МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Соціальний потенціал організацій Конспект лекцій та завдання і вправи для практичних занять

для студентів спеціальності 054 «Cоціологія»

Затверджено

на засіданні кафедри соціології

та соціальної роботи.

Протокол № 7 від.12.01. 2017 р.

Львів-2017

Соціальний потенціал організацій. Конспект лекцій та завдання і вправи для практичних занять для студентів спеціальності 054 «Cоціологія» /Укл.: Л.Д. Климанська, М.В. Школяр., С.К. Андрейчук – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2017.

Укладачі Климанська Л.Д., доктор. політ. наук, проф.,

Школяр М.В., канд. політ. наук, доц.,

Відповідальна за випуск Школяр М.В., канд. політ. наук, доц.

Рецензент Піча В.М., докт. соц. наук, проф.

Коваліско Н.В., докт. соц. наук, проф.

ЗМІСТ	ст.
Тема 1. Соціологія організацій як соціологічна теорія	4
Тема 2. Організація: сутність, специфіка, соціальна роль. Організація як соціальна система	8
Тема 3. Організація: соціологічний погляд зсередини. Побудова організації	14
Тема 4. Культура організації	21
Тема 5. Особа в організації	25
Тема 6. Група в організаційному контексті. Лідерство як груповий феномен	30
Тема 7. Роль команд у функціонуванні організацій	36
Тема 8. Комунікація в організації	40
Тема 9. Організаційні конфлікти	44
Тема 10. Управління та самоорганізація – основа функціонування організації. Прийняття рішень в організації	51
Тема 11. Влада та організаційна політика	55
Тема 12. Організаційні зміни	58
Тема 13. Організація: соціологічний погляд ззовні. Організаційна екологія	65

Тема 1. Соціологія організацій як соціологічна теорія. Основні тези лекції:

• Організаційна діяльність – необхідна умова існування людей. Люди початково організовують своє життя раціонально, тобто відповідно до поставленої мети. Наше суспільство залежить, у великій мірі, від колективної, організованої активності. Організації, ймовірно, мають всі шанси отримати титул домінуючого інституту сучасного індустріального суспільства. Організації заповнюють (формують) наше соціальне, культурне, політичне, економічне та фізичне оточення. Ми звикли ставитися до них як до чогось звичного в нашому житті, але це ставлення може привести до недооцінки їхнього впливу. Не можна жити в сучасному суспільстві і твердити, що на вас не впливають організації.

• Соціологія організацій — це спеціальна соціологічна теорія (теорія середнього рівня), що намагається пояснити природу, механізми функціонування і розвитку організацій, спираючись на соціологічну теорію. Принципова її відмінність від суміжних дисциплін полягає в тому, що соціологія організацій аналізує не процес ціледосягнення, а природу і стан колективного суб’єкта, що досягає мети. Її об’єктом є організація як елемент соціальної структури. Відмінність соціологічного підходу від інших полягає вже в погляді на сам об’єкт організації. В економіці, кібернетиці, технічних науках термін “організація” виступає синонімом упорядкованості, він застосовується до будь-яких, в тому числі фізичних, систем і процесів. В соціології ж організація розглядається як специфічне соціальне і тільки соціальне утворення. Отже, по-перше, в соціології організація визначається як специфічний соціальний об’єкт - система, елементами упорядкованості в якій є індивіди і соціальні групи, певні соціальні функції. Одночасно організація у зазначеному контексті є підсистемою суспільства, елементом його структури. По-друге, організація розглядається в якості соціального процесу, динамічної властивості соціальної системи, процесу упорядкованості різноспрямованої активності соціальних компонентів (людей, соціальних груп і колективів), завдяки чому забезпечується координація і взаємодія. Результатом процесу виступає їх організованість – синонім соціальної упорядкованості. По-третє, організація розглядається як специфічний інструмент для забезпечення функцій цільових соціальних систем. Організація тут засіб і інструмент забезпечення функції об’єднання і регламентації поведінки людей для досягнення поставлених цілей.

• До предметного поля соціології організацій можемо віднести: 1) дослідження ролі особи в організації, її соціального статусу та ролей, її індивідуальної мотивації, результативності, задоволеності та незадоволеності, особливості та форми трудової поведінки; 2) дослідження ролі групи в організації, групових процесів, що можуть сприяти, а можуть гальмувати функціонування організацій; 3) дослідження структури організацій з виходом на практику проектування організацій; 4) дослідження організаційних процесів (таких як процеси комунікації, прийняття рішень, кар’єри та соціалізації і т.д.); 5) дослідження процесу розвитку організацій та можливостей інтервенції у цей розвиток.

