Хронічні захворювання кишечника

Захворювання кишечника у дітей надзвичайно поширені, причому їх частота збільшується, вони відрізняються варіабельністю і різноманітністю клінічних симптомів. У структурі хронічних захворювань кишечника розрізняють:

• функціональні (синдром подразненого кишечника)

• запальні (хронічний коліт, хронічний ентерит)

• деструктивні (виразковий коліт, хвороба Крона).

Окрім того, істотне місце, особливо у дітей раннього віку, посідають спадкові захворювання кишечника, перебіг яких супроводжується синдромом мальабсорбції (целіакія, міковісцидоз, недостатність дисахаридази, ексудативна ентеропатія). У формуванні багатьох захворювань, і не тільки кишечника, важливу роль відіграє дисбіоз. Незважаючи на те, що при хронічних захворюваннях кишечника тією чи іншою мірою порушується діяльність усіх його відділів, доцільно виділяти захворювання переважно тонкого і товстого кишечника.

Синдром подразненого кишечника

Синдром подразненого кишечника (СПК) (синдром подразненої товстої кишки, дискінезія кишечника, дискінезія товстої кишки, спастичний коліт, спастична товста кишка, функціональна колопатія, слизова колька, невроз кишки та ін..) – шифр К 58 – функціональні гастроінтестінальні порушення, спричинені розладами моторної функції кишечника, які характеризуються абдомінальним болем та порушенням кишкових функцій без специфічної органічної патології.

Етіопатогенез

У формуванні СПК важливу роль відіграють психоемоційні чинники, гострі і хронічні стресові ситуації. Вегетодистонія, неврозоподібні стани як функціональної, так і органічної природи закономірно супроводжуються змінами рухової функції кишечника.

Сімейні чвари, захворювання чи смерть батьків або найближчих родичів дитини, алкоголізм і наркоманія батьків, конфліктні ситуації в школі чи родині нерідко передують появі або прогресуванню порушень рухової функції кишечника і пов’язаних з цим клінічних симптомів.

В етіології захворювання безсумнівна роль інфекційних чинників, нераціонального харчування зі зменшенням кількості продуктів, багатих на рослинну клітковину, погана переносимість деяких харчових речовин, харчова алергія, зміна складу й активності кишкової мікрофлори (дисбіоз). Колодискінезія часто виникає на тлі аномалій розвитку кишечника (мегаколон, доліхосигма), при захворюваннях прямої кишки (тріщини ануса, геморой), хронічних запальних захворювань травної системи (холецистохолангіт, гастродуоденіт, панкреатит). Факторами, що сприяють формуванню СПК, є малорухомий спосіб життя, часте застосування проносних засобів, наявність вогнищ хронічної інфекції в організмі, астенічна статура дитини, що нерідко поєднується з вісцероптозом.

Різноманітні етіологічні чинники, як правило, поєднані один з одним, реалізуються за участю холінергічних і адренергічних нервів, дисфункція яких обумовлює розлади діяльності вегетативної нервової системи. У зв’язку з підвищеною чутливістю рецепторів стінки товстої кишки до розтягнення виникає перезбудження спінальних нейронів з формуванням больових відчуттів. Істотну роль в ґенезі СПК відіграють також гістроінтестінальні пептидні гормони (гастрин і холецистокінін), які стимулюють моторику кишечника, дисбаланс нейротрансміттерів (ацетилхолін, адреналін, норадреналін), посилена продукція в кишечнику простагландинів.

Класифікація

Класифікація СПК з урахуванням Римських критеріїв ІІІ, 2010 р. Відповідно до цих рекомендацій, СПК визначають як комплекс функціональних (не пов’язаних з органічним ураженням кишечника) розладів тривалістю понад 3 міс, основними клінічними проявами яких є біль у животі (звичайно зникає після дефекації), що супроводжується порушенням функції кишечника (закреп, пронос чи їхнє чергування), а також метеоризмом, «вурчанням» кишечника, відчуттям неповного його спорожнення чи імперативними позивами на дефекацію. При цьому підкреслюють, що в більшості спостережень порушується функція не усього кишечника, а його середніх і дистальних відділів, внаслідок чого термін «синдром подразненої товстої кишки» більш правомірний, ніж «синдром подразненого кишечника», проте, його досі використовують значно частіше. Під назвою «синдром подразненого кишечника» цей діагноз представлений у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) у рубриці 58.

