§ 4. Повноваження виконавця заповіту

Повноваження виконавця заповіту - це сукупність дій виконавця заповіту, встановлених законом та заповітом, що мають активний характер, вчинення яких породжує правові наслідки для інших учасників спадкових правовідносин та направлені на виконання заповідальних розпоряджень.

Повноваження виконавця заповіту встановлені ст. 1290 ЦК України та становлять такі його обов'язки:

вжити заходів щодо охорони спадкового майна;

вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

управляти спадщиною;

забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;

забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Аналіз зазначеної норми, з точки зору способу закріплення повноважень виконавця заповіту, дає підстави визначити наступні їх ознаки.

По-перше, повноваження виконавця заповіту охоплюють сукупність його дій інформаційного, охоронного, забезпечувального характеру та управління спадщиною, які спрямовані на повне здійснення волі спадкодавця, вираженої у заповіті.

По-друге, зазначений перелік стосується дій, що носять майновий характер.

По-третє, перелік цих дій носить закритий (вичерпний) характер.

По-четверте, законодавець лише в імперативній формі вказує на перелік дій, що складають повноваження виконавця заповіту, не розкриваючи порядку їх здійснення.

Враховуючи, що заповіт - це правочин, до правовідносин щодо складення та виконання заповіту можна застосувати окремі норми глави 16 ЦК України як загальні в тому обсязі, в якому вони не суперечать суті досліджуваних правовідносин. Так, відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Отже, до заповідальних розпоряджень слід застосовувати аналогічні вимоги - відповідність закону та моральним засадам суспільства. Виходячи з викладеного, виконавець заповіту має утриматись від виконання заповідальних розпоряджень, зміст яких, по-перше, суперечить закону і, по-друге, моральним засадам суспільства.

Наприклад, неприйнятним буде виконання розпорядження заповідача щодо образи виконавцем заповіту третьої особи, завдання шкоди майну особи, з якою заповідач перебував у неприязних стосунках тощо. До таких розпоряджень застосовуються правові наслідки недійсності правочину, встановлені ст. 216 ЦК України. Однак недійсність окремих заповідальних розпоряджень не має наслідком недійсності всього заповіту виходячи із загального правила, що міститься в ст. 217 ЦК України.

Таким чином, межі здійснення виконавцем заповіту своїх повноважень встановлюються, по-перше, змістом заповіту і, по-друге, вимогами закону (ст.ст. 13, 203 ЦК України)¹.

Слід зазначити, що недоцільно обмежувати повноваження виконавця заповіту вчиненням дій лише майнового характеру, оскільки заповідач може встановити в заповіті і розпорядження немайнового характеру. Про це свідчить, наприклад, зміст ст. 6 Закону України «Про поховання і похоронну справу»², згідно з якою встановлюється право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення щодо належного ставлення до тіла після смерті. Таке волевиявлення може бути виражене у згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину, вилучення органів та тканин тіла, побажання бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певним раніше померлим чи бути підданим кремації.

Відтак, у заповіті можуть бути встановлені заповідальні розпорядження як майнового, так і немайнового характеру. А тому здійснення повноважень виконавцем заповіту не може обмежуватися вчиненням останнім дій лише майнового характеру. Крім того, відповідно до п. 160 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, до заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над малолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети).

Повноваження виконавця заповіту можна класифікувати за такими критеріями:

повноваження інформаційного характеру (вжити заходів щодоповідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини);

повноваження охоронного характеру (вжити заходів щодо охорони спадкового майна);

управління спадщиною;

повноваження забезпечувального характеру (вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; забезпечитиодержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена в заповіті; забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині; забезпечити виконанняспадкоємцями дій, до яких вони зобов'язані заповітом).

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 1294 ЦК України, повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті.