3. Незначного ступеня ризику:

проведення протягом місяця більше трьох ремонтів одного реєстратора розрахункових операцій, не пов’язаних із плановим технічним обслуговуванням;

наявність в органів ДФС інформації про відсутність торгових патентів і ліцензій у платників податків, які провадять діяльність, що підлягає патентуванню та ліцензуванню;

зменшення у звітності суми нарахованого єдиного внеску за попередні періоди від 10 до 20 відсотків загальної суми нарахованого єдиного внеску за останніх 12 місяців, що передують звітному.

 Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одно­часно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Ка­бінетом Міністрів України.

Трива­лість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів мало­го підприємництва — 10 робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної подат­кової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Порядок оформлення результатів документальної планової пере­вірки встановлено п. 86.3 ст. 86 Податкового кодексу України. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки складається у двох при­мірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсила­ється платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання. У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від отримання примірника акта або довідки про результати пере­вірки, або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з від­сутністю платника податків або його законних представників за міс­цезнаходженням, такий акт або довідка надсилається платнику по­датків у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу Укра­їни для надсилання (вручення) податкових повідомлень — рішень. У зазначених у таких випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

2.2. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за на­явності хоча б однієї з обставин, передбачених у Податковому Кодексі ст. 78 :

1. отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного та іншого не врегульованого Податковим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;

3. платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом;

4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

5. платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

6. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

7. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V Податкового Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

8. щодо платника податку подано скаргу: про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов’язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 Податкового Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги; або про ненадання таким платником податків акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги";

9. отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону;

10. контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;

11. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

12. у разі отримання документально підтвердженої інформації та даних, що свідчать про невідповідність умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" та/або встановлення невідповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" у порядку, передбаченому підпунктом 39.5.1.1 підпункту 39.5.1 пункту 39.5 статті 39 Податкового Кодексу;

13. неподання платником податків або подання з порушенням вимог пункту 39.4 статті 39 Податкового Кодексу звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або у разі встановлення порушень під час моніторингу такого звіту або документації відповідно до вимог пунктів 39.4 і 39.5 статті 39 цього Кодексу;

14. отримано звіт про контрольовані операції, надісланий платником податків відповідно до пункту 39.4 статті 39 ПК. У такому разі перевірка проводиться виключно з питань контролю трансфертного ціноутворення;

15. платником податків не подано в установлений пунктом 50.3 статті 50 Податкового Кодексу строк уточнюючий розрахунок для виправлення помилок, виявлених за результатами електронної перевірки, проведеної за заявою платника податків;

16.  виявлено розбіжності даних, що містяться у зареєстрованих акцизних накладних/розрахунках коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних та деклараціях з акцизного податку, поданих платником акцизного податку, що реалізує пальне;

Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Податковим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 1, 4, 7, 9 у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Окрему групу документальних виїзних перевірок складають пере­вірки платників податків, що проводяться податковою міліцією у по­рядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Законодавець встановлює обмеження щодо участі працівників податкової міліції у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами дер­жавної податкової служби. Винятки становлять перевірки, пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримі­нальних справ, порушених стосовно таких платників податків (поса­дових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки приймається керівником контролюючого органу та оформлюється наказом. Трива­лість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, інших платників податків — 10 робочих днів.

Винятком із загального правила є проведення документальних позапланових виїзних перевірок платника для визначення досто­вірності нарахування бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном прове­дення камеральної перевірки. Такі перевірки проводяться за наяв­ності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджет­ного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих плат­ників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів.

Акт (довідка) документальної позапланової виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

2.3. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

2.4. Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 Податкового Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.

3. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

2. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

5. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;

6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з окремих питань, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами);

7. у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 6, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є: заява суб'єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки); змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб'єкта господарювання та/або його господарських об'єктів.

Акт (довідка) про результати фактичних перевірок складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів дер­жавної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки.

Особливості інспекційної перевірки - виїзної перевірки (інспек­тування) банку - визначені у Положенні про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.03.16 року №208. Вона проводиться службою банківського нагляду Національного банку України. Розрізняють такі види інспектування: комплексне інспектування (перевірка); планова перевірка (інспектування); позапланова перевірка; виїзна перевірка (інспектування). Об'єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку України є: банки, філії банків, власники суттєвої участі в банку, юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, властивих банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Інспекційні перевірки банків та їх філій здійснюються відповідно до плану.

