі адвокатського стану; належно во­лодіти польською мовою усно й письмово; мати університетську юридичну освіту й скласти належно іспит; відбути певну судову практику в загальних або військових судах і скласти іспит; пройти дворічний стаж адвокатської практики й скласти адвока­тський іспит. Крім цього, кожний новоприйнятий адвокат, пе­ред тим як розпочати свою професійну діяльність, повинен був сплатити внесок і перед «деканом» дати присягу такого змісту: «Пам'ятаю про благо держави, а також честь стану адвокатсько­го, обіцяю урочисто, що обов'язки адвоката виконуватиму згідно з правом і справедливістю, віддаючись їм з усією совістю й старанністю, начальства буду слухатись, а в своїй поведінці буду керуватися принципами честі й чесності».

За згаданим нормативним актом без проходження стажу­вання до адвокатури приймалися: професори й доценти юри­дичних факультетів, судді Найвищого адміністративного три­буналу, судді при стажі три роки, провізори з таким же трудо­вим стажем, вищі службовці кодифікаційних комісій, Ради Міністрів, міністерства юстиції, сейму та сенату. За адвокату­рою встановлювався нагляд Міністерства юстиції Польщі.

У 1939 р. в Галичині було 2713 адвокатів, із них 439 (або 16,2%) українців.

Після возз'єднання у 1939—1940 pp. Західної України і Північної Буковини в єдину Українську державу адвокатура в цих областях організовувалася з допомогою діючих колегій адвокатів України.

Повертаючись до загальної характеристики адвокатури республіки, слід відзначити, що в цей період НКЮ СРСР у розвиток Положення про адвокатуру видав ряд нормативних актів. Так, наказом від 11 вересня 1939 р. він зобов'язував президії колегій адвокатів реорганізувати існуючі колективи адвокатів в юридичні консультації, затвердити кількість, міс­цезнаходження і склад юридичних консультацій3. 2 жовтня 1939 р. НКЮ затвердив «Інструкцію про порядок оплати юридичної допомоги, що надається адвокатами населенню», а також видав роз'яснення до такси оплати праці адвокатів. З метою поліпшення юридичного обслуговування підприємств, установ і організацій НКЮ СРСР наказом від 24 січня 1941 р. дозволив персональне прикріплення адвокатів до них, затвер­див таксу оплати за надання юридичної допомоги юрконсуль-таціями колегій адвокатів підприємствам, установам і організаціям, а також 4 квітня 1941 р. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів.

Незважаючи на те, що реформування адвокатури у розг­лядуваний період мало як негативні, так і позитивні наслідки, її місце і роль була зведена нанівець з прийняттям деяких правових актів, які порушували законність і обмежували права громадян, що було результатом пануючого на цей час в країні культу особи Сталіна. Постановою Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. «Про порядок ведення справ по підготовці або вчинен­ню терористичних актів» усувалась участь захисника в суді. Аналогічний порядок вводився 14 вересня 1937 р. і в справах про шкідництво та диверсії. Негативну роль зіграла також Особлива нарада, «трійки», «двійки», які розглядали справи без адвоката.

Слід зазначити, що прийняте загальносоюзне Положення про адвокатуру певним чином підвело підсумок роботи по створенню адвокатури. Цілі і завдання адвокатури, принципи її формування і діяльності значною мірою зумовлювалися тими процесами, що відбувалися у суспільстві та пристосува­лися до пануючої тоталітарної системи.

Адвокатура в Україні в Велика Вітчизняна війна внесла сут-період окупації фашист- тєві корективи в характер діяльності ською Німеччиною адвокатів. Так, у зв'язку з прийняттям Президією Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Указу «Про військовий стан», в місцевостях, переведених на військовий стан, всі справи про злочини, що мали на меті порушити громадський порядок та державну безпеку, передавалися на розгляд військових трибуналів. У подальшому цей перелік був розширений. Військовим трибуналам надавалося право розг­лядати справи через 24 години з моменту вручення обвинуваченому обвинувального висновку. Вони розглядали справи у складі трьох постійних членів, їх вироки касаційному оскар­женню не підлягали і могли бути скасовані або змінені лише в порядку нагляду. Спеціальних адвокатських органів для за­хисту підсудних у Радянській Армії та Військово-Морському флоті не було створено. Військові трибунали розглядали біль­шість віднесених до їх провадження справ не тільки без участі адвокатів, а й прокурорів. Таке становище пояснювали важки­ми фронтовими умовами. Але це було суттєвим порушенням прав людини.

