Загальна психологія

5. Мислення як психічний процес. Фізіологічні основи мислення

Мислення - це вища форма психічного відображення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові сторони явищ та різних об'єктів.

Мислення дає знання про істотні властивості, зв'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності. Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях

мислення - це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності, з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.

Функції. Розуміння (це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їхніх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід.) Розв'язання проблем і задач. Цілеутворення(постановка загальної, проміжної та кінцевої мети саме і є ціле-утворювальним процесом, що відбувається у мисленні.) Рефлексію(розглядають як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій його пізнання)

Розумові операції. •порівняння - виявлення тотожності між речами;•аналіз - розчленування складного об'єкта на складові його частини або характеристики;•синтез - операція, що дозволяє переходити від частин до цілого;• абстракція - операція, заснована на виділенні істотних (для конкретної ситуації або завдання) властивостей і зв'язків об'єкта при відволіканні від несуттєвих;• узагальнення - об'єднання об'єктів на основі істотних властивостей. Найбільш значущим результатом процесу узагальнення є утворення понять.

Фізіологічною основою мислення є діяльність мозку, створення надскладної системи тимчасових умовно-рефлекторних зв'язків. Виникають вони у межах першої та другої сигнальних систем. Мислення «нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що перебувають у зв'язку із зовнішніми предметами, а потім домінувальні» (І. Павлов). Завдяки слову виникають зв'язки між цими системами. Слово узагальнює сигнали першої системи (відчуття, образи, уявлення), а друга - дає змогу людині абстрагуватися від конкретних властивостей, предметів та явищ, уможливлюючи узагальнене міркування у формі понять, схем. Домінувальні другосигнальні зв'язки (сигнали сигналів) забезпечують людське мислення, основа якого - аналітико-синтетична діяльність мозку. Мозок є акцептором думки, а не її продуцентом. Здебільшого він приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Люди думають не лише за допомогою мозку, а й тіла. Органи чуття, м'язи, залози виконують важливі функції у розумовому процесі. Продовженням мозку є рука. Вирішальну роль відіграє нервова система.