2. Фактори суспільного виробництва.

Одним із факторів суспільного виробництва, який відіграє основну роль в його розвитку є продуктивні сили .

Відомо, що до структури Р.S. входять засоби праці і предмети праці

( в сукупності становлять засоби виробництва ) , люди, які мають виробничий досвід ( робоча сила ) і приводять у рух засоби виробництва, а також сили природи, що використовуються людьми ( вітер, сонце, енергія річок тощо ) .

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. до загальної структури продуктивних сил включається ще один елемент – форми і методи організації виробництва . Цей елемент продуктивних сил використовувався і раніше, але це здійснювалось емпіричним шляхом, що приносило незначне зростання продуктивності і не давало підстав включати його до системи продуктивних сил . Таку підставу дає використання першої у світі наукової організації праці системи Тейлора . Цей фактор реалізовувався через працю людини, втілився в синергічному ефекті (сумуючий ефект, який полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їх дія суттєво переважає ефект кожного окремого компонента у вигляді простої їх суми).

У середині 50-х рр. ХХ ст.. виникає п’ятий якісно новий елемент продуктивних сил – наука . Оскільки його виникнення збіглося з процесом розгортання НТР ( останній процес водночас і прискорив це виділення і був його причиною ) , то відбуваються докорінні перетворення кожного із попередніх елементів і цілісної системи продуктивних сил . Внаслідок цього посилюється ефективність дії кожного окремого чинника, їх синергічний ефект .

Виникнення інформаційної революції у середині 70-х рр. призвело до появи ще одного найновішого елемента системи продуктивних сил – інформації . Його поява і наступний розвиток сприяли якісному вдосконаленню кожного елемента продуктивних сил та їх системи в цілому .

Зокрема, з’являються інформаційні технології, відбувається інформатизація процесу праці, інформація стає одним із засобів вдосконалення форм і методів організації виробництва . Країни, що не стали на цей шлях або значно відстали від побудови такої економіки, можуть перетворитись на інформаційну колонію передових країн світу . Така загроза є цілком реальною для економіки України .

У процесі історичного розвитку продуктивні сили загалом, як і окремі їх елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом . На ранніх стадіях розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації . Нині робітники мають, переважно, високий рівень освіти ( середню загальну або середню спеціальну ), кваліфікації, а в Японії уже постала проблема переходу до загальної вищої освіти .

Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії всіх елементів продуктивних сил виникають такі суспільні продуктивні сили, як кооперація, поділ праці тощо .

Продуктивні сили – чинники, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці .

Головною продуктивною та соціальною силою є людина. Це зумовлене тим, що, по-перше, людина – творець усіх інших елементів продуктивних сил; по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва ( наприклад, найновіша техніка без дії людини стає купою металу ); по-третє, потреби та інтереси людини – основна рушійна сила соціально – економічного прогресу суспільства.

Якщо дотримуватись вимог принципів історизму та суперечності і враховувати політекономічний аспект людини, то слід виділити в ній дві сторони, що відображають, відповідно її приналежність до продуктивних сил і відносин економічної власності. Такими сторонами є людина-працівник і людина-власник, про що вже йшлося раніше при аналізі потреб.

Щоб оцінити основні риси кожної з цих сторін, слід усвідомити, що за останні два століття (з часів обґрунтування А.Смітом ,, людини економічної ’’) відбулись істотні зрушення в ціннісних орієнтирах суспільства від приватнопідприємницької до колективної ідеології. Відомий український економіст Б. Гаврилишин, аналізуючи процес еволюції в США

( де приватнопідприємницька ідеологія серед розвинених країн світу є найсильнішою ) , зазначає, що основним напрямом таких змін має бути перехід індивідуалістично-егоїстичних конкуренційних цінностей, за яких спостерігалося верховенство особи (цей період розвитку США він називає

,,ковбойською економікою’’) до громадсько усвідомлених кооперативних цінностей, за яких особа є частиною громади. На його думку, в Японії вже давно панують групово-кооперативні цінності.

Основними рисами людини-власника у більшості розвинених країн світу є : 1) всебічно розвинена власність на свою робочу силу та можливість її реалізації у привласненні такої величини заробітної плати, яка відповідає вартості робочої сили і враховує значною мірою результати праці ; 2) часткова власність більшості найманих працівників на засоби виробництва у формі акцій, що дає можливість привласнювати частину прибутку у формі дивідендів; 3) зростаюча участь в управлінні власністю на підприємстві;

4) власність на все більшу частину домашнього майна, яка є частиною національного багатства ; 5) власність частини висококваліфікованих працівників на інформацію.

Найглибиннішою економічною сутністю людини з боку суспільної форми (відносин економічної власності) є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної власності, в якому (поєднанні) приватна форма трудової власності відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі, розкриває належність людини до продуктивних сил і є основною економічної незалежності, свободи індивіда. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість економічної сутності людини, розкриває її належність до відносин економічної власності, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. Із розвитком продуктивних сил (насамперед, сутнісних сил людини) , прогресу економічної системи соціальна сторона сутності людини все більше заперечує (діалектично) біологічну, а колективна і суспільна форми власності в економічній сутності людини – приватну форму власності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Така характеристика в сучасних умовах доповнюється низкою рис людини соціальної. Остання є сукупність суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю базисних економічних (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних та відносин економічної власності) та надбудовних суспільних відносин (соціальних, політичних, правових, національних, культурних, духовних).

Тому для здійснення докорінних перетворень в Україні, внаслідок яких вона могла б увійти до числа цивілізованих країн світу, необхідно подолати глибоке відчуження найманих працівників від власності (в т.ч. інтелектуальної ), самого процесу праці (тобто подолати безробіття, а серед зайнятих – нетворчий монотонний, значною мірою ручний характер праці) ,

Від управління виробництвом і власністю, техніко-економічне відчуження

(шляхом впровадження гуманізованої та екологічної техніки і технології),

організаційно-економічне відчуження (шляхом розвитку організаторських здібностей людини, обміну досвідом у цій сфері), що у сукупності означатиме подолання економічного відчуження. У процесі такого подолання посилюватиметься синергічний економічний ефект, тобто виникатиме нова могутня продуктивна сила.