Клінічна класифікація СПК основана на провідному клінічному синдромі та передбачає виділення наступних варіантів захворювання, з огляду на переважання основного клінічного синдрому: переважно з проносом; переважно з закрепом, змішаний варіант діарея+закреп, альтернуючий варіант – чергування закрепу і проносу. Як діарейний, так і колостатичний варіанти можуть супроводжуватися болем у животі і метеоризмом.

1. СПК – С (СПК із закрепом, констипацією) 2. СПК – Д (СПК із діареєю) 3. СПК – М (змішаний (mixt) синдром, діарея + закреп) 4. СПК – А ( закреп та діарея, які чергуються (альтернують)

Залежно від характеру перистальтики кишечника виділяють дві основні форми дискінезії кишечника при СПК – гіпомоторну і гіпермоторну.

У дітей частіше виявляють гіпомоторну дискінезію кишечника, що супроводжується переважно закрепом. Рідше – дискінезію з прискореною моторикою (гіпермоторну), що проявляється переважно функціональним проносом, у виникненні якого особливо важлива роль психоемоційних чинників, що сприяють зменшенню всмоктування води і електролітів, збільшенню секреції слизу, кишкового соку і посиленню моторики кишечника.

Іноді проносом може проявлятися і гіпомоторна дискінезія, що зумовлене посиленою гіперсекрецією: виділення рідкого калу пов’язане не з посиленням перистальтики, а з його вторинним розрідженням. В свою чергу, гіпермоторна дискінезія може супроводжуватися закрепом; це зумовлене посиленням непропульсивних сегментуючих рухів кишки, що сприяє перемішуванню вмісту кишечника, але утруднює його просування.

Клініка

Провідним клінічним симптомом СПК є порушення випорожнення, частіше у вигляді закрепу. Копростаз локалізується переважно в низхідній і сигмоподібній ободовій кишці. Закреп може бути різноманітним. Іноді випорожнення бувають щодня, і діти скаржаться лише на утруднення дефекації і відсутність відчуття повного спорожнення кишечника. Частіше випорожнення нерегулярні, через день чи один раз на 3-4 дні, іноді лише після застосування клізми або проносних засобів. Кал частіше сухий, твердий, часто по типу «овечого», а також богоподібний чи стрічкоподібний. У деяких хворих відзначають гетерогенний кал: слідом за щільним виділяється кашкоподібний і навіть рідкий («запорний пронос»).

Незважаючи на тривалий і стійкий закреп, протягом тривалого часу діти можуть не пред’являти скарг, в подальшому приєднується біль в животі, який характеризується значним поліморфізмом: від короткочасного, значної інтенсивності до тривалого ниючого, який локалізується частіше в пахвинній чи пупковій ділянці. Одночасно виникає відчуття важкості, розпирання, здуття живота. За тривалого перебігу захворювання нерідко виявляють ознаки інтоксикації: млявість, підвищену втомлюваність, дратівливість.

Значно рідше СПК у дітей супроводжується проносом, що пов’язане як з посиленням моторної функції (справжня діарея), так і підвищенням секреції кишечника (несправжня діарея). За такої ситуації відзначають прискорене спорожнення кишечника з розрідженим, рясним випорожненням. Характерна поява проносу вже в ранні ранкові години («пронос-будильник»). Іноді пронос непостійний і з’являється тільки під час хвилювання, збудження («ведмежа хвороба»); іноді діти скаржаться на часті позиви на дефекацію, що зумовлює занепокоєння і може стати причиною виникнення чи закріплення стресової ситуації й страху «осоромитися».

Крім болю і диспепсичних явищ при СПК нерідко відмічають головний біль (по типу мігрені), відчуття «грудки» при ковтанні, біль в поперековій ділянці, сонливість, відчуття тремтіння, порушення сечовиділення. Ці симптоми часто поєднуються з ознаками функціональних розладів шлунка (неорганічна диспепсія) – відчуттям важкості і переповнення у надчеревній ділянці, нудотою, відрижкою, що пов’язане зі спільністю патогенетичних механізмів цих захворювань, суть яких полягає в порушенні моторики.