Розгляд справ у загальних судах на недовгий час був припинений у зв'язку з тим, що вже у кінці жовтня - - на початку листопада 1941 р. гітлерівці окупували майже всю Україну. 25 грудня 1941 р. союзний НКЮ у своєму листі «Про призначення захисту на вимогу судів» визначив порядок ви­ділення адвокатів для захисту обвинувачених у справах, що розглядалися військовими трибуналами і загальними судами. Так, президії колегій адвокатів повинні були направляти адво­катів для розгляду справ у військових трибуналах при умові отримання від останніх повідомлення напередодні слухання справи, по інших справах — не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

В міру звільнення території України від ворога налагод­жувалася робота багатьох державних установ та організацій, відновлювалися і колегії адвокатів.

Як і раніше, кадрами адвокатури займалися державні органи, про що свідчать інструкція НКЮ СРСР від 26 грудня 1944 р. «Про організацію контролю за якістю роботи адвока­тів», директивний лист від 21 квітня 1945 р. «Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприє­мства й організації».

Мала свої особливості організація роботи адвокатури на Закарпатті, яке за Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським (1920 p.) договорами одержала Чехословаччина, а в 1938— 1944 pp. тут був встановлений режим угорських фашистів.

У листопаді 1944 р. Радянська Армія звільнила від окупа­нтів територію Закарпатської України. В містах і селах почали діяти органи народної влади — Народні комітети. Для встано­влення порядку, забезпечення охорони державного майна та прав громадян Народними комітетами були створені: народна міліція, органи внутрішніх справ і державної безпеки, народна дружина.

26 листопада 1944 р. в Мукачеві відкрився І з'їзд Народ­них Комітетів Закарпатської України, котрий одноголосно прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

У зв'язку з появою на території Закарпатської України нової системи прокурорських і судових органів для обслугову­вання населення, надання юридичної допомоги тощо вийшов декрет від 12 січня 1945 р. «Про організацію роботи народної адвокатури». В розвиток його Уповноважений Народної Ради в справах юстиції розпорядженням від 20 лютого 1945 р. затвердив «Тимчасове положення про організацію та діяль­ність народної адвокатури», а 5 березня 1945 р. видав розпо­рядження «Про таксу адвокатів та їхніх заступників».

Відповідно до цього документа при відділі юстиції в Ужгороді було засновано організаційне бюро колегії адвокатів. Оргбюро здійснювало прийом нових членів до адвокатури з числа осіб, що мали юридичну освіту та дворічний стаж роботи в правових і державних установах. Положення допускало та­кож прийом осіб, які не мали юридичної освіти, але раніше працювали в судових і прокурорських органах чи перебували на адміністративних та інших державних посадах.

Колегія складалася з адвокатів і заступників (захисників). Причому адвокатами були як члени оргбюро, так і ті члени колегії, які склали адвокатський екзамен або мали закінчену

Кульчицький B.C., Настюк М.І., Ткач А.П. та ін. Возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною юридичну освіту та дворічний стаж роботи в суді чи адвокату­рі Решта членів народної адвокатури були заступниками (за­хисниками). Приватна адвокатська практика заборонялася.

Робота народної адвокатури будувалася за принципом обов'язкового об'єднання адвокатів і заступників в юридичні консультації, утворені у кожному окружному центрі й у містах, де працювали народні суди.

29 червня 1945 р. у Москві був підписаний договір між СРСР і Чехословацькою Республікою, згідно з яким Закарпа­тська Україна увійшла до складу Української РСР. Цей договір був ратифікований 27 листопада 1945 р. Президією Верховної Ради СРСР, цим був завершений процес возз'єднання всіх українських земель у єдину Українську РСР.

22 січня 1946 р. на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР у складі УРСР була утворена Закарпатська область. 24 січня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР на тери­торії Закарпатської області було запроваджено законодавство України. Декрет і Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури припинили свою дію.

Завершуючи аналіз періоду діяльності адвокатури Украї­ни в роки Великої Вітчизняної війни, можна зробити висно­вок, що її організація і діяльність, як і всієї держави, визнача­лася умовами військового часу.

Вітчизняна війна не скасувала існуючу систему колегій адвокатів, не внесла докорінних змін у правові основи їх організації і діяльності. Найбільш серйозні зміни, які внесла воєнна обстановка у діяльність адвокатури, полягала в розши­ренні сфери участі адвокатів в засіданнях військових трибуналів.

Організація та діяльність Після закінчення Великої Вітчизняної війни форми організації адвока­тури України залишилися без істот­них змін.