Глава 8.

СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

§ 1. Поняття та загальна характеристика спадкового договору

Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувана.

Обґрунтовуючи необхідність цього договору, розробники проекту ЦК України зазначали, що сфера його застосування на практиці не буде широкою, вона стосуватиметься головним чином подружжя та інших осіб, які спільно проживають і не мають дітей. Але ця обставина не може стати перешкодою для запровадження такого виду договору .

Слід вказати на те, що спадковий договір має спільні риси із договором довічного утримання (догляду), оскільки обидва ці договори спрямовані на передачу однією стороною (набувачем) іншій стороні (відчужувачу) майна у власність, взамін чого набувач зобов'язується виконати розпорядження відчужувача, передбачені змістом договору. Утім, між цими договорами існує суттєва різниця. Так, договір довічного утримання є реальним. Напроти, спадковий договір є консенсуальним. Крім того, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання з моменту нотаріального посвідчення цього договору (а якщо за договором у власність передається нерухоме майно - то з моменту державної реєстрації). У спадковому договорі набувач набуває право власності на майно відчужувача з моменту смерті останнього.

Спадковий договір не може розглядатися як самостійний вид спадкування, оскільки відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У зв'язку з цим, Пленум Верховного Суду України вказав судам на те, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов'язкову частку, відтак розміщення глави 90 у книзі 6 ЦК України є досить умовним. До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права в силу відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва.

Із цього правила можна зробити такі висновки:

відчужувач не може розпорядитися майном, яке є предметом спадкового договору, на випадок смерті шляхом складення заповіту; складення заповіту буде мати наслідком його нікчемність (ч. 2 ст. 1307 ЦК України);

майно, яке є предметом спадкового договору, не входить до складу спадщини;

майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом заповідального відказу;

на таке майно після смерті відчужувача не можуть претендувати особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;

майно, яке є предметом спадкового договору, на момент його укладення має бути визначене конкретно і не може бути відчужене,хоча його власником і залишається відчужувач;

на відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до ст. 1282 ЦК України зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов'язок не покладається².