 

Облік платників податків - ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за пра­вильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації в контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в контролюючих органах юри­дичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також: за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадить­ся діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний контролюючий орган може прийня­ти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об’єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним контролюючим органом. Заява про взяття на облік платника податків за неоснов­ним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозді­лу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, коли органами реєстрації є контролюючі  органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєстру­ються в контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків у порядку, визначеному Податковим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Облік платників податків в контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючих органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспор­та.

Контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних до­кументах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також: в інших випадках, передбачених законодавством.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

 Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів є самостійним методом податкового конт­ролю. Цей метод має загальні, притаманні всім методам податкового контролю, ознаки, одночасно даному методу притаманні свої особливості: 1. Змістовна складова методу інформаційно-аналітичного забез­печення діяльності контролюючих органів проявляється у роботі суб'єкта податкового контролю зі специфічним видом інфор­мації — податковою. Податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій. Податкова інформація має ознаки, характерні для будь-якої інформації: є формою зв'язку між джерелом, яке передає повідомлення, та наступником, який його отримує; має спрямованість на зменшення невизначеності знань про певне явище, подію в їх користувача у відповідній сфері. Водночас податкова інформація має тільки їй притаманну сферу створення та використання — сферу оподаткування.

2. Специфіка суб'єктного складу учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з реалізацією даного методу податкового конт­ролю. У переважній більшості випадків інформаційно-аналітичне забез­печення діяльності контролюючих органів неможливе без участі необов'язкових (допоміжних) суб'єктів контрольно-податкових правовідносин осіб. Останні не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах, але сприяють їх виникненню й розвитку в силу виконання покладених на них держа­вою обов'язків по здійсненню певних функцій та у зв'язку з цим володіють спеціальною інформацією чи знаннями. На відміну від обов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин (конт­ролюючого та підконтрольного суб'єктів), зазначені особи нездатні прямо впливати на виникнення й розвиток цих відносин. До таких суб'єктів у першу чергу варто віднести банківські та інші фінансові установи. Інформація, що надходить від банківських та інших фінан­сових установ, дозволяє контролюючим суб'єктам оперативно реагу­вати на сумнівні банківські операції платників податків, правопору­шення в царині податкового законодавства, відслідковувати зміни у фінансовій діяльності платників податків, стан проведених ними розрахунків із відповідними бюджетами. До необов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин слід віднести й інших суб'єктів, які сприяють реалізації даних відносин, а саме органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (лі­цензії, патенти тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, органи державної статистики, митні органи тощо. Так, зміст інформації, яку мають у своєму розпорядженні такі суб'єкти, багато в чому визначає зміст і результати реалізації контрольно-податкових правовідносин. Зокрема, інформацію, що використову­ється в процесі здійснення зазначених правовідносин, контролюючі суб'єкти одержують з інших (крім звітів і первинних документів контрольованих суб'єктів) джерел. Названі суб'єкти виступають, учасниками відповідних контрольно-податкових правовідносин, оскільки вони уповноважені законом здійснювати певні функції у конкретних сферах суспільної діяльності, у зв'язку з цим мають у своєму розпорядженні відповідні відомості, за допомогою яких можна визначити базу оподаткування. У цілому ж від дій зазна­чених суб'єктів, якості й повноти інформації, наданої ними при реалізації відповідних контрольно-податкових правовідносин, за­лежить належне виконання повноважень, покладених на контролю­ючих суб'єктів.

3. Метод інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів має наскрізний характер та ви­користовується податковими органами як для попередження порушень законодавства, чинного в сфері оподаткування, так і для їх виявлення та усунення. Використання даного методу податкового контролю сприяє вирішенню його превентивного завдання, дозволяє мати уяв­лення про дійсний стан виконання зобов'язаними особами податко­вого обов'язку в широкому його розумінні та є вирішальним для приведення діяльності підконтрольних суб'єктів у відповідність до законодавчо встановленої моделі.

Збір, опрацювання та використання податкової інформації здійснюються контролюючими органами протягом всього процесу податкового контролю. Етапи руху інформації тісно пов'язані один з одним та можуть бути розмежовані тільки умовно. Проте на кожному етапі інформаційно-аналітичного забезпечення переважає певна сторона цього єдиного за своєю суттю інформаційного про­цесу. Так, на стадії збору податкової інформації відбувається головним чином виявлення відомостей та даних, їх передача, накопичення ма­теріалу, необхідного для встановлення істинного знання про стан виконання платником податків вимог чинного законодавства. Проте збір податкової інформації не може розглядатися як самоціль. Оскіль­ки існує потреба у використанні такої інформації, необхідно вивчити, дослідити її зміст. Пізнання податковим органом змісту зібраної ін­формації, перевірка достовірності існування фактичних даних, що його становлять, встановлення узгодженості з іншими відомостями, визначення шляхів використання інформації — все це характеризує етап опрацювання податкової інформації. Використання податкової інформації — це задоволення податковим органом потреб в отриман­ні достовірного знання про стан законності у сфері оподаткування.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів може бути реалізовано податковим органом як: 1) основний метод податкового контролю; 2) додатковий метод. За змістом абз. З п. 2 п. 73.3. ст. 73 Податкового кодексу України необ­хідною умовою для одержання певної інформації є здійснення щодо платника податків перевірки. Отже, витребування й одержання інфор­мації у порядку п. 73.3(2) ст. 73 Податкового кодексу України не є основним способом податкового контролю, а може бути реалізова­не лише під час перевірки.

Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування.

Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни.

 

Серед організаційно-правових форм фінансового контролю можна виділити фінансовий моніторинг, державний фінансовий аудит і аудит.

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які на підставі законодавства здійснюють фінансові операції. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу: проводять ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення; забезпечують виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; надають Держфінмоніторингу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; надають відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Держфінмоніторингу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту; сприяють суб'єктам державного фінансового моніторингу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; вживають заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Держфінмоніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації); зберігають документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Держфінмоніторингу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.

Особливості здійснення фінансового моніторингу визначені Зако­ном України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 50-51, ст.2057) від 28 листопада 2014 року № 1702-18 тощо.

Державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів   держави,   правильності   ведення   бухгалтерського   обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Здійснюється Рахунковою палатою та органами Державної аудиторської служби відповідно до законів. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Механізм здійснення органами державної фінансово інспекції державного фінансового аудиту визначений у таких нормативно-правових актах: постановах Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм від 10 серпня 2004 року № 1017 в ред. від 30.11.12, "Питання проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту" від 25 березня 2006 року № 361.

Законом України «Про Рахункову палату» від 2 липня 2015 року зазначається, що повноваження, покладені на Рахункову палату Конституцією України, здійснюються через провадження заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту).

Державний зовнішній фінансовий контроль (аудит) забезпечується Рахунковою палатою шляхом здійснення фінансового аудиту, аудиту ефективності, експертизи, аналізу та інших контрольних заходів.

Фінансовий аудит полягає у перевірці, аналізі та оцінці правильності ведення, повноти обліку і достовірності звітності щодо надходжень і витрат бюджету, встановлення фактичного стану справ щодо цільового використання бюджетних коштів, дотримання законодавства при здійсненні операцій з бюджетними коштами.

Аудит ефективності передбачає встановлення фактичного стану справ та надання оцінки щодо своєчасності і повноти бюджетних надходжень, продуктивності, результативності, економності використання бюджетних коштів їх розпорядниками та одержувачами, законності, своєчасності і повноти прийняття управлінських рішень учасниками бюджетного процесу, стану внутрішнього контролю розпорядників бюджетних коштів.

Оцінка продуктивності використання бюджетних коштів передбачає встановлення співвідношення між результатами діяльності розпорядника та одержувача бюджетних коштів і використаними для досягнення таких результатів коштами бюджету.

Оцінка результативності використання бюджетних коштів передбачає встановлення ступеня відповідності фактичних результатів діяльності розпорядника та одержувача бюджетних коштів запланованим результатам.

Оцінка економності використання бюджетних коштів передбачає встановлення стану досягнення розпорядником та одержувачем таких коштів запланованих результатів за рахунок використання мінімального обсягу бюджетних коштів або досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі ви­явлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.

