Семінарське заняття «Поняття «соціальної організації» в соціологічній інтерпретації». План заняття:

Від примітивних асоціацій до сучасних корпорацій: організації в повсякденному житті суспільства.
Соціологія організацій як сфера наукових знань, особливості її об’єкта та предмета дослідження.
Історія виникнення та розвитку соціології організацій як науки. Методологія соціології організацій.

Провідна тема для обговорення: «Чим відрізняється соціологічний підхід до визначення та вивчення організацій від, наприклад, психологічного чи економічного?»

Перелік основних понять:

Соціологія організацій; організація; моделі організації.

Теми рефератів:

Тейлоризм: основні принципи та підходи до функціонування організацій.
Концепція бюрократії за М.Вебером та Р.Мертоном: спільне та відмінне.
Школа людських відносин в соціології організацій.
Функціональний та системний підходи до трактування організацій: спільне та відмінне.
Ситуаційний підхід в дослідженні організацій: надбання та недоліки.

Тема 2. Організація: сутність, специфіка, соціальна роль. Організація як соціальна система. Основні тези лекції:

Поняття "організація" належить до провідних категорій соціологічної науки. Сучасна організація – складний організм, побудований на чіткій координації зусиль всіх структурних одиниць, яка здійснюється із сторони управлінського органу. Розвиток організацій в історії людства йде послідовно від природних (стихійних) організацій через бюрократичні форми організаційного дизайну штучних організацій до сучасних нових форм організацій – мережевих форм організаційного дизайну.
Організовані групи первісного суспільства можна назвати природними організаціями, які виникали як неплановані, спонтанні соціальні утворення. Оскільки ще в первісному суспільстві задоволення різних потреб людей вимагало їх об’єднання, утворювались так звані соціальні асоціації, щоб здобути їжу, вести війну тощо. До рис таких організацій можемо віднести: бажання людей брати участь у загальному процесі і добровільно виконувати свої ролі (кожен член організації міг покинути її чи змінити свою роль); існування певного статусу чи посади залежало від наявності конкретної особи, яка мала певні особисті якості (людина йшла з організації – зникав статус чи посада); відсутність належного контролю за поведінкою членів; орієнтованість на короткострокові цілі.
Потреба, що виникла в деяких сферах людської діяльності в існуванні стійких організаційних груп, орієнтованих на довгострокові цілі, спричинила утворення штучних організацій. Штучна організація є системою зв’язків і соціальних ролей, що формуються відповідно до певного плану, для досягнення певної мети та характеризуються жорсткістю внутрішніх зв’язків, стійкістю по відношенні до зовнішніх дій, суворим закріпленням функцій за всіма статусами. До рис таких організацій можемо віднести: розгалужену ієрархічну структуру управління і контролю; безособовість статусів (існування кожного статусу і відповідні рольові вимоги не залежать від особи, що її займає); жорсткі владні зв’язки, засновані на формальних нормах (розписані права і обов’язки стосовного кожного статусу, що дозволяє існувати безособовій соціальній структурі); розподіл праці; орієнтація на довгострокові цілі. В стародавніх цивілізаціях першими такими організаціями були військо та будівельні організації.
Виникнення штучних організацій не означало зникнення природних. Формальні правила не можуть захоплювати всі ситуації, які виникають а процесі функціонування організаційної структури. Проблеми, які не підлягають під вплив формальних норм, вирішуються природними організаційними структурами, які функціонують в межах штучних організацій у вигляді первинних груп.