• Отже, по-перше, соціологія організацій підходить до вивчення організацій як соціальних систем, що функціонують принаймні на трьох рівнях – індивіда, груповому та (або) організаційному. По-друге, соціологія організацій – це мультидисципліна, тому що вона використовує принципи, моделі, теорії та методи, що запозичені з інших дисциплін. По-третє, соціологія організації зорієнтована на результативність. Чому може бути висока та низька результативність? Яким чином результативність може бути покращена? По-четверте, зовнішнє навколишнє середовище розглядається з точки зору його впливу на поведінку організації.

• Однією з перших теоретичних шкіл, що розглядали проблеми теорії організацій, стала так звана класична школа управління або школа наукового управління. Основу організаційних теорій цієї школи складає раціоналізація всіх компонентів організації, тобто орієнтація всіх структурних одиниць організації на її цілі, загальна цілеспрямованість. Цей напрямок в теорії організацій названо ім’ям Ф.У.Тейлора – «тейлоризм». Гаслами цього напрямку були: “координація”, “інтеграція” та “контроль”. Головний принцип – застосування наукового підходу до кожного елемента діяльності члена організації, пошук найоптимальніших способів здійснення виробничих операцій, науково обгрунтований підбір і навчання працівників, тощо. Максимальної раціональності та цілеспрямованості можна досягнути завдяки жорсткій ієрархії управління та, відповідно, жорсткому контролю, який можливий за умов чіткого розподілу функцій (прав і обов’язків) між членами організації, що сприяє відмові від непотрібних дій і помилок. Теоретичним фундаментом школи наукового управління стали праці М.Вебера, який дав соціологічне обгрунтування раціональної моделі Тейлора та його послідовників, запропонувавши модель ідеальної бюрократії.

• Школа “людських відносин” та психологічний напрямок зіграли велику роль у розвитку теорії організацій. Представники цих напрямків: 1) довели значення людського фактора, поведінки членів організації, що дозволило використовувати при управлінні психологічні та соціально-психологічні методи для підвищення ефективності організацій; 2) виділили неформальну структуру організації, що дозволило суттєво розширити рамки діяльності керівників, використати систему горизонтальних комунікацій в організації; 3) суттєво збагатили теорію мотивації, використовуючи нові ефективні підходи до заохочення членів організації до досягнення організаційних цілей.

• В системному підході використовують поняття «відкритої» і «закритої» системи. Закрита система повністю автономна, вона не взаємодіє з навколишнім середовищем і не залежить від нього. В ранніх організаційних і управлінських концепціях (Ф. Тейлор, А. Файоль і ін.) організація розглядалася саме як закрита система. Передбачалося, що оточення — це стабільна і передбачувана даність, а ефективність організації залежить тільки від внутрішніх процесів і перетворень. Закриті системи існують тільки як предмет досліджень, оскільки в реальному житті таких систем майже немає. Сучасні теорії, звичайно ж, базуються на розумінні організації саме як відкритої системи, тобто такої, що залежить від зовнішнього середовища та є його підсистемою. При дослідженні організацій в межах системного підходу з’ясувалося, що соціальна організація як система має перелік специфічних якостей, що відрізняють її від інших систем (біологічних, технічних і т.п.). Американський вчений Дж.Міллер визначив наступні головні елементи системної моделі організації: організація є “впорядкованістю підсистем та компонентів у тривимірному просторі в даний момент часу”; організацію можна розглядати як складний процес, основою якого є всі зміни матеріальних об’єктів та інформації; в організаціях присутні підсистеми, які є складовими частинами системи (управлінська, економічна, технологічна і т.п.); в організаціях виникають організаційні відносини (з приводу цілей, міжособистісні, владні, інформаційні і т.п.); в організаціях йдуть системні підпроцеси (владні, матеріально-енергетичні і т.п.). До основних відмінностей організації від інших підсистем (наприклад, від біологічних), на думку Міллера, можна віднести наявність самостійних цілей системи та складну управлінську підсистему, яка уявляється як багаторівнева та організована за ієрархічним принципом.