При об’єктивному обстеженні у хворих з СПК болючості при пальпації живота може і не бути, проте, частіше виявляють болючість вздовж товстої кишки, максимально виражену в проекції поперечної ободової кишки. Іноді пальпуються спазмовані петлі кишечника. При СПК, що супроводжується проносом, під час пальпації виявляють вурчання. При цьому відзначають невідповідність між кількістю і різноманітністю скарг, відсутністю ознак прогресування захворювання і задовільним, як правило, загальним станом дитини. Важливими диференційно діагностичними симптомами є відсутність температурної реакції, домішок крові в калі, збереження маси тіла дитини, нормальні показники периферійної крові.

Діагноз

Діагноз СПК встановлюють лише після виключення органічної патології. За даними ректороманоскопічного і колонофіброскопічного дослідження, як правило, зміни відсутні, лише у деяких спостерігають незначну гіперемію, підвищену ін’єкцію судин слизової оболонки, наявність слизу в просвіті кишки, що не є наслідком запального процесу, оскільки зміни при проктосигмоїдиті більш виражені і стійкі.

За даними іригографії відмічається переривчасте, нерівномірне, часто болісне заповнення товстої кишки, її спастичну гаустрацію, чергування ділянок кишечника зі зниженим і підвищеним тонусом, звужених і розширених. Спорожнення кишки недостатнє і нерівномірне за відсутності змін рельєфу слизової оболонки.

Морфологічне дослідження біоптатів слизової оболонки кишки найбільш інформативний метод диференційної діагностики СПК і коліту, проте, в педіатричній практиці це дослідження необхідно проводити тільки в спеціалізованих клініках за суворими показами. СПК може супроводжуватися вторинними змінами слизової оболонки товстої кишки, які завжди поверхневі, зворотні в періоді ремісії та схильні до прогресування по мірі подовження тривалості хвороби.

Манометрія: при балонному розтягуванні прямої кишки – підвищені показники тиску.

За даними копрологічного дослідження ознаки запалення відсутні. Калові маси фрагментовані, не містять харчових залишків, з домішками невеликої кількості слизу.

Аналіз калу на дисбактеріоз:

І ступінь (компенсована форма): зменшення на 1-2 порядку біфідобактерій та/чи лактобактерій, ешеріхій; можливе підвищення кількості ешеріхій.

ІІ ступінь (субкомпенсована форма): підвищення кількості або одного представника умовно-патогенної мікрофлори до рівня 10⁵-10⁷ КОО/г, або асоціації умовно-патогенної мікрофлори до рівня 10⁴-10⁵ КОО/г

III ступінь (декомпенсована форма): значний дефіцит біфідо- та лактобактерій, численний збільшення асоціацій умовно-патогенної мікрофлори в кількості 10⁶-10⁷ КОО/г та більше.

Диференційна діагностика СПК і хронічного коліту досить складна. Проте, характерний нападоподібний біль в животі, що, як правило, супроводжується закрепом, відсутність порушення загального стану хворого, виражених змін слизової оболонки кишечника за даними ректороманоскопічного дослідження, порушення тонусу і рухової функції товстої кишки за даними іригоскопії дозволяють встановити правильний діагноз.

Лікування

Лікування хворих з СПК включає дотримання дієти, психорефлексотерапію, фізіотерапію і лікувальну фізкультуру, фітотерапію. Медикаментозну терапію призначають лише за тривалого стійкого перебігу захворювання при недостатній ефективності інших методів.

Психотерапія – важко переоцінити значення довірчої бесіди лікаря з дитиною та її батьками, яка має на меті в доступній формі донести можливість повного вилікування за умови скрупульозного виконання рекомендацій лікаря, уселити дитині і батькам віру в одужання. За наявності психоемоційних змін (відчуття занепокоєння, розладів сну, підвищеної дратівливості, «заглиблення у хворобу», нав’язливих думок) показані сеанси психотерапії (раціональна психотерапія, аутогенне тренування, навіювання в стані неспання, гіпноз і т.і.). Ефективність психотерапевтичного впливу підвищується при поєднанні методів психо- і рефлексотерапії, спрямованої як на усунення психоемоційних розладів, так і нормалізацію моторної функції кишечника.

