МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки підприємства і підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

Шляхи підвищення ефективного використання персоналу

КР ЕП. .00.00.00

Студент групи

Керівник М.В. Диха

2006

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ І Виробничий і управлінський персонал підприємства

1.1 Персонал, його класифікація та структура…………………......................4

1.2 Визначення оптимальної чисельності працівників управління....................8

1.3 Основні елементи у системі ефективного управління персоналу..............11

1.4 Зарубіжний досвід формування та ефективного використання персоналу…………………………………………………………………………18

РОЗДІЛ ІІ Розрахункова частина на основі даних Відкритого акціонерного товариства “Старосамбірський кар’єр”

2.1 Історія розвитку підприємства. Характеристика діяльності підприємства…………………………………………………………………….24

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників......................................26

2.3 Аналіз основного асортименту товарів, робіт та послуг підприємства ....30

2.4 Аналіз динаміки чисельності персоналу за різними критеріями...............31

2.5 Аналіз динаміки руху робочої сили...............................................................34

2.6 Шляхи підвищення ефективного використання персоналу підприємства36

Висновок………………………………………………………………………….38

Література……………………………………………………………………...39

ВСТУП

Вирішальним фактором ефективності національної економіки будь-якої країни є продуктивні сили, основною складовою яких становлять люди, кадри, трудові ресурси, персонал. Від рівня їхньої підготовки , досвіду , майстерності , підготовки і найважливіше освіти залежить розвиток економіки, а в свою чергу добробут народу і його життєвий рівень .

Важливим фактором у напрямку розвитку економіки є ефективне використання трудових ресурсів із згаданими властивостями , їх досконала організація і постійна робота з ними в напрямку найбільшого ефекту. На це має бути спрямована кадрова політика будь-якого підприємства .

Така політика реалізовується і загальнодержавною політикою у закладах освіти, відділами підготовки кадрів, відділами кадрів.

Отже, персонал є важливою складовою ресурсного забезпечення діяльності підприємства, основною рушійною силою виробництва. В основу існуючої кваліфікації персоналу підприємства покладений принцип участі працівників у виробничій діяльності, тобто функціональний критерій.

Важливими класифікаційними ознаками персоналу є також професія, спеціальність, кваліфікація , вік, стать і багато інших. Потреба в персоналі на підприємстві визначається за окремими категоріями, а категорії робітників – за професіями, спеціальностями, кваліфікаціями.

Основою для розрахунку необхідної чисельності працюючих є обсяг виробленої продукції, рівень продуктивності праці, ціни на підприємстві, трудові норми: трудомісткість продукції, норми часу і виробіток, норми обслуговування, норми використання робочого часу і інше.

Для ефективного використання персоналу розроблені системи управління персоналом. Вони включають розгалужену низку функціональних систем, покликані вирішувати широке коло завдань з формування трудового колективу, його розвитку, вдосконалення трудових відносин , стимулювання праці, вироблення стратегії управління персоналом, забезпечення сприятливих умов для досягнення високих виробничих результатів.

Спеціалістів різних спеціальностей готують вищі навчальні заклади. Для підвищення кваліфікації створена мережа навчальних закладів: для робітників – школа з вивчення передових методів і прийомів роботи, виробничо-технічні курси, курси з оволодіння суміжними спеціальностями, курси цільового призначення, курси економічних знань. Для спеціалістів – курси та факультети підвищення кваліфікації, перепідготовки, семінари, навчальні центри.

Крім того, підготовка кваліфікованих робітників для підприємства здійснюється як в системі навчальних закладів так і безпосередньо на підприємстві у формі індивідуального, бригадного курсового навчання.

Отже, питання персоналу завжди буде актуальним у підприємницькій діяльності любого типу власності. Питання персоналу завжди буде залишатися у фокусі виробництва, в поглибленому науковому аналізі сучасного стану персоналу з подальшою оптимізацією якісних і кількісних його показників.

