План заняття:

1. Виміри особистості в організації. Індивідуальні особистісні та соціальні фактори, що впливають на поведінку особи в організації.

2. Моделювання мотивації в організації.

3. Оцінка, винагорода та модифікація поведінки індивіда.

Провідна тема для обговорення: “Індивід в організації – елемент, що діє раціоналізовано, відповідно до закону найбільшої вигоди? Чи ефективна оплата для виконання робіт?”

Перелік основних понять:

Особистість; мотивація; стимул; змістовні теорії мотивації; процесуальні теорії мотивації; організаційна соціалізація.

Теми рефератів:

• Номотетичний та ідіографічний підходи до вивчення особистості.

• Фактори, що впливають на поведінку індивіда в організації.

• Навчання та організаційна соціалізація.

• Змістовні та процесуальні теорії мотивації.

• Сутність мотивації як функції управління в організації.

• Система зовнішнього стимулювання в управлінні поведінкою працівника.

Тема 6. Група в організаційному контексті. Лідерство як груповий феномен. Основні тези лекції:

• Групу можна розглядати з позицій сприйняття, організації, мотивації та взаємодії. Група складається з робітників, які взаємодіють таким чином, що на поведінку або результативність кожного члена впливає поведінка або результативність її членів.

• Знаючи характеристики поведінки груп, менеджери можуть підготуватися до можливих позитивних та негативних наслідків групових дій. Менеджер може попередньо змінити сприйняття, установки та мотивацію, таким чином впливаючи на результати.

• Групи є привабливими для людей через можливості задовільнити свої потреби, взаємну прив’язаність, а також через наявність цілей та дій групи, що імпонують індивіду.

• Суть соціальної організації полягає в тому, що у всіх людей, що об’єднались, передбачається наявність загальних інтересів. Люди об'єднуються в організації заради цілей, яких вони не могли б досягти, діючи поодинці. Індивіди дуже рідко працюють в ізоляції від інших. Це може відбуватися тільки в тих виняткових випадках, коли працівник виконує суворо індивідуальне завдання, контрольоване тільки вищим керівництвом організації, коли він автономно контактує із зовнішнім середовищем і приймає рішення в основному самостійно. Однак більшість ситуацій, що виникають у ході організаційної діяльності, характеризують саме групові відносини. Групи в організаціях є основою ефекту синергіі, і, як правило, члени організації просто не уявляють свою діяльність поза соціальною групою. Особливість організації полягає в тому, що робота в ній здійснюється завжди всередині груп або команд. При цьому не мають ніякого значення особливості роботи, що виконується цією організацією.

• У найзагальнішому вигляді соціальну групу можна охарактеризувати як сукупність індивідів, які взаємодіють певним чином на основі очікувань кожного члена групи щодо інших. У цьому визначенні відображені дві істотні умови, при реалізації яких сукупність індивідів може вважатися соціальною групою в організації: 1) наявність стійких взаємодій між членами групи; 2) наявність очікувань кожного члена групи щодо інших членів групи, що дозволяє здійснювати соціальний контроль за їх поведінкою.

• Разом з тим соціальні групи в організаціях мають ряд специфічних ознак, до яких відносяться: чітко визначене членство в групі, відчуття приналежності і кордонів групи та її місця в організації; групову свідомість, яка стосується передусім визнання правильності і доречності соціальних норм, характерних тільки для даної групи, а також зв'язки цих норм з нормами культури організації; чітке розуміння мети - необхідна ознака групи в організації, оскільки сама організація є цільовою групою; взаємозалежність між членами групи, яка може виникати тільки під час спільної діяльності, спрямованої на досягнення консенсусу, загальних цілей; здатність індивідів діяти у складі групи, що припускає конформність до існуючих норм, визнання лідерів групи і взаємодію без соціальної напруженості; наявність чітко визначених групових ролей, зумовлених місцем працівника в організації, тобто його статусом і позицією.

• Діяльність всіх працівників організації відбувається в контактах різної тісноти з великою кількістю колег. Люди, які зв'язані спільними цілями діяльності і в ході виконання виробничих завдань перетинаються практично постійно, утворюють так звані малі групи. Для формування адекватних способів управлінського впливу керівникові необхідно досить глибоко проаналізувати підвідомчий колектив з метою ідентифікації різних типів малих груп. Для цього доцільно користуватися класифікацією малих груп. Зокрема, малі групи можуть бути первинні та вторинні, формальні та неформальні, групи членства та референтні, командні (усталений склад, довго працюють разом) та цільові (формуються під проект) і.т.д.