Необхідною умовою успішного лікування є створення адекватного гігієно-дієтичного режиму. Дітей варто захищати від психотравмуючих ситуацій, створити сприятливий мікроклімат у сім’ї та дитячому колективі, забезпечити можливість регулярних прогулянок, водних процедур, занять лікувальною фізкультурою. Необхідно контролювати регулярність спорожнення кишечника в певний фіксований час («рефлекс на горщик»), чому сприяє раціональна дієтотерапія.

При СПК, що супроводжується закрепом, харчовий раціон повинен включати максимальну кількість рослинної клітковини і продуктів, що підсилюють перистальтику кишечника.

Призначається дієта №3, яка включає овочі і фрукти – моркву, чорнослив, квашену капусту, абрикоси – переважно в сирому вигляді; молочнокислі продукти – одноденний кефір, кисляк, сметана, сир, вершки; вершкове масло і рослинну олію; хліб житній, хрусткі хлібці з висівками, м'ясо і рибу в будь-якому вигляді, в тому числі рибні і м’ясні супи, переважно в прохолодному вигляді; крупи – гречану, перлову, ячну; круто зварені яйця. Рекомендують мед, компоти, варення, різноманітні напої в холодному вигляді, крім вуглекислих. Виключають киселі, міцний чай, шоколад, протерті каші, здобу, слизисті супи.

При СПК, що супроводжуються проносом, з дієти виключають продукти, що стимулюють спорожнення кишечника: прянощі, гострі і солоні приправи, овочі і фрукти, молоко, чорний хліб, жирні сорти м’яса і риби, здобне тісто, холодні напої. Рекомендують чай, какао на воді, білий черствий хліб, сухарі, сухе нездобне печиво, триденні кефір і кисляк, небагато вершкового масла, яєць, неміцний курячий бульйон, слизові супи на воді, рисовий, вівсяний чи чорничний відвари. У м’ясні парові блюда слід замість хліба додавати рис. Дозволяють кури і рибу нежирних сортів у відвареному вигляді, киселі, желе з невеликою кількістю цукру (дієта №4). Їжу дають невеликими порціями, 5-6 разів/добу. Загальна тривалість цієї дієти 7-8 днів, після чого хворого поступово переводять на більш широкий харчовий раціон під контролем переносимості кожного продукту.

Фітотерапію при СПК диференціюють з огляду на характер порушень (пронос, закреп) і тип моторики (гіпермоторна, гіпомоторна). При СПК, що супроводжується закрепом, основу лікування складають лікарські трави послаблювальної дії. До проносних засобів належать речовини, які зумовлюють прискорене просування і розрідження вмісту кишечника, що спричиняє дефекацію.

За механізмом дії проносні рослинного та природного походження умовно поділяють на 4 групи:

1. Засоби, що спричиняють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечника і рефлекторно підсилюють його перистальтику. До них належать проносні рослинного походження, що містять антраглікозиди (корінь ревеню, кора крушини, плоди жостеру, листя кассії). Під впливом травного соку і ферментів бактерій антраглікозиди розщеплюються в кишечнику, стимулюють його перистальтику і прискорюють просування вмісту. Проносний ефект спостерігають через 8-12 годин після застосування лікарського засобу.

2. Засоби, що сприяють збільшенню об’єму і розрідженню вмісту кишечника й обмежують всмоктування в ньому рідини. До них відносяться речовини рослинного походження, здатні адсорбувати воду і набухати (насіння льону, пшеничні висівки, ламінарія). Речовини, які набухають у воді, утруднюють її всмоктування і призводять до помірного послаблювального впливу, шляхом рефлекторної стимуляції перистальтики кишечника збільшеною масою його вмісту.