Актуальність даної теми визначається тією роллю, яку відіграє персонал у загальному розвитку економіки країни, особливо з ринковою формою господарювання та конкуренцією.

Предметом дослідження курсової роботи є всебічний аналіз персоналу, його підготовка, організація , управління з ціллю ефективності його використання.

Дана курсова робота складається із вступу та двох розділів, а також висновку.

В першому розділі, що має назву “Виробничий і управлінський персонал” підприємства на підставі дослідження літературних джерел наведені характеристики персоналу , його глибокий аналіз, розрахунки його кількості, взаємозв’язки одних характеристик персоналу з іншими та інше.

В другому розділі , який має назву “Розрахункова частина на основі даних Відкритого акціонерного товариства “Старосамбірський кар’єр” ”, проводиться аналіз основних техніко-економічних показників згаданого підприємства, асортименту його товарів, робіт, послуг та аналіз персоналу за різними критеріями. А також вказані шляхи підвищення ефективного використання персоналу даного підприємства.

Наприкінці курсової роботи наведені основні висновки, а також представлений список літератури , яка використовувалася в даній роботі.

Розділ І Виробничий і управлінський персонал підприємства

1.1 Персонал, його класифікація та структура

Головним фактором і джерелом розвитку у виробничій і підприємницькій діяльності будь-якої організації чи галузі виробництва є кадри: їх рівень кваліфікації, освіти, підготовки, досвіду і майстерності.

Від якості трудового потенціалу персоналу підприємства визначальною мірою залежить економічний розвиток виробництва, а в кінцевому рахунку — життєвий рівень і добробут народу.

Виробничий персонал підприємства формується і змінюється під впливом внутрішніх (вид продукції, технологічний процес, організація виробництва) і зовнішніх факторів (навколишнє середовище, законодавчі та психологічні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Зовнішній фактор має великий вплив на макроекономічну ситуацію на відповідній території, яка характеризується такими параметрами, як чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, наявність робочої сили, рівень зайнятості, можливий резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Визначення трудових ресурсів, кадрів, персоналу

Головним ресурсом кожного підприємства є трудові ресурси підприємства від якості та ефективності використання яких залежать результати діяльності підприємства і його конкурентоспроможність.

Трудові ресурси — частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Трудові ресурси приводять в рух матеріально-речові елементи виробництва, створюють продукт, вартість якого забезпечує підприємству прибуток. Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив.

Трудові ресурси (персонал) підприємства — це постійний склад працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і виконують різноманітні виробничо-господарські функції. Крім постійних працівників, у виробничій діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі трудового договору (контракту).

Незалежно від галузей народного господарства структури кадрів середніх промислових підприємств особливо не різняться між собою.

До складу кадрів підприємства входять дві основні групи: група промислово-виробничого персоналу (ПВП); група працівників, зайнятих непромисловим характером праці (обслуговування житла, дитячих дошкільних закладів, комунального господарства, амбулаторій, будинків культури, підсобних господарств тощо)[1, с.62-63].

До групи промислово-виробничого персоналу належать працівники:

а) зайняті виконанням основних операцій з виготовлення продукції (що надходить для реалізації);

б) зайняті на допоміжних операціях з обслуговування, необхідних для нормальної роботи основного виробництва;

в) підсобні робітники, зайняті виробництвом, переробкою відходів виробництва або в підрозділах, які сприяють основному виробництву;

г) котрі працюють з дослідними установками заводських лабораторій, науково-дослідних організацій, що обслуговують виробничу діяльність підприємства (фірми);

д) апарату заводоуправління, включаючи працівників конструкторського бюро, нормативних станцій, бюро економічного аналізу, що обслуговують виробничу діяльність;

е) служб охорони (охорона підприємства може здійснюватися безпосередньо підприємством або міжвідомчою охороною).

Категорії персоналу підприємства

Весь промислово-виробничий персонал залежно від характеру виконувана роботи розподіляють на чотири основні категорії:

— керівники;

— спеціалісти;

— службовці;

— робітники.

