§ 8. Заповіт подружжя

Відповідно до ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Конструкція заповіту подружжя покликана захистити майнові інтереси того з подружжя, який пережив іншого. Особливість такого заповіту полягає перш за все у суб'єктному складі, оскільки скласти такий заповіт може лише подружжя, тобто чоловік та жінка, шлюб яких зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. У зв'язку з цим Верховний Суд України надав роз'яснення, що розірвання шлюбу припиняє статус подружжя, а недійсність шлюбу (визнання шлюбу недійсним) анулює статус подружжя, а тому розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним після складення заповіту подружжя позбавляє цей заповіт юридичного значення без пред'явлення відповідного позову. У цьому разі спадкування відбувається на загальних підставах (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7). Заповіт подружжя не може бути складений особами, які перебувають між собою у фактичних шлюбних відносинах.

Проте встановлення судом режиму окремого проживання подружжя (ст. 119 СК України) не є перешкодою для складення ними спільного заповіту. Це зумовлено тим, що в порядку ст. 120 СК України встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які закріплені законом (передбачені шлюбним договором) і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму.

Відповідно до п. 170 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заповіт подружжя може бути скасований кожним з подружжя лише за життя обох з подружжя.

Крім того, заповіт подружжя може бути складений щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

15.12.2006 р. приватний нотаріус Прилуцького районного нотаріального округу посвідчила спільний заповіт подружжя М. та Н. Згідно з цим заповітом, М. та Н. зробили розпорядження, що на випадок смерті вони заповідають квартиру спадкоємцям В. та Л.

При посвідченні заповіту неправильно було вказано майно, яким володіли особи, що склали заповіт. Нотаріус, не перевіривши майнові права подружжя, посвідчила заповіт. Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29.09.1993 р., співвласниками вказаної квартири е такі особи: М., Н. та В.

У свідоцтві зазначено, що всі особи володіють правом спільної сумісної власності в рівних частках, а тому М. належить 1/3 частина квартири.

Після смерті М. з'ясувалося, що під час складення заповіту подружжя М. та Н. мали право вказати в заповіті тільки ту частину, яка належить їм, тобто 2/3 частини квартири. Через те, що після смерті одного з подружжя неможливо виправити допущену помилку, це призводить до того, що спадкоємці за заповітом не можуть успадкувати спадщину після смерті заповідача. За таких обставин, Л. звернувся до суду із позовом до В. та Н. про визнання заповіту подружжя частково недійсним.

З огляду на те, що померлому М. належить 1/3 частина квартири, суд визнав частково недійсним складений подружжям М. та Н. заповіт в частині розпорядження 2/3 частинами квартири, яка є спільною сумісною власністю

Оскільки заповіт подружжя складається виключно щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, кожен із подружжя має право окремо скласти заповіт щодо своєї особистої власності.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка відповідно до ст. 57 СК України є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. До особистої приватної власності дружини та чоловіка належать речі індивідуального користування, зокрема коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Крім того, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

За правилом ч. 4 ст. 1243 ЦК України у разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Накладання заборони щодо відчуження при одержанні повідомлення про смерть особи, яка за життя склала спільний заповіт подружжя, провадиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на примірнику поданого нотаріусу заповіту, про що надсилається повідомлення нотаріусу, який посвідчив заповіт. Зняття заборони здійснюється при одержанні нотаріусом повідомлення про смерть другого з подружжя, яке склало спільний заповіт (п. 251, 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Спадкування майна за заповітом подружжя здійснюється лише після смерті обох заповідачів.