Існує велика кількість визначень організації, з яких можна виділити декілька ключових. Відповідно до поглядів К.Барнарда, організація – це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю та цілеспрямованістю. К.Барнард та його послідовники приділяли увагу, в основному, спільним діям людей, їх кооперації, а пізніше вже необхідності досягнення цілей.
Інший напрямок найкраще характеризує точка зору Д.Марча та Г.Саймона, згідно з поглядами яких організація – це співдружність взаємодіючих людських істот, яку можна назвати найпоширенішим у суспільстві явищем та яка містить у собі центральну координуючу систему. Висока специфічність структури та координація всередині організації відрізняє її від дифузних та невпорядкованих зв’язків між неорганізованими індивідами. Все це робить організацію подібною до складного біологічного організму.
П.Блау та У.Скотт репрезентують третій напрямок у визначенні організації.У цьому визначенні вказують на основну, на їх думку, характеристику сформованої організації – те, що вона для досягнення специфічних цілей має бути формалізованою, мати формальну структуру.
На думку А.Етціоні, організації – це соціальні об’єднання (або людські групи), що свідомо конструюються та реконструюються для специфічних цілей. Основний акцент тут робиться на свідоме членство та свідомі дії її членів.
Аналізуючи всі чотири напрямки у визначенні організацій, можна виділити такі специфічні риси, що відрізняють організації від інших видів соціальних груп. Організації – це, перш за все, соціальні групи, що орієнтуються на досягнення взаємопов’язаних та специфічних цілей. Кожна організація є цілеспрямованою в тому сенсі, що дії її членів певним чином скоординовані для досягнення спільного для неї результату у певній визначеній сфері людської діяльності. Так, підприємство існує для випуску конкретної продукції, політична партія – для реалізації політичної програми, лікарня – для того, щоб лікувати хворих. Крім того, організації – це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована у тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплює практично всю сферу поведінки її членів. Вони ясно та точно сформульовані та охоплюють всі ролі та рольові зв’язки, приписують рольеві дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають ті чи інші позиції у структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці – всі вони підкоряються правилам, які визначають їх обов’язки, взаємини по службі та субординацію незалежно від їх особистісних якостей.

До основних атрибутивних якостей сучасної організації як соціальної групи А.І. Прігожин відносить ціль, ієрархічність побудови; керованість, синергію.
Отже, серед рис, що відрізняють організацію від інших соціальних груп, можемо виділити:

цільове існування;
керівний орган;
формалізовані зв’язки;
ієрархія;
спільна координована діяльність /синергія;
технологічність (алгоритм діяльності по переробці ресурсів), тощо.

Соціальну організацію можна визначити як цілісну функціонально-цільову систему, яка має притаманну їй соціальну структуру, свої функції і ієрархізовану взаємодію між індивідами, групами та структурними підрозділами, створену для задоволення суспільних потреб індивідів та всього суспільства.
Як будь-яка система, організація характеризується певними системними характеристиками, серед яких можемо виділити: неаддитивність (властивості організації неможливо звести до властивостей її елементів); емерджентність (неспівпадання між цілями організації та цілями частин, що до неї входять (наприклад, організація має за мету отримати максимальний прибуток при мінімальній заробітній платі); синергетичність (односпрямованість дій усіх членів організації, інтеграція зусиль у системі заради виконання спільної цілі, які призводять до зростання (множення) кінцевого результату); мультиплікативність (керівні дії або стихійні процеси приводять до помноження ефективності системи); стійкість (здатність системи повертатися в стан рівноваги після того, як вона була з цього стану виведена); адаптивність (спроможність пристосовуватися до нових зовнішніх умов, можливість саморегулювання та відтворення стійкої діяльності); централізованість (властивість системи як такої, що керується з єдиного центру); відстороненість (прагнення системи до автономності, ізольованості (наприклад, кожна організація прагне зменшити свою ресурсну залежність від зовнішнього середовища); сумісність (взаємопристосування та взаємоадаптивність частин системи (наприклад, адекватні зв’язки у системі взаємин керівник-підлеглі); риси зворотного зв’язку (інформація з виходу системи потрапляє на вхід).
У спрощеній формі організація як система на вході отримує ресурси з більшої системи (зовнішнього середовища), здійснює обробку цих ресурсів (в організації до ресурсів прикладається людська праця відповідно до певних технологій, активно використовуються внутрішні комунікації) та на виході повертає їх у зміненій формі (товари та послуги) (див. Мал.1). Рух вхідних факторів та випуск продукції чи послуги є точкою відліку для опису організації. При цьому організація має тісні зв’язки із зовнішнім середовищем та вважається його підсистемою.
Між входом і виходом системи (організації) повенен постійно підтримуватись баланс, а саме: ресурси, які споживаються на вході, повинні перетікати в міру їх використання всередині системи і прийматися зовнішнім середовищем у вигляді, необхідному для здійснення адекватного обміну. При цьому частина ресурсів залишається всередині організації, де вони зникають в процесі споживання або накопичуються. Інша частина перероблених ресурсів повинна знайти певну нішу в зовнішньому середовищі (наприклад, продукт, що виробляє організація, продається, тобто обмінюється на інші ресурси (економічні), що подаються на вхід). Для виживання організації і досягнення нею своїх цілей такий замкнутий цикл повинен здійснюватись постійно.