• Структурно-функціональний аналіз – один з найважливіших дослідницьких підходів до вивчення соціальних явищ. Згідно з теорією структурно-функціонального аналізу, будь-яка системна одиниця організації має бути функціональною, тобто вносити свою частку в діяльність при досягненні організаційних цілей, а отже сприяти адаптації системи в цілому: підвищувати її стійкість, ефективність взаємодії з іншими організаціями (адаптивна частина функції), здійснювати регуляцію внутрішніх зв’язків та поведінки окремих частин системи (регулятивна частина функції).

• Ситуаційний підхід до дослідження організацій було застосовано американськими дослідниками П.Лоуренсом та Дж.Лоршем. Основна ідея управління організаціями в межах ситуаційного підходу пов’язана з виділенням типових ситуацій у зовнішньому середовищі та об’єднанням цих ситуацій в блоки на основі схожих стратегій та дій керівників. При такому підході головне завдання полягає у тому, щоб “діагностувати” ситуацію, ідентифікувати її з типовим блоком та передбачити на цій основі подальший розвиток подій. В межах цього підходу була висловлена теза про те, що відповідно до характеристик зовнішнього середовища (змінного чи стабільного, гомогенного чи гетерогенного, передбачуваного чи непередбачуваного), ефективними будуть організації різних типів. Зокрема, механістична організація, яка характеризується консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, централізацією, формалізацією, фетишизацією стандартизації тощо, може бути ефективною в достатньо стабільному зовнішньому середовищі. Натомість органічна організація, яка характеризується динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацією, прозорістю інформації тощо, є придатною для функціонування у змінному середовищі.

• Існує декілька ключових підходів до аналізу організацій. В одних моделях підкреслюється роль структурних складових організації, в інших – робиться акцент на системах дії. Структурний підхід передбачає, як мінімум, дві моделі – функціональну і конфліктну. В першій (функціональній) організація представлена як адаптивна соціальна система. Наявність колективної мети викликає необхідність стійких структурних порядків, які втілюються у мережі взаємопов’язаних ролей та системах поведінкових очікувань й норм, що обмежують діяльність індивідів. При тому організація формується у сильній залежності від зовнішнього середовища та є інструментом адаптації до її змін. Друга (конфліктна) модель описує організацію як структуру влади та панування. Організаційна структура фірми визначається в кінцевому рахунку характером владних структур на макрорівні. Як правило, вона слугує інтересам пануючих груп. При тому у самій структурі закладені джерела внутрішнього конфлікту, проявом якого стає боротьба груп за свої інтереси. Опір стимулює пануючі групи виробляти стратегії регулювання конфлікту, що спираються як на матеріальні, так і на ідеологічні ресурси. В результаті складається складний баланс сил між пануючими та підкореними групами як двома джерелами нерівних владних можливостей.

• Теорія дії так само втілюється у різних моделях. Одна з них представляє організацію як систему узгодженого порядку (negotiated order). Тут організація виступає у вигляді рухомої системи взаємодій та узгоджень, які приводять до тимчасових узгоджень та кристалізуються у конвенціях та правилах як її відносно стійких елементах. У процесі торгів та взаємних узгоджень між діючими суб’єктами складаються складні “констеляції інтересів”. Але рамки узгоджень весь час переглядаються, отже організація є продуктом безперервного творення. Її структура постійно реконструюється в процесі живої соціальної дії. У другій моделі, що спирається на подібні принципи, організація виступає як символічна конструкція, як “культурний артефакт”, результат символічних інтерпретацій, в процесі яких відбувається генерування цінностей, норм та ідеологій. Вона стає засобом соціалізації індивідів, їх включенням в інституціоналізовані рамки мислення та дії. Оскільки різні групи всередині організацій виробляють своє розуміння та значення того, що відбувається, ефективний контроль всередині організації є обмеженим. Організація складається з численних реалій та численних раціональностей, де спостерігається складна взаємодія культур (пануючій культурі неминуче протистоїть контркультура). Нарешті, аспект дії на противагу структурному аспекту підкреслюється в моделі, яка характеризує організацію як сукупність управлінських практик. Існують різні адміністративні механізми та техніки, пов’язані із побудовою ієрархій, затвердженням правил, поширенням інформації. Різні групи роблять свій “стратегічний вибір”, виходячи з якого вони борються за здійснення тих чи інших механізмів контролю. При тому монополію на ефективний контроль ніхто не в змозі собі забезпечити.