3. До речовин, що механічно полегшують просування вмісту кишечника і сприяють його розм’якшенню, належать рослинні олії (маслинова, кукурудзяна, соняшникова, касторова). Вони мають легку послаблювальну дію, а касторова олія в тонкому кишечнику розщеплюється ліпазою з утворенням рицинолевої кислоти, яка має виражену подразливу дію на рецептори кишечника і рефлекторно посилює його перистальтику.

4. Засоби, що підвищують осмотичний тиск вмісту кишечника (лактулоза, дуфалак, нормазе, сорбітол, гліцеринові свічки, голітел, натрію сульфат, магнію сульфат). Вони не всмоктуються в кишечнику, зв’язують воду і збільшують кількість рідини у калових масах, що надає їм м’яку кашкоподібну консистенцію.

При дискінезії кишечника за гіпермоторним типом широко використовують трави, що мають спазмолітичну дію: квітки ромашки, листя м’яти, плоди фенхелю, анісу та збори лікарських трав:

• Квіток ромашки 30 г, кореневища валеріани 10 г, листя м’яти перцевої 10 г, плодів фенхелю 10 г, плодів тмину 10г. 1 ст.ложку суміші залити склянкою окропу, настояти 15-20хв, процідити. По ½ склянки 2 рази/день після їди.

• Квіток нагідок 20г, квіток липи 20г, квіток волошки синьої 10г, листя берези 10г, листя шавлії 10г. 1,5 столові ложки суміші залити склянкою окропу, підігріти на водяній бані 15хв, охолодити 45хв, процідити. По ½ склянки після їди 3 рази/добу.

• Плодів кропу 10г, трави деревію 10г, кореневища аїра 30г, трави полину гіркого 30г. Приготування та застосування – як попередній збір

При дискінезії кишечника за гіпомоторним типом використовують лікарські рослини, що сприяють посиленню перистальтики кишечника: слань ламінарії, насіння льону, корінь ревеню, кора крушини, плоди жостеру, листя кассії, рослинні олії та фітозбори:

• Листя кропиви 10г, трави золототисячника 10г, трави гірчакупочечуйного 20г, трави сухоцвіту багнового 20г. 1 столову ложку суміші залити склянкою окропу, підігріти на водяній бані 15 хв, охолодити 15хв, процідити. По ½ склянки за 1-1,5 години після їди 3 рази/добу.

• Кора крушини 10г, листя бобівника трилистого 40г. 1 столову ложку суміші залити склянкою окропу, підігріти на водяній бані 30 хв, охолодити 10 хв, процідити. По ¼ склянки через 1,5 години після їди 3 рази/добу.

• Листя кассії 10г, трави грициків 20г. Приготування та застосування – як перший збір.

Оскільки СПК нерідко супроводжується ознаками дисбіозу, показане застосування лікарських рослин (листків евкаліпту, шавлії, кореневища лепехи, плодів малини, горобини звичайної, чорниці, шипшини, фенхелю, тмину, кропу, смородини чорної, трави полину гіркого, звіробою) і харчових продуктів (абрикосів, гвоздики, граната, кизилу, журавлини, кориці, цибулі, моркви, редису, часнику, яблук), що спричиняють нормалізації кишкової флори.

Поряд з лікарськими рослинами в педіатричній практиці застосовують також готові лікарські форми, виготовлені на основі лікарської рослинної сировини.

При закрепі рекомендують:

• сік алое (по 1 ч.л. 2-3 рази/добу за 20-30хв до їди протягом 15-30 діб);

• глаксена (по ½-1 таб, але не більше 2 таблеток на день, до їди),

• касторову олію (по 5-15г на прийом);

• кофеол (регулакс по ½-1 кубику/день),

• жостеру екстракт рідкий і сухий (рідкий – по 20-40 крапель на прийом, сухий – по 1-2 таб перед сном),

• ламінарид (по 1-2 ч.л. гранул 1-3 рази/добу після їди, запиваючи ¼-½ склянки води),

• порошок кореня солодки складний (по ¼-½ ч.л. 1-3 рази/день, перед застосуванням розмішати у воді),

• пурсенід (по 1-2 таб перед сном),

• таблетки ревеня (з 2 років – 0,1г, 3-4 роки 0,15г, 5-6 років 0,2г, 7-9 років 0,25-0,5г, 10-14 років 0,5-1,0г на прийом), екстракт ревеня сухий – у тих самих дозах, настійка ревеня – по ½-1 ч.л. 2 рази/день перед їдою,

• сенейд (сенаде дітям 1-3 роки по ½ таб, 3-12 років – 1 таб перед сном),

• настійка стальника (по 1 ч.л. 2-3 рази/добу перед їдою).

