§ 3. Зміст заповіту

Зміст заповіту складає сукупність розпоряджень, що містяться в ньому, та визначається вільним вибором спадкодавця. Невипадково заповідач може не тільки призначити спадкоємця, а й позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом (ч. 2 ст. 1235 ЦК України), скасувати та змінити заповіт (ст. 1254 ЦК України) тощо. Зміст заповіту не може бути змінений судом в частині призначення (підпризначення) спадкоємця, встановлення заповідального відказу і т. ін. після смерті заповідача.

Переважно заповідальні розпорядження носять майновий характер, утім немає законодавчих перешкод встановити у заповіті немайнові розпорядження. Про це свідчить, наприклад, зміст ст. 6 Закону України «Про поховання і похоронну справу»¹, згідно з якою встановлюється право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення щодо належного ставлення до тіла після смерті. Таке волевиявлення може бути виражене у згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину, вилучення органів та тканин тіла, побажання бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певним раніше померлим чи бути підданим кремації. Крім того, законом встановлено право заповідача зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення су спільно корисної мети (ст.1240 ЦК України). Основним видом заповідального розпорядження є призначення спадкоємців. Заповідачу гарантується право призначити спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних правовідносин. Заповідач має право призначити своїм спадкоємцем за заповітом будь-яку фізичну або юридичну особу, а також державу Україну, Автономну Республіку Крим, територіальну громаду, іноземну державу чи іншого суб'єкта публічного права.

Слід зауважити, що призначаючи спадкоємців, заповідач може як визначити частку кожного з них, так і обмежитись вказівкою на прізвища спадкоємців. В останньому випадку презюмується, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (ст. 1278 ЦК України).

Спадкоємці мають бути максимально ідентифіковані у заповіті. Краще за все це робити із зазначенням повного найменування та місцезнаходження щодо юридичної особи, а у разі, коли спадкоємцем призначена фізична особа - вказувати прізвище, ім'я, по батькові людини, характер відносин із заповідачем. Ідентифікація спадкоємця позбавить зайвих проблем після відкриття спадщини. Так, у разі написання імені спадкоємця із помилкою, останній змушений буде звернутися після відкриття спадщини до суду із заявою задля встановлення факту, що має юридичне значення. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Такі справи розглядаються в порядку окремого провадження.

Спадкоємиця звернулася до Котовського міськрайонного суду Одеської області із заявою про встановлення факту належності документа. Стверджувала, що 07.01.2008р. померла її тітка. Після смерті тітки відкрилася спадщина на належне їй майно у вигляді: житлового будинку з господарчими спорудами та будівлями № 36 в м. Котовську Одеської області, який вона заповідала заявниці на підставі заповіту від 13.04.1990 р.

У встановлений законом строк заявниця звернулася до державного нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини за заповітом. Але нотаріус, оглянувши документи, виявила, що у заповіті, складеному на ім'я заявниці, було допущено помилку. Замість її прізвища за свідоцтвом про народження «Брижата» у заповіті зазначено - «Бріжатая», замість імені заявниці «Альоні» за перекладом з паспорту у заповіті зазначено «Алени» та «Олені».

Ці обставини і змусили заявницю звернутися до суду.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 12.02.2009р. заяву задоволена; встановлено факт, що заповіт дійсно був посвідчений від імені заповідачки, яка померла 07.01.2008р., на ім'я заявниці - спадкоємиці за заповітом¹.

Заповідач має право без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Проте, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Позбавлення права на спадщину може бути прямим, коли заповідач позбавляє права на спадкування конкретну особу, про що зазначається у тексті заповіту. При непрямому позбавленні права на спадщину спадкоємець за законом взагалі не згадується у заповіті і розподіл спадщини здійснюється між спадкоємцями за заповітом.

Різниця між прямим та непрямим позбавленням права на спадщину полягає у правових наслідках таких заповідальних розпоряджень.

Так, у разі, коли заповідач прямо позбавив спадкоємця права на спадкування, останній не закликатиметься до спадкування і не має права прийняти спадщину ні за яких обставин.

Навпаки, при непрямому позбавленні, у разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини, спадкоємці за законом вправі її прийняти.

Слід відрізняти позбавлення права на спадкування від усунення від права на спадкування. В першому випадку особа відстороняється від спадкування за волевиявленням заповідача, у другому - на підставі положень закону (ст. 1224 ЦК України).

Різновидом розпорядження про призначення спадкоємця виступає вказівка заповідача про призначення спадкоємця на випадок, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права спадкування, а також у разі відсутності або невиконання умов, визначених у заповіті з умовою. Такий вид заповідального розпорядження називається підпризначенням спадкоємця та регулюється ст. 1244 ЦК України. Інколи підпризначення спадкоємця називають спадковою субституцією. Водночас, закон не містить спеціальних правил щодо прийняття спадщини підпризначеним спадкоємцям, у зв'язку з чим у разі закликання до спадкування такий спадкоємець повинен прийняти спадщину в загальному порядку. Немає законодавчих перешкод встановити в заповіті кілька підпризначень спадкоємців.

Розпорядження про підпризначення спадкоємця паралізує дію правил про спадкування за законом (оскільки у разі вибуття основного спадкоємця закликаються до спадкування не спадкоємці за законом, а підпризначений спадкоємець), спадкування за правом представлення.

У заповіті може бути визначена доля всього майна, його частини, певних предметів та конкретних прав. Крім того, заповідальні розпорядження можуть міститися як в окремому заповіті, так і в кількох заповітах.