• Життя групи, її функціонування відбувається під впливом таких факторів:

• індивідуальні характеристики членів групи;

• структурні характеристики групи;

• ситуаційні характеристики.

• Ці фактори як впливають на групу, так і формуються під впливом групи. До індивідуальних характеристик членів групи відносимо: особистісні характеристики, здібності, освіту, життєвий досвід і т.д.

• Структурні характеристики: комунікація в групі і норми поведінки (хто з ким і як контактує); статуси і ролі (хто яку позицію займає і що робить); особисті симпатії і антипатії між членами групи; сила і конформізм (хто на кого впливає, хто кому готовий підпорядковуватись) , груповий тиск.

• Ситуаційні характеристики мало залежать від поведінки членів групи і групи загалом. Вони пов’язані із розміром групи, її просторовим розміщенням (наявність свого місця, особистий простір, взаємне розташування місць праці (відгороджені – формальні стосунки, лідер в одному приміщенні – консолідація груп і т.д.), завданнями, які вирішує група (як багато взаємодій буде вимагати виконання завдання, в якій мірі дії людей при виконанні завдання взаємопов’язані, чи структуроване, зрозуміле завдання, ), системою винагород тощо.

• На ефективність діяльності групи впливають також такі соціально-психологічні фактори, як соціально-психологічний клімат (емоційні стосунки між членами групи), групова згуртованість (стійкість групи в часі, вірність групи цінностям і нормам, готовність членів групи жертвувати особистим заради групового), сумісність (ступінь відповідності і несуперечності між індивідуальними характеристиками членів групи), злагодженість в роботі (стійкість і міцність міжособистісних взаємодій), конформність (добровільне уподібнення своїх реакцій реакціям групи (завжди усвідомлено), сугестивність (те ж саме, тільки неусвідомлено).

• Людина змінює свою думку під впливом групи. Будь-яка організація має в своєму складі різні групи. У групах збираються люди, кожен з яких володіє індивідуальністю, має свій характер і темперамент, певний склад розуму і інтелекту, світ своїх цінностей і інтересів. Вирішуючи спільні завдання, спілкуючись, ці індивідуальності утворюють систему міжособистісних стосунків, які будуються на сприйнятті і розумінні людей одні одними. Сучасні наукові дослідження довели, що характер міжособових стосунків і взаємодій надає істотний вплив на ефективність діяльності, як малої групи, так і організації в цілому. Життя групи не є нерухомим, і під впливом зовнішніх і внутрішніх причин в групі виникають різного роду зміни, які можуть бути невеликими, нездатними вплинути на існування групи, або значними, що ведуть до порушення рівноваги і, кінець кінцем, до розпаду групи. В цілому життя групи з динамічної точки зору є чергуванням станів рівноваги і її порушення. Практично в будь-якій групі можна виявити як сили об'єднання, що чинять опір деформаціям групи, так і сили розпаду, що штовхають її до незворотних змін.

• Групова динаміка - це процес взаємодії членів групи на основі взаємозалежності і взаємовпливу в цілях задоволення як особистих, так і групових інтересів і потреб. Характер групової динаміки вагомим чином залежить від емоційного стану групи, від якості і об'єму взаємовпливу і взаємин членів групи.

• До ефектів групової динаміки можемо віднести: груповий тиск (ступінь жорсткості регуляції діяльності членів групи з боку самої групи, санкції по відношенню до тих, хто порушує групові норми); соціальну фасилітацію (від англ. facility - легкість, благодатні умови) - тенденція, що спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі у присутності інших); соціальні лінощі ( тенденція людей докладати менше зусиль у тому випадку, коли вони об'єднують свої зусилля заради спільної мети, ніж в разі індивідуальної відповідальності); соціальне порівняння (люди мають природну тенденцію оцінювати свої судження та здібності шляхом порівняння з судженнями і оцінками інших людей, внаслідок чого в певних виробничих ситуацій поведінка людей буде визначатися не стільки думками керівництва, скільки позицією колег), конформізм, групову поляризацію (група більш схильна до ризикованих рішень), ефект синергії (1 + 1 = 3 (4,5,6 ...); наслідування (моделі поведінки поступово поширюються на всіх членів групи); ефект ореола (групі приписують властивості, якими вона насправді не володіє); ефект «Ми і Вони» (відчуття приналежності до групи); ефект групового фаворитизму (прагнення сприяти членам своєї групи на противагу членам інших груп); ефект групового егоїзму (цілі, цінності, стабільність існування групи стають важливішими, ніж окрема особистість) і т.д.

