§ 5. Право виконавця заповіту на плату за виконання своїх повноважень та на відшкодування витрат, пов'язаних з цим

Відповідно до ст. 1291 ЦК України заповідач наділений правом визначити у заповіті те майно (в натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору - судом.

Виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту.

Таким чином, ст. 1291 ЦК України містить дві складові:

винагорода за виконання повноважень;

відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням заповіту. Плата виконавця заповіту може бути визначена і після відкриття

спадщини, тобто без участі заповідача: за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців або судом - у разі спору між виконавцем заповіту та спадкоємцями.

У разі невстановлення в заповіті плати виконавця заповіту за виконання своїх повноважень, на її розмір впливають два чинники.

По-перше, при обчисленні розміру плати виконавця заповіту доцільним є застосування за аналогією ч. 4 ст. 632 ЦК України, відповідно до якої якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Отже, при визначенні розміру плати виконавця заповіту за основу слід взяти середні ціни, що склалися на аналогічні послуги в період здійснення ним своїх повноважень, або в момент відкриття спадщини, якщо період здійснення виконавцем заповіту своїх повноважень досить тривалий, внаслідок чого неможливо встановити середні ціни на ці послуги. Якщо ж розмір плати, встановлений виконавцем заповіту, більший за середній, то потрібно довести його обґрунтованість, виходячи із якості самих послуг, кількості затраченого часу і т. ін.

По-друге, при встановленні розміру плати виконавця заповіту потрібно виходити із розумності такого розміру. Незважаючи на те, що цивільне законодавство визначає «розумність» як загальну засаду цивільного законодавства (ст. З ЦК України), не розкриваючи його змісту, юридична література оперує таким поняттям. Розумність врешті-решт передбачає адекватність вчинюваних виконавцем заповіту дій тому розмірові грошової суми або майна, який він пропонує спадкоємцям як плату за виконання своїх повноважень. Здійснюючи будь-які дії, особа прагне максимально дотриматись власних інтересів. Тобто виконавець заповіту намагатиметься встановити максимальний розмір плати за виконання повноважень, виходячи із власних потреб. Однак вирішальним в цьому аспекті стане адекватність запропонованого розміру плати характеру дій. Сумлінний суб'єкт буде намагатися дотримуватися принципу розумності.

Проте сумлінними мають бути не тільки дії виконавця заповіту, а й спадкоємців. Адже не можна визнати сумлінними дії спадкоємців, які взагалі відмовляються сплачувати виконавцеві заповіту будь-яку грошову суму за надані ним послуги.

При застосуванні розумності як критерію визначення розміру плати виконавця заповіту, слід взяти до уваги насамперед складність вчинюваних ним дій, відсутність альтернативних варіантів залучення юридичної допомоги та, безперечно, результат таких дій.

Але враховуючи відсутність в Україні ринку надання послуг із виконання заповіту і, відповідно, неможливість визначити розмір плати виконавця заповіту виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги, вирішальним критерієм при визначенні плати виконавця заповіту має стати саме розумність такої плати.