Розділ 3 основні проблеми і перспективи розвитку платіжної системи україни

3.1. Зарубіжний досвід функціонування платіжних систем

Усвідомлення феномену електронних грошей в Європі на офіційному рівні відбулося в 1994 році. Після аналізу нових технологічних схем, а саме наперед оплачених карток багатоцільового використання, центральні банки Європейського Союзу дійшли до фундаментального висновку: у разі поширення подібних продуктів, з боку центральних банків є необхідним постійний моніторинг відповідних систем, обмін інформацією та прийняття політичних рішень з метою збереження цілісності платіжної системи.

З того часу з’явилася ціла низка документів міжнародних банківських установ, зокрема, матеріали Банку міжнародних розрахунків і Європейського центрального банку, які висвітлюють різні аспекти питання: вимоги до емітентів електронних грошей, нагляд за ними, роль центрального банку в регулюючому процесі, керування ризиками в системах розрахунків електронними грошима, захист електронних грошей від шахрайства та кримінального застосування, проблеми транскордонних переказів тощо. Висновки міжнародних європейських інституцій йшли один за одним. Електронні гроші, як замінник фідуціарних грошей, розглядалися як кандидат до грошових агрегатів. Емітент мав діяти тільки з дозволу та під наглядом уповноваженої установи, відповідальної за регулювання діяльності кредитних установ. У 1996 році керівники центральних банків країн Групи десяти, до якої входять Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США, заявили про наміри здійснювати моніторинг електронних грошей у країнах світу та аналіз пов’язаних з цим регуляторних рішень уповноважених органів.

З того часу Банк міжнародних розрахунків у тісній співпраці з комітетом з питань платіжних і розрахункових систем та за підтримки центральних банків світу регулярно аналізує розвиток продуктів електронних грошей і відповідних систем. Спочатку дослідження виконувалися двічі на рік, а результати були конфіденційними і надавалися тільки задіяним центральним банкам. З огляду на широку зацікавленість суспільства у цьому інноваційному засобі платежу, комітет з питань платіжних і розрахункових систем з травня 2000 року зробив дані про використання електронних грошей у країнах світу загальнодоступними. В огляді за березень 2004 року взяли участь центральні банки 95 країн світу.

Як і у попередні роки, Банк міжнародних розрахунків направив до центральних банків запит про наявність на території країн систем розрахунків електронними грошима та регуляторні рішення, прийняті у зв’язку з цим центральними банками або іншими уповноваженими установами. Аналіз отриманих матеріалів показав, що системи розрахунків електронними грошима в 2004 році функціонували не менш ніж у 37 країнах світу. Електронні гроші використовуються як у межах окремих міст, так і на національному і міжнародному рівнях. Окремі продукти, запроваджені в Данії, Естонії, Німеччині, Греції, Кенії, Малаві, Норвегії, Сінгапурі, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатах Америки, є мультивалютними і мають транскордонні властивості. Електронні гроші на основі карток запроваджені та з відносним успіхом використовуються в Австралії, Австрії, Бельгії, Болівії, Бразилії, Гані, Греції, Данії, Індії, Італії, Китаї, Кореї, Литві, Люксембурзі, Малайзії, Мексиці, Німеччині, Чехії, Фінляндії, Франції, Японії та в інших країнах. Електронні гроші на основі карток застосовуються в основному транспортними та телефонними компаніями, підприємствами харчування, а також приймаються торговельними автоматами та лічильниками на автостоянках. Системи розрахунків електронними грошима на програмній основі функціонують у Греції, Італії, Іспанії, Колумбії, Кореї, Норвегії, Росії, США, Тайвані та в інших країнах. У деяких країнах, зокрема Колумбії, Південно-Африканській Республіці, Таїланді, Туреччині та Фінляндії, системи електронних грошей знаходяться на етапі пілотного проекту. Велика кількість центральних банків, у тому числі центральні банки Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії, Литви, Нідерландів, Нігерії, Німеччини, Перу, Португалії, Словаччини, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, запровадили періодичне отримання звітних даних щодо емісії банками електронних грошей. В Японії повноваження виконувати інспектування та отримувати інформацію і документи від емітентів наперед оплачених платіжних інструментів покладено на уряд. Норвегія, Словенія і Танзанія включили дані щодо електронних грошей до монетарної статистики. У Великобританії дані про емісію електронних грошей банками отримує Банк Англії, а Управління фінансових послуг (уповноважений орган Великобританії, що відповідає за регулювання депозитної, страхової та інвестиційної діяльності) – збирає відповідні дані від уповноважених не депозитних кредитних установ.

Згідно з настановами Звіту про електронні гроші Європейського центрального банку дані про обсяги емітованих електронних грошей відображаються в балансі європейських банків як «депозити овернайт» і, таким чином, на них поширюються вимоги щодо мінімального обов’язкового резервування та вони враховуються в монетарних агрегатах. Оскільки відносно невеликою є максимальна сума електронних грошей, що знаходиться у розпорядженні держателя, і невеликим є середнє значення трансакції з використанням електронних грошей, обсяги емісії електронних грошей залишаються малими. Втрати доходів внаслідок зменшення виручки від сеньйоражу визнається центральними банками несуттєвими і не викликають специфічних політичних реакцій з їх боку.

Центральні банки Бельгії, Естонії, Італії, Іспанії, Литви, Німеччини, Нідерландів, Сінгапуру, Таїланду, Фінляндії, Франції та Швеції при здійсненні овернайту за платіжними системами аналізують розробки у сфері електронних грошей. Вони отримують дані, проводять зустрічі з представниками компаній- емітентів. Деякі центральні банки проводять аналіз організаційних, правових, адміністративних, технічних питань і питань захисту як самого продукту електронні гроші, так і оператора відповідної системи розрахунків. Нагляд за емітентами електронних грошей здійснюється в Естонії, Литві, Малайзії, Словаччині, Словенії, Угорщині та Чеській Республіці. Відповідно до законодавства Індії, Нігерії та Сінгапуру центральні банки мають право давати керівні вказівки банкам з питань емісії електронних грошей. У Гані, Кореї та Таїланді за ініціативою центральних банків внесено поправки до законодавства з метою надання їм права здійснювати наглядові функції щодо електронних грошей. В інших країнах нагляд за емітентами виконують різні уповноважені установи: в Австралії – Управління пруденційного регулювання Австралії, в Австрії – Федеральне міністерство фінансів, у Фінляндії – Управління фінансового нагляду, у Швеції – Управління фінансового нагляду Швеції, у Великобританії – Управління фінансових послуг [21, с. 19-22].