Керівники — це працівники, що здійснюють функції загального управління підприємствами та їх структурними підрозділами. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах у структурних одиницях та підрозділах. До групи керівників зараховують і головних спеціалістів: головного інженера, головного бухгалтера, головного механіка, головного енергетика, а також заступників, відповідно до перелічених вище посад.

Керівники призначаються головним чином зі спеціалістів, які мають нахил керівництва, здатні об'єктивно оцінити явища, події, ідеї, передбачити хід І подій, розпізнавати здібності інших людей тощо.

Спеціалісти — працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими спеціальними роботами. Зокрема, це інженери, економісти, юристи, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, соціологи, провідні, старші і просто спеціалісти, програмісти.

Службовці — це працівники, що здійснюють підготовку і оформлення до­кументації, господарське обслуговування, облік і контроль. Це, зокрема, діловоди, обліковці, агенти, архіваріуси, креслярі, секретарі-друкарки, сте­нографісти та ін.

Робітники — працівники, які безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. До робітників також належать двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники тощо.

Аналізуючи виробничу діяльність підприємств, робітників поділяють на основних

— тих, котрі безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

Структурна характеристика персоналу підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.

Поділ персоналу за професіями і кваліфікацією

Залежно від характеру трудової діяльності кадри (персонал) підприємства поділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Професія — особливий вид трудової діяльності, який потребує відповідного рівня теоретичних спеціальних знань та певних практичних навичок.

Спеціальність — вид діяльності в межах професії, яка має специфічні властивості й вимагає від робітників додаткових спеціальних знань і навичок.

Кваліфікація — ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

Рівень кваліфікації кадрів — запорука високої продуктивності праці.

По-перше, в нинішніх умовах високого рівня механізації і автоматизації виробництва управляти виробництвом можуть тільки висококваліфіковані кадри. По друге, від рівня кваліфікації кадрів залежить ступінь використання засобів виробництва: машин , механізмів, матеріально-енергетичних ресурсів. По-третє, залежно від кваліфікації кадрів великою мірою залежить вибір форм і методів організації праці й виробництва.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти, досвіду роботи на відповідній посаді. За кваліфікацією спеціалістів поділяють на чотири категорії:

— спеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та вчені звання);

— спеціалісти вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом виробничо-господарської діяльності);

— спеціалісти середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та певним практичним досвідом);

— спеціалісти-практики (працівники, що мають значний практичний досвід роботи в відповідній галузі і займають інженерні, економічні та інші посада, не маючи спеціальної освіти).

Співвідношення між категоріями персоналу залежить від цілеспрямованості діяльності виробництва, галузі народного господарства, виду випуску продукції, обсягу продукції, що виробляється, величини підприємства тощо. За опосередкованими даними становлять в середньому: 18—20 % — керівники, спеціалісти, службовці, 82—80 % — робітники[ 9 ,c.48-50].

Характеристика робітників за рівнем кваліфікації

Рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників. Для оцінки кваліфікаційного рівня та організації оплати праці усіх категорій професій як бюджетних установ, так і комерційних організацій використовується “єдина тарифна сітка”.

Характеризуючи кваліфікацію як сукупність знань і умінь виконувати роботу різної складності на певних ділянках виробництва, робітників за кваліфікацією поділяють на чотири групи:

— некваліфіковані — різноробочі й підсобні робітники, що виконують будь яку роботу, яка не вимагає кваліфікації (вантажники, розвантажувальними, супроводжувальники вантажів, прибиральники, підсобні робітники тощо);

— малокваліфіковані — це переважно робітники, які працюють певний час і вже мають деякі навики роботи;

— кваліфіковані — робітники, які пройшли на виробництві навчання і здобули відповідну кваліфікацію;

—висококваліфіковані — це переважно робітники, які закінчили навчання в професійно-технічних училищах і одержали диплом або посвідчення р бітника відповідної кваліфікації і пройшли виробничу практичну школу. певною професією.

