Глава 6.

ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ

§ 1. Поняття та загальна характеристика виконання заповіту

Виконання заповіту - здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті.

Призначення виконавця заповіту є одним із видів заповідальних розпоряджень та одним із проявів цивільної дієздатності. Правова мета призначення виконавця заповіту полягає у забезпеченні виконання заповідальних розпоряджень належним чином і в строк, встановлений змістом заповіту, оскільки самого спадкодавця на момент виникнення правовідносин з виконання заповіту немає в живих.

ЦК України присвячує виконанню заповіту окрему главу (глава 88). Одним з найважливіших питань, вирішених в ній, є питання щодо суб'єктів призначення виконавця заповіту. Відповідно до ст. 1286 ЦК України заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту).

Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них. У тому випадку, якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Чинний ЦК України в ст. 1286 базовим положенням визнає те, що саме заповідачу належить право на призначення виконавця заповіту. Це правило слід вважати базовим тому, що усі інші особи (спадкоємці, суд або нотаріус) можуть призначати виконавця заповіту лише у разі, якщо він не був призначений заповідачем, або якщо особа, яка була призначена виконавцем заповіту заповідачем, відмовилася від здійснення своїх повноважень або була усунена судом від виконання заповіту.

Виконання заповіту може бути доручено як спадкоємцю за заповітом, так і спеціально призначеній особі, що не входить до кола спадкоємців - виконавцю заповіту за умови надання згоди останнім. Доцільність призначення виконавцем заповіту сторонньої особи зумовлюється тим, що спадкоємці мають юридичну заінтересованість, направлену на отримання майна. Відтак, вони можуть просто ігнорувати виконання спеціальних заповідальних розпоряджень (заповідальний відказ, заповідальне покладення тощо). Натомість виконавець заповіту, який не входить до кола спадкоємців, такої заінтересованості не має та призначається саме для виконання заповідальних розпоряджень належним чином і у встановлений строк. Крім того, виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх повноважень в порядку ст. 1291 ЦК України. За таких обставин призначення виконавця заповіту слід розглядати як додаткову гарантію реалізації волі спадкодавця.

ЦК України передбачає чотири способи призначення виконавця заповіту - безпосередньо заповідачем (ст. 1286), спадкоємцями (ч. 2 ст. 1287), судом за позовом одного із спадкоємців (ч. З ст. 1287) та нотаріусом (ст. 1288).

Варто одразу ж вказати, що в ст. 1286 ЦК України йдеться саме про право заповідача, яким він може скористатися, а може й не скористатися. У разі, якщо заповідач вирішить скористатися цим правом, він має визначитися в заповіті з кандидатурою виконавця заповіту, якою може бути або фізична особа з повною цивільною дієздатністю, або юридична особа. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо ж заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них.

У тому разі, коли заповідач не скористався своїм правом на призначення виконавця заповіту, це право належить спадкоємцям. Йдеться про ситуацію, коли коло спадкоємців складає кілька (тобто дві або більше) осіб. Таке ж право належить їм і тоді, коли заповідач призначив виконавця заповіту, який відмовився від здійснення своїх повноважень або був усунений судом від виконання заповіту за позовом спадкоємців. При цьому вони можуть обрати виконавця зі свого кола, або призначити за взаємною згодою виконавцем заповіту іншу особу (ч. 2 ст. 1287 ЦК України). Якщо ж спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного із них може бути призначений судом (ч. З ст. 1287 ЦК України).

Нарешті, згідно зі ст. 1288 ЦК України виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Таке право належить нотаріусу в таких випадках.

По-перше, якщо заповідач призначив лише одного спадкоємця і не призначив виконавця заповіту, або якщо виконавець заповіту відмовився від здійснення своїх повноважень чи був усунений від його виконання судом та за умови, що такого призначення потребують інтереси спадкоємця.

По-друге, якщо заповідач не призначив виконавця у заповіті, в якому ним було призначено декілька спадкоємців, які не скористалися ні правом на обрання виконавця зі свого кола, ні правом на призначення за взаємною згодою у якості виконавця заповіту іншої особи (за відсутності спору між ними з цього приводу), але за умови, що такого призначення потребують інтереси спадкоємців.

Право на призначення виконавця заповіту належить нотаріусу за наявності вказаних обставин і тоді, коли призначений заповідачем виконавець заповіту відмовився від здійснення своїх повноважень або був усунений судом від виконання заповіту за вимогою спадкоємців.

Слід підкреслити, що призначення виконавця спадкоємцями, судом та нотаріусом є також їх правом, а не обов'язком. Практично це означає, що можуть мати місце такі випадки, коли виконавця заповіту не буде призначено навіть нотаріусом у зв'язку з тим, що інтереси спадкоємців цього не потребують, наприклад, через відсутність спадкового майна, що вимагає охорони або управління. У таких випадках виконання заповіту має здійснюватися самими спадкоємцями.

Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою. Згідно з ч. 2, 3 ст. 1289 ЦК України така згода, по-перше, може бути виражена особою на тексті самого заповіту або додана до нього, а по-друге, - особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

З цього випливає, що якщо в першому випадку особа є обізнаною в бажанні заповідача призначити її виконавцем заповіту та дає згоду на це при його посвідченні, то в другому випадку така згода висловлюється особою, вказаною у заповіті, вже після відкриття спадщини, тобто після смерті заповідача. Таке може статися, зокрема, при складенні заповідачем секретного заповіту. Особа, яка запропонована заповідачем виконавцем заповіту, дізнається про це після оголошення нотаріусом змісту секретного заповіту, що відбувається за правилами, встановленими ст. 1250 ЦК України. Після цього особа вирішує питання про згоду на виконання функцій виконавця заповіту. Так само після смерті заповідача висловлюється згода на виконання заповіту спадкоємцем, а також особою, призначеною судом чи нотаріусом.

Виконавець заповіту здійснює свої повноваження від власного імені. Хоча ст. 1290 ЦК України, яка встановлює повноваження виконавця заповіту, не містить правила про здійснення їх особисто виконавцем, але це, без сумніву, випливає зі змісту ч. З ст. 1290 ЦК України, відповідно до якої повноваження виконавця заповіту мають посвідчуватися документом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.