1. Спадкування права на земельну ділянку

1.1. Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

1.2. Земельний кодекс (далі - ЗК) надає громадянам право на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей:

ведення товарного с сільськогосподарського виробництва;

ведення особистого селянського господарства;

будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель;

ведення садівництва;

гаражного будівництва.

Якщо на земельну ділянку, наприклад, встановлено сервітут, то земельна ділянка успадковується із збереженням цього сервітуту.

1.З. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземними громадянами, іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року (стаття 81 ЗК).

1.4. Для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусу надається державний акт на право власності на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень (обтяжень) на земельну ділянку, а також витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

1.5. Не видаються свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку на підставі державного акта, зокрема, який містить виправлення, або ж на земельну ділянку, яка належала спадкодавцеві на праві спільної сумісної власності, оскільки нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки спадкодавця у спільному майні. У цих випадках питання щодо оформлення спадкових прав вирішуються спадкоємцями в судовому порядку.

1.6. Відповідно до статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державну реєстрацію, а статтею 126 ЗК встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Спадкоємець, який отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, зобов'язаний звернутися до органу земельних ресурсів для виготовлення нового державного акта на своє ім'я та зареєструвати цей державний акт у відповідних органах.

2. Спадкування транспортного засобу, виданого інваліду управлінням соціального захисту

2.1. Відповідно до пункту 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.

Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, після смерті інваліда залишається у користуванні його сім'ї, якщо в сім'ї є інвалід, який:

має підстави для забезпечення автомобілем;

проживав і був зареєстрований на час смерті інваліда за місцем його проживання і реєстрації;

не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції.

Іншому члену сім'ї померлого інваліда, який проживає та зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним до спеціального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, а членом сім'ї померлого інваліда внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості одержаного автомобіля з урахуванням ступеня його зношення та суми, сплаченої за нього інвалідом.

2.2. Транспортні засоби, що видаються інваліду управлінням соціального захисту, не включаються до складу спадкового майна і не спадкуються на загальних підставах. Розпорядниками таких транспортних засобів є відповідні управління соціального захисту.

2.3. Автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога через управління соціального захисту, відповідно до пункту 41 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, після смерті інваліда повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту.