Глава 2.

СПАДКУВАННЯ ОКРЕМИХ ОБ'ЄКТІВ

§ 1. Спадкування права на земельну ділянку

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Цільове призначення успадкованої земельної ділянки зазначається у правовстановлювальному документі - Державному акті на право власності на земельну ділянку. В порядку п. 17 перехідних положень ЗК України¹ сертифікати на право володіння земельною часткою (паєм), отримані громадянами, вважаються правовстановлювальними документами при пред'явленні ними вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) згідно із законодавством.

Цільове призначення земель в Україні поділяється на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Право власності на земельну ділянку поширюється у її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоті і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ст. 79 ЗК України).

Відповідно до ч. З ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Як зазначено у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, правило ст. 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним - то з урахуванням цього порядку.

При спадкуванні земельної ділянки нотаріус готує письмовий запит до відповідного відділу земельних ресурсів про надання відомостей щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок та наявності (відсутності) обтяжень або обмежень на земельні ділянки, що входять до складу спадкового майна.

В цьому аспекті слід вказати на лист Міністерства юстиції України від 25.03.2010 р. № 31-32/69¹, у якому, зокрема, зазначається, що відсутність кадастрового номера земельної ділянки не може бути підставою відмови у видачі нотаріусами свідоцтв про право на спадщину па вищевказані об'єкти нерухомого майна тау посвідченні заповітів.

Якщо на земельну ділянку встановлено сервітут, то земельна ділянка успадковується із збереженням цього сервітуту.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусу надається державний акт на право власності на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень (обтяжень) на земельну ділянку, а також витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Не видаються свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку на підставі державного акта, зокрема, який містить виправлення, або ж на земельну ділянку, яка належала спадкодавцеві на праві спільної сумісної власності, оскільки нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки спадкодавця у спільному майні. У цих випадках питання щодо оформлення спадкових прав вирішуються спадкоємцями в судовому порядку¹.

Слід вказати, що в судовій практиці мають місце справи, коли спадкоємці звертаються до суду із позовами про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування на тій підставі, що на час відкриття спадщини відсутні правовстановлювальні документи на земельну ділянку.

Так, до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області звернулася Л. із позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. У позові вона зазначила, що 26.07.2008 р. помер її чоловік - В. За життя В. отримав у спадщину земельну ділянку площею 4,17га, яка розташована на території Оріхівської сільради і згідно з рішенням Лубенського міськрайонного суду від 17.12.2007р. за ним було визнано право власності в порядку спадкування на вказану земельну ділянку, однак оформити правовстановлювальний документ спадкодавець не встиг. Через відсутність правовстановлювального документа про право власності на земельну ділянку позивачка не могла оформити на себе спадщину після смерті чоловіка. За таких обставин Л. просила визнати за нею право власності на вищевказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24.07.2009 р. позовні вимоги були задоволені в повному обсязі та за Л. визнано право власності на земельну ділянку в порядку спадкування².

Існують певні особливості спадкування права на земельну ділянку іноземцями. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 81 ЗК України іноземні громадяни й особи без громадянства можуть у випадку прийняття ними спадщини набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які належать їм на праві приватної власності. Іноземні юридичні особи, згідно із ч. 2 ст. 82 ЗК України, можуть набувати при прийнятті спадщини право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

ГК України¹ визначає іноземне підприємство як унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб (ст. 117).

Водночас, у порядку п. 4 ст. 81, п. 4 ст. 82 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину нерезидентами, підлягають відчуженню протягом року. Оскільки право власності у спадкоємця нерухомого майна виникає з моменту його державної реєстрації, то й рік слід обчислювати саме з моменту набуття права власності. Це положення не означає заборону успадкувати земельну ділянку названої категорії іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, а лише покладає на цих суб'єктів певний обов'язок, зважаючи на особливості об'єкта правонаступництва.

Земельні ділянки можуть належати фізичним особам не лише на праві власності, а й перебувати у їх постійному або тимчасовому користуванні. За правилом ст. 7 Закону України «Про оренду землі»² право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачене договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем І виявили бажання стати орендарями у разі, якщо це не суперечить вимогам ЗК України.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державну реєстрацію. Документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт (ст. 126 ЗК України). Спадкоємець, який отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, зобов'язаний звернутися до органу земельних ресурсів для виготовлення нового державного акту на своє ім'я та зареєструвати цей державний акт у відповідних органах.