Наприклад, Рахункова палата оцінила діяльність Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

На виконання вимог статті 98 Конституції України та Закону України «Про Рахункову палату» Рахункова палата здійснила перевірку Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків в частині контролю за повнотою нарахування і сплати податкових надходжень до бюджету за 2013 – 2015 роки. В цілому, діяльність Центрального офісу з ОВП отримала негативну оцінку, було відзначено невиконання нею функції щодо забезпечення ефективної системи податкового адміністрування великих платників податків, що в свою чергу зумовило зниження рівня податкових надходжень до бюджету.

Як інформує Рахункова палата на своєму офіційному веб-порталі, у звіті були відмічені такі негативні аспекти результатів діяльності Центрального офісу з ОВП:

1. Невиконання Центральним офісом з ОВП індикативних показників доходів до бюджету за 2013 та 2014 роки на суму більше 35 млрд. грн;

2. Незабезпечення якісного проведення перевірок платників податків, що призвело до зменшення відсотку узгоджених грошових зобов’язань (на рівні 22 – 27 %), значного відсотку скасованих грошових зобов’язань за наслідками адміністративного оскарження (близько 28 %);

3. Неякісне виконання своїх функцій під час нарахування платникам грошових зобов’язань, що виявляється у неякісному і несистематизованому викладі виявлених фактів порушень законодавства в податкових повідомленнях-рішеннях та застосування в них норм чинного податкового законодавства, які можна по-різному тлумачити. Це призводить до значного скасування судами таких податкових повідомлень-рішень;

4. Незабезпечення належного контролю за погашенням податкового боргу платників. Так, Рахункова палата відзначила, що витрати бюджету за рахунок списання податкового боргу у 2013 – 2014 роках становили більше 250 млн. грн. Окрім того, спостерігається тенденція до збільшення розмірів податкового боргу та кількості боржників.

За результатами розгляду звіту, Рахункова палата прийняла рішення рекомендувати внести зміни до Податкового кодексу в частині врегулювання правового статусу ДФС та її територіальних органів та удосконалення критеріїв визначення великих платників, а також усунути вищезазначені недоліки у роботі Центрального офісу з ОВП ДФС. 

 

Незалежною організаційно-правовою формою фінансового контролю є аудит, легітимність існування якого встановлена Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. в Україні.

Аудит - це фінансово-правові відносини з приводу перевірки публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення, може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Проведення аудиту є обов'язковим для:

 1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та   консолідованої фінансової звітності публічних акціонерних товариств, підприємств -   емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства   України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, публічних акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування,  довірчих  товариств  та  інших фінансових посередників;

  3)   емітентів   цінних   паперів, які  здійснюють  публічне розміщення,  та  похідних  (деривативів),  а  також  при отриманні ліцензії  на  здійснення  професійної  діяльності  на ринку цінних паперів.

Проведення аудиту є  обов'язковим  також  в  інших  випадках, передбачених законами України.

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визна­чає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуа­льно, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку; для здійснення аудиторської діяльності одноособово повинен на підставі чинного сертифіката отримати ліцензію. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма повинна мати ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займатися виключно наданням аудиторських послуг; може створюватися на основі будь-яких форм власності; може здійснювати аудиторську діяльність за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

За наслідками проведення аудиту у встановленому порядку складається аудиторський висновок - офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який містить у собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором. Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтер­ської звітності замовника.

Аудитор має право індивідуально надавати аудиторські послуги тільки з дня отримання ліцензії на підставі чинного сертифіката, а аудиторська фірма - з дня отримання ліцензії і за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифікат.

Забороняється займатися наданням аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих Рад народ­них депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження, а також окремим особам, яким законами України заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудитор­ською фірмою) та замовником, у якому передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Аудитори і аудиторські фірми України відповідно до ст. 22 Закону "Про аудиторську діяльність" мають право:

1)      самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2)      отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки;

3)      отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4)  перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5)      залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Законодавством України забороняється проведення аудиту:

1)         аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

2)    аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

3)         аудитором - членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

4)    аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

5)         аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

За неналежне виконання своїх зобов'язань аудитор (аудиторська фірма) несе майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Сертифікація - визначення кваліфікаційної придатності аудиторів - здійснюється Аудиторською палатою України. Право на отримання сертифіката мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років.

