6. Поділи Речі Посполитої. Діяльність Малоросійських колегій.

Перший поділ червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. За цією угодою: Королівство Пруссія забрало Помор'я, Куяви та частину Великопольщі загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол Габсбурзька монархія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств територією 83 тис. км² з 2 650 тис. мешканців. (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року). Російська імперія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії, (Латвії), тобто загалом 92 тис. км² площі з 1 300 тис. населення. Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773–1792 років польський король і прибічники реформ марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788–1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуґо Коллонтаєм, ухвалив 4 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала: Конституційну монархію; Особисті свободи та рівні права всім громадянам. У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію, і закликали на допомогу царську армію.

Другий поділ Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродно 1793 року. Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини: до Королівства Пруссія відійшли вся Великопольща та частина Мазовії; до Російської імперії — Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина та білоруські землі; Австрійських вимог до уваги не взяли. Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Повстання придушували пруська та російська армії. У червні 1794 царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втопилися у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовіцами[pl] на підступах до Варшави було взято в полон тяжко пораненого Костюшка. За легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав зречення від престолу.

Третій поділ Після придушення повстання у 1795 році Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування. Результат третього поділу Польщі призвів до такого: до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Наполеонівською Францією, Австрійськими Габсбургами, Королівством Пруссією та Російською імперією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами); до Російської імперії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь; Королівство Пруссія отримало частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.

Діяльність Малоросійських колегій.

Російський уряд у XVIIІ ст. встановив для українських земель офіційну назву - "Малая Россия" (Малоросія).

Главою України, як і раніше, вважався гетьман. Формально він обирався, але насправді призначався царем.

В 1663—1721 рр. в Україні діяв Малоросійський приказ як один із відділів державного органу Російського царства — Посольського приказу для відання українськими справами. Через Малоросійський приказ царський уряд підтримував зв’язки з українським керівництвом, здійснював контроль за політико-адміністративною діяльністю гетьманської адміністрації та царських воєвод в Україні.

Діяли в Україні також відділи колегії іноземних справ (1727—1734, 1750—1764). Їх метою було включити більше українських земель до складу Російської імперії.

Прямим порушенням автономних прав України було створення Малоросійської колегії. Перша Малоросійська колегія (1722—1727) діяла в складі президента, шести членів присутності, прокурора, канцеляристів. Усі члени М. К. призначалися імператором або Сенатом з числа російських офіцерів і цивільних службовців. Перебувала в Глухові. У цивільних справах підлягала Сенатові, у військових — головнокомандуючому російськими військами в Україні. Після смерті Петра І припинила свою діяльність.

Друга Малоросійська колегія (1764—1786) — вищий виконавчо-розпорядчий орган влади в системі малоросійського генерал-губернатора, створений 10 листопада 1764 р. після ліквідації гетьманства. Перебувала в м. Глухові. До складу колегії, крім чотирьох українських урядовців, входило четверо українців із числа генеральної старшини. Президентом було призначено графа П. Румянцева, який був водночас генерал-губернатором України і головнокомандуючим її збройними силами. Діяльність колегії була спрямована на остаточну ліквідацію залишків політичної автономії України. Формально колегія проіснувала до 1786 р.