• Групи формуються різними темпами та унікальним способом, що залежить від завдання, обставин, індивідуальних особливостей її членів та їх поведінкових характеристик, а також від стилю керівництва.

• Характеристика групи включає структуру, ієрархічний статус, ролі, норми, лідерство, згуртованість та міжгруповий конфлікт. Ці характеристики властиві всім групам. В неформальній групі вони складаються самі собою; у формальній – їх встановлюють в рамках управлінського процесу.

• Групові характеристики гарантують членам групи певну ступінь передбачуваності, що є важливим для членів та зовнішнього середовища (наприклад, адміністрації та інших груп). Нестабільна та непередбачувана група може бути проблемою для її членів та всіх, хто з нею взаємодіє.

• Лідерство є однією з найважливіших характеристик групового життя організації. Лідерство передбачає вплив на людей, які йдуть за лідером, тому процес використання влади та прийнятності лідера для його підлеглих має актуальний характер. Лідерство – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів . Лідерство – це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей лідера з якостями тих, на кого він хоче вплинути. Лідер може бути керівником групи, а може ним і не бути. Виділяють такі розбіжності між лідером і керівником: керівник звичайно призначається офіційно, а лідер висувається стихійно; керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати; керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані; керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в осоновному внутрішньо-груповими стосунками; керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі; висунення лідера в більшій мірі залежить від настрою групи, в той час як керівництво – явище стабільне; сфера дій лідера – в основному мала група; поле діяльності керівника ширше, оскільки він представляє трудовий колектив в більш широкій соціальній системі.

• Спроможність прийняти лідера у більшій мірі залежить від потреби підлеглих отримати задоволення від роботи.

• Можливість оцінити ефективність лідера забезпечується фізичними, соціологічними та психологічними аспектами. При тому слід враховувати такі фактори, як статус, зростання, розум та особистісні якості лідера.

• Існує багато засобів впливу на інших людей. Внаслідок цього закономірно виникає запитання: які засоби впливу є найбільш ефективними у процесі спрямування людей на досягнення цілей організації? У дослідженнях щодо відповіді на таке запитання можна виділити три підходи: 1) підхід з позиції особистих якостей лідера/керівника; 2) поведінковий підхід; 3) ситуаційний підхід.

• Підхід з позицій особистих якостей лідера/керівника. В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей. Отже, основними завданнями підходу з позіції особистих якостей є: 1) визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні; 2) визначення способів виховання таких особистих якостей. В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені чисельні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність; впевненість у собі тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що: по-перше, не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім успішним керівникам; по-друге, один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (протилежні) особисті якості. На основі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей.

• Згідно поведінкового підходу до лідерства результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль лідерства/керування. Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на працівників організації. При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються: особистих якостей керівника; особистих якостей підлеглих; завдань та дій, які вони виконують тощо. Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого стилю керування. До поведінкових теорій лідерства можемо віднести теорію Х та теорію Y Д. МакГрегора, теорії стилів лідерства К.Левіна, теорії двомірного трактування стилів лідерства Р. Лайкерта, Р.Блейка та Дж.Моутона. Залишається неясність у визначенні поведінки лідера; важко визначити такі поняття як “зорієнтованість лідера на виконання завдання”, “зорієнтованість лідера на встановлення контактів з підлеглими”, “ініціативна структура”, “повага”.

• Ситуаційні теорії лідерства/керівництва. Головний недолік усіх поведінкових теорій – це намагання виділити єдиний певний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з теорії лідерства показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори. Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих якостей керівників і стилів керування, які щонайкаще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинен вміти вести себе по-різному за різних обставин. Розглядаючи проблеми лідерства, великого значення набувають такі ситуаційні фактори, як очікування підлеглих, їх уміння та навички, чіткість визначення їх ролі, досвід роботи. Лідери/керівники мало впливають на підвищення ефективності виробництва, якщо не можуть правильно змінювати та підкоряти своїм цілям ці фактори. До ситуативних теорій лідерства можемо модель Ф.Фідлера; модель ситуаційного керівництва П.Герсі Бланчарда; модель керівництва «шлях-мета» Р.Хауса; модель прийняття рішень В.Врума. Ситуаційний підхід передбачає необхідність враховувати такі складові, як особистісні характеристики лідера, рівень підлеглих, особливості завдання, тип організації, тощо. Ці складові знаходяться у взаємодії та мають бути правильно ідентифіковані.

_{Семінарське заняття «Лідерство та групові явища».}