Ліцензія (дозвіл) на заняття аудиторською діяльністю надається Аудиторською палатою України окремим аудиторам або аудиторським фірмам. Клопотання про отримання ліцензій подається до Аудиторської палати України після державної реєстрації аудиторської фірми або окремого аудитора як суб'єкта підприємницької діяльності. За видачу ліцензії справляється плата у розмірі п'яти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, яка спрямовується до державного бюджету.

Аудиторська палата України крім здійснення сертифікації і ліцен­зування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Вона створює на території України регіональні відділення. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років.

За неналежне виконання своїх професійних обов'язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката та ліцензії на термін до одного року або анулювання сертифіката та ліцензії.

Залежно від форми та мети здійснення аудит розмежовують на зовнішній і внутрішній. Внутрішній аудит організовують відділи внутрішнього аудиту акціонерних товариств, концернів, корпорацій з метою перевірки активів компанії, аналізу системи обліку та внутрішнього контролю, аналізу фінансової інформації, проведення стратегічного аналізу, розробки фінансових прогнозів. Зовнішній аудит контролює внутрішній і буває ініціативним та обов'язковим. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обов'язковим для:

1)        підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2)        перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3)        емітентів цінних паперів;

4)        державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5)        порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Ініціативний аудит здійснюють за рішенням власника суб'єкта господарювання або уповноваженого ним органу, який визначає для аудитора об'єкт перевірки, її характер та обсяг.

 

Також у діяльності банківських установ особливу роль відведено аудиту - важливому інституту визначення достовірного стану фінансово-господарської діяльності банку. Банківський аудит є одним із видів аудиту.

Банківський аудит - це комплексна перевірка результатів фінансово-господарської діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ, яка передбачає правове, економічне та бухгалтерське оцінювання даних фінансових звітів, що надаються для публікації або вищим організаціям.

Основною метою банківського аудиту є визначення достовірності бухгалтерської звітності, обліку, його повноти і відповідності здійснюваних банками операцій чинному законодавству і нормативним актам НБУ. Для банківських установ аудит також виконує такі завдання:

а) проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, оцінювання активів і пасивів;

б) прогнозування результатів фінансово-господарської діяльності та розроблення рекомендацій щодо підвищення фінансової ліквідності;

в) постановку, відновлення і ведення бухгалтерського обліку;

г) консультування з питань фінансового, податкового, банківського та іншого господарського законодавства України;

д) навчання працівників;

е) підтвердження даних проспекту емісії цінних паперів;

є) здійснення інших аудиторських послуг із профілю діяльності аудиторських фірм (аудиторів).

Банківський аудит істотно відрізняється від інших видів аудиту (загального, інвестиційного, страхового) як за характером його здійснення, так і за методами проведення аудиторських перевірок. При цьому він базується на тій самій законодавчій основі, що й аудит названих вище видів.

Правове забезпечення аудиторської діяльності включає норми, які регулюють організаційне та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг, відповідальність аудиторів та аудиторських фірм, сертифікацію аудиторської діяльності, статус Аудиторської палати України тощо. Правові основи здійснення аудиторської діяльності в Україні визначено Законом України в редакції від 01.05.2016р. "Про аудиторську діяльність", що належить до фундаментального законодавчого акта в цій сфері та визначає місце і роль аудиту в системі незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Велике значення має також Закон України від 16 липня 1999 р.в редакції від 03.01.2017 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який поширює свою дію на всіх юридичних осіб, визначає питання організації бухгалтерського звіту на них та компетенцію власників з цього питання відповідно до законодавства та засновницьких документів. Крім загальних законів ряд важливих норм щодо застосування терміну "аудит" містяться в банківському законодавстві, в Законі України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України" (п. 11 ст. 7; пункти 8-11 ст. 9; статті 69-70); в Законі України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" (п. 5 статті 38, 45, 69, п. 2 ст. 70). Крім того, специфіка проведення і оформлення аудиту, підготовка звітності фінансово-господарської діяльності в банках зумовили необхідність конкретизації питань правового регулювання аудиторської діяльності в нормативних актах, що видаються НБУ.