До препаратів, що посилюють функцію кишечника, належать також прокінетики – церукал (реглан), мотиліум, периліум, які застосовуються при лікуванні гіпокінетичного закрепу.

При лікуванні гіперкінетичного закрепу з болем в животі, зумовленого спазмом кишечника використовують:

• міотропні спазмолітики: препаратом вибору є мебеверин, дуспаталін, який знижує тонус гладеньких м’язів кишечника і має пряму міотропну спазмолітичну дію (від 6 років по 2,5мг/кг 2 рази/добу за 30хв до їди протягом 7-10 днів); папаверин по 0,005-0,06 г 2 рази/добу; дротаверин, ношпа 40-200 мг/добу в 2-5 прийоми; прифінія бромід, ріабал 1мг/кг/добу протягом 7-15 днів – ефективний спазмолітик, діє на усіх рівнях травного тракту, випускається в розчині і таблетках;

• холінолітики (бускопан), спазмолітичний ефект якого на гладенькі м’язи більш виражений.

При закрепі психо- та нейрогенного характеру в поєднанні з гіпермоторними порушеннями товстої кишки препаратом вибору є дебридат, що має енкефаліноподібний ефект. Випускається в таблетках та суспензії. Дітям старшого віку по 5 мл на кожні 5кг/добу за 2-3 прийоми. Представником енкефалінів є також метеоспазмін (складається з альверину і симетикону). Випускається в капсулах, дітям старшого віку по 1 капсулі 2-3 рази/добу за наявності гіперкінетичного закрепу, що поєднується з метеоризмом. Курс лікування 10-14 днів.

З багатьох проносних засобів при гіпокінетичній дискінезії перевагу віддають тим, які збільшують об’єм вмісту кишечника (ламінарид, нормазе, дуфалак). Препарат для лікування хронічного закрепу є форлакс – осмотичний проносний засіб, що збільшує масу хімусу за рахунок вмісту рідини, не змінюючи біологічні властивості хімусу і попереджуючи втрату з фекаліями електролітів. Призначають протягом 7-10 днів по 1 пакету 1 раз вранці під час сніданку з 100-200 мл рідини.

Показанням до проведення селективної деконтамінації є наявність ознак кишкової диспепсії, надмірного зростання мікрофлори у тонкому кишечнику, наявність запального процесу у кишечнику та умовно патогенної мікрофлори у посіві. Для селективної деконтамінації використовують:

А/ кишкові антисептики:

• ніфуроксазид -до 6 міс. – 2,5 мл 2 р/добу, 6 міс.- 6 років – 5 мл 3 р/добу, після 6 років – 2 т 4 р/добу ;

Системні антибіотики використовуються для селективної деконтамінації при дисбіозах вкрай рідко.

Б/ протигрибкові препарати:

• натаміцин – 0,05-0,1г 2 рази на добу;

• флуконазол – 3 мг/кг 1 раз на добу; та інші.

В) бактеріофаги (при виділенні у посіві монокультури мікроорганізму у високих титрах):

• колі-протейний фаг- по 30 мл 2-3 рази на добу усередину і 40-60 мл у клізмі;

• інтеcтіфаг- 5-10 мл 3 рази на добу протягом 5-6 днів;

• комбінований бактеріофаг – у дозах інтестіфага;

• полівалентний піобактеріофаг – у дозах інтестіфага;

• при відсутності чутливості стафілококкової флори до бактеріофагів – хлорфілліпт (1 крапля 1% спирт. розчину на 1 кг маси на прийом 3 рази на добу, ректально – 1 мл 1% розчину).

Відновлення нормофлори проводять препаратами із групи пребіотиків та пробіотиків.