При визначенні кваліфікації безпосередньо на виробництві можуть вини» ти протиріччя, пов'язані, з одного боку, з оцінкою кваліфікації робочих місць або робіт, що підлягають виконанню, а з другого — з оцінкою кваліфікації конкретних виконавців цих робіт. Але ці питання розв'язуються шляхом конкретної домовленості між роботодавцем і виконавцем цих робіт на основі укладання між ними угоди і встановлення форми оплати.

Структура персоналу підприємств та організацій різних форм власності

Наведені вище кваліфікаційні ознаки персоналу підприємства є основою для визначення різних видів структур. При формуванні структури персоналу необхідно враховувати характер і галузь виробництва, стать працівників, їхній вік, ступінь механізації і автоматизації праці, режим роботи підприємства, досвід , стаж працівників.

У сучасних ринкових умовах господарювання, коли постійно зростає кількість малих підприємств і їх частка в загальному внутрішньому валовому продукті (ВВП), коли зростає кількість приватних підприємств в різних галу­зях господарювання, структура персоналу в кожному окремому випадку визначається індивідуально.

Якщо взяти середнє підприємство з чисельністю всіх працівників близько 500 осіб, незалежно від типу виробництва, форми власності, то структура промислово-виробничого персоналу (ПВП) матиме такий приблизний вигляд:

Таблиця 1.1 Структура промислово-виробничого персоналу

Весь ПВП

100 %

3 них:

— інженерно-технічні працівники

10—12 %

— службовці

6—8 %

— робітники

75—80 %

— учні

1—2 %

— молодший обслуговуючий персонал (МОП) і охорона

3—4 %

Структура персоналу залежить від рівня оснащеності виробництва новітньою технікою і технологією, автоматизації системи управління виробництвом. За зростання науково-технічного прогресу зростає кількість висококваліфікованих спеціалістів та інженерно-технічних працівників.

Організація структури персоналу в деяких галузях та сферах діяльності

Сучасне виробництво динамічне, постійно оновлюється техніка, відповідно вимог споживача зростає асортимент продукції. Все це потребує змін в підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів на виробництві згідно з сучасними вимогами ринкової економіки і розроблення реальної стратегії розвитку трудових ресурсів.

На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів як й макро-, так і на мікрорівні в найближчий період будуть впливати такі фактори та загальні тенденції.

Інтенсивний перерозподіл працівників з промислової та сільськогосподарської галузі в інформаційну сферу та сферу обслуговування населення.

Зростання чисельності працівників з більш високим освітнім і кваліфікаційним рівнем порівняно з працівниками, які переходять до категорії осіб працездатного віку.

Підвищення частки комп'ютеризації праці, що є характерним для розвинутих країнах з ринковою економікою.

Збільшення попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може певною мірою задовольнятись за рахунок керівників та спеціалістів, які тимчасово не працюють, шляхом їх перекваліфікації.

Уповільнення темпів зменшення частки мало- та некваліфікованої праці у зв'язку з різким скороченням за останні роки технічного переоснащення діючих підприємств.

Зміна системи освіти з урахуванням потреби на найближчу перспективу в спеціалістах та кваліфікованих кадрах, які вирішуватимуть долю економічного розвитку держави.

Подолання в економіці кризових явищ, стабілізація і поступове зростання виробництва провідних галузей народного господарства.

Перепрофілювання структури економіки України з метою зростання виробництва товарів народного споживання і задоволення в них потреб населення.

Зростання власного виробництва товарів, що нині імпортуються з різни країн світу, та збільшення експортної продукції на зовнішній ринок.

Формування ринкового механізму та системи державного регулювання ринку праці потребують урахування цих та інших об'єктивних тенденцій, їх позитивний та негативний вплив на функціонування економіки в цілому та окремих виробництв.