При розвинених дисбактеріозах з вираженими клінічно маніфестними імунодефіцитами – імунні препарати (лізоцим, інтерферон та інші), призначають одночасно з бактеріофагами, пробіотиками чи антибіотиками.

Ферментні препарати (креон, пангрол, панкреатин та інші – дози в залежності від віку та маси тіла

При СПК, що супроводжується проносом, широко використовують в’яжучі та обволікальні засоби.

При здутті живота використовують антифлатуленти – препарати симетикону.

Седативна терапія – при необхідності призначають транквілізатори, антидепресанти чи нейролептики (в залежності від синдрому, який переважає в клінічній картині) за рекомендаціями психоневролога.

Очисні клізми застосовують лише за тривалої (2-3 доби) відсутності випорожнень. Використовують гіпертонічну (10-20 мл 10%розчину натрію хлориду), ромашкову, масляну клізми, які застосовують почергово. При частих позивах до дефекації рекомендують клізми з крохмалем.

При лікуванні хворих з СПК істотне місце посідають фізичні чинники. При закрепі для підвищення тонусу м’язів кишечника рекомендують діадинамічні струми, ампліпульс, гальванізацію ділянки живота. Антиспастичний вплив має електрофорез магнію сульфату, папаверину гідрохлориду, платифіліну, дібазолу. При проносі, що супроводжується спастичними явищами, призначають зігрівальний компрес, грілку на живіт, парафінові чи озокеритові аплікації, індуктотермію.

Мінеральні води рекомендують застосовувати після зникнення гострих проявів хвороби. Води не слід поєднувати з лікарськими рослинами. При СПК, що супроводжується закрепом, застосовують високомінеразовані («Єсентуки 17», «Баталінська») і сульфатні чи хлоридні («Арнзі», «Слав’янівська», «Смирновська») мінеральні води. При схильності до проносу рекомендують води з низькою мінералізацією («Єсентуки 4», «Миргородська», «Березовська 2»). Воду застосовують за 30-40 хв до їди, при схильності до проносу – повільно, при закрепі – великими ковтками, в об’ємі до 150 мл, тривалість курсу 3-4 тижні.

Фізкультура і масаж: використовують переважно за наявності закрепу. Використовують вправи, які сприяють ритмічному стисканню м’язів черевної стінки (піднімання прямих ніг в положенні лежачи на спині, нахили тулуба ат ін..). ЛФК не тільки стимулює спорожнення кишечника, а й сприятливо впливає на загальний стан організму, його нервово-психічну сферу. Масаж живота (коловими рухами за годинниковою стрілкою тривалістю 8-10хв) особливо показаний дітям молодшого віку. Доцільно, щоб масаж передував дефекації.

Тривалість стаціонарного лікування хворих з СПК: 7-10 днів, можливе лікування в умовах денного стаціонару чи амбулаторно.

Вимога до результатів лікування: усунення больового синдрому, нормалізація перистальтики кишечника, відновлення якісного і кількісного складу мікрофлори кишечнику.

Диспансерний нагляд здійснюється протягом 3 років позаприступного періоду. З диспансерного нагляду можна зняти при відсутності патологічних змін після повного лабораторно-інструментального обстеження.

Протирецидивне лікування: 2 рази на рік.

• огляд дитячим гастроентерологом 2 рази на рік, педіатром – 2 рази на рік; хірургом –за вимогою

• корпограма 2 рази/рік

• аналіз калу на яйця гельмінтів та найпростіші – 2 рази на рік

• аналіз калу на дисбактеріоз – 2 рази на рік (перший рік нагляду), далі за вимогою

• ректороманоскопія – 1 раз на рік (перший рік нагляду, далі – за вимогою).

Санаторно-курортне лікування хворих з СПК доцільно проводити в місцевому спеціалізованому санаторії водами малої та середньої мінералізації для питного лікування, кишкового промивання, мікроклізм. Бальнеологічні курорти України (Березовські мінеральні води, Миргород, Моршин, Трускавець та ін..) рекомендують лише за тривалого стійкого перебігу СПК у поєднанні з дисбіозом і запаленням.