- •Глава 1.
- •§ 1. Поняття спадкового права та спадкування
- •§ 2. Склад спадщини
- •§ 3. Відкриття спадщини
- •§ 4. Час відкриття спадщини
- •§ 5. Місце відкриття спадщини
- •§ 6. Правовий статус спадкодавця та спадкоємців
- •§ 7. Усунення від права на спадкування
- •Глава 2.
- •§ 1. Спадкування права на земельну ділянку
- •§ 2. Спадкування частки у праві спільної сумісної власності
- •§ 3. Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі)
- •§ 4. Спадкування права інтелектуальної власності
- •§ 5. Спадкування частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю
- •Глава 3.
- •§ 1. Поняття заповіту та його правова природа
- •§ 2. Форма заповіту. Порядок посвідчення заповіту
- •§ 3. Зміст заповіту
- •§ 4. Заповідальний відказ
- •§ 5. Заповідальне покладення
- •§ 6. Обов'язкова частка у спадщині
- •§ 7. Заповіт з умовою
- •§ 8. Заповіт подружжя
- •§ 9. Секретний заповіт
- •§ 10. Тлумачення заповіту
- •Глава 4.
- •§ 1. Поняття спадкування за законом. Черговість спадкування за законом
- •§ 2. Зміна черговості одержання права на спадкування
- •§ 3. Перша черга спадкоємців за законом
- •§ 4. Друга черга спадкоємців за законом
- •§ 5. Третя черга спадкоємців за законом
- •§ 6. Четверта черга спадкоємців за законом
- •§ 7. П'ята черга спадкоємців за законом
- •§ 8. Спадкування за правом представлення
- •Глава 5.
- •§ 1. Поняття та загальна характеристика прийняття спадщини
- •§ 2. Способи прийняття спадщини
- •§ 3. Строки для прийняття спадщини
- •§ 4. Відмова від прийняття спадщини
- •§ 5. Відкликання відмови від прийняття спадщини. Визнання відмови від прийняття спадщини недійсною
- •§ 6. Спадкова трансмісія
- •§ 7. Відумерлість спадщини
- •§ 8. Відповідальність спадкоємців по боргах спадкодавця
- •§ 9. Охорона спадкового майна
- •Глава 5- Здійснення права на спадкування
- •10. Управління спадщиною. Договір на управління спадщиною
- •Глава 6.
- •§ 1. Поняття та загальна характеристика виконання заповіту
- •§ 2. Юридична природа відносин з виконання заповіту
- •§ 3. Виконавець заповіту
- •§ 4. Повноваження виконавця заповіту
- •§ 5. Право виконавця заповіту на плату за виконання своїх повноважень та на відшкодування витрат, пов'язаних з цим
- •§ 6. Підстави припинення правовідносин з виконання заповіту
- •Глава 7.
- •§ 1. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину
- •§ 2. Прирощення спадкових часток
- •§ 3. Оподаткування спадщини
- •Глава 8.
- •§ 1. Поняття та загальна характеристика спадкового договору
- •§ 2. Юридична характеристика, форма спадкового договору
- •§ 3. Сторони та предмет спадкового договору
- •§ 4. Розірвання спадкового договору
- •Додатки
- •II. Спадкування за законом
- •1. Спадкування права на земельну ділянку
- •2. Спадкування транспортного засобу, виданого інваліду управлінням соціального захисту
- •3. Спадкування права інтелектуальної власності
- •4.Спадкування корпоративних прав
- •5. Спадкування майна після смерті реабілітованих громадян
- •6. Особливості спадкування майна, обтяженого боргом
Глава 3.
СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ
Спадкування за заповітом - це інститут спадкового права, що визначає порядок правонаступництва на підставі заповіту, складеного у порядку та формі, встановлених законом.
Визначаючи два види спадкування - за заповітом та за законом, - законодавець надає певний пріоритет першому з наведених видів. Це зумовлене не тільки розташуванням глав 85 і 86 у книзі шостій ЦК України, оскільки технічне розташування правових норм ще не свідчить про принципову позицію законодавця віддати перевагу одному виду спадкування щодо іншого. Слід вказати ще й на збільшення уваги до заповіту як підстави спадкування, розширення переліку видів заповіту, надання можливості тлумачити заповіт як самим спадкоємцям, так і суду тощо.
Спадкування за заповітом виникає за наявності заповіту.
§ 1. Поняття заповіту та його правова природа
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Правове значення заповіту полягає в тому, що це є єдиним для фізичної особи способом розпорядитися своїм майном на випадок смерті. Заповіт - особливий вид правочину, за яким правові наслідки пов'язують із фактом смерті особи. Одночасно заповіт виступає юридичним фактом, який поряд з іншими елементами юридичного складу породжує виникнення спадкового правовідношення. До того ж заповіт не може бути підставою виникнення обов'язків спадкоємців перед спадкодавцем за життя останнього.
Складаючи заповіт, особа має право охопити заповітом як права та обов'язки, які їй належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати цій особі у майбутньому. Невипадково у п. 159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Крім того, заповідач має право скласти заповіт як щодо всієї спадщини, так і її частини.
В юридичній літературі термін «заповіт» застосовується у двох значеннях: заповітом називається як сам документ, в якому знаходить вираження воля заповідача, так і сам акт вираження цієї волі.
За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, оскільки дії однієї особи (заповідача) породжують певні правові наслідки у майбутньому і не передбачають будь-якого зустрічного волевиявлення іншої особи. Відповідно до ч. З ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Водночас, односторонній характер заповіту не спростовується встановленим ст. 1243 ЦК України заповітом подружжя, оскільки у разі складення спільного заповіту подружжя виступає як одна сторона у правочині.
З огляду на те, що заповіт є правочином, він має відповідати загальним умовам дійсності правочину, встановленим ст. 203 ЦК України, а саме: зміст заповіту не повинен суперечити закону; заповідач має бути дієздатним на момент вчинення заповіту; волевиявлення заповідача має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі; заповіт має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Ознаки заповіту.
Особистий характер заповіту. Заповіт настільки пов'язаний ізособою заповідача, що виключає можливість його складення через представника в порядку ч. 2 ст. 1234 ЦК України.
Заповіт є розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.
Заповіт за життя заповідача не створює для осіб, призначених спадкоємцями, ніяких прав та обов'язків. Тому заповіт характеризується властивістю скасування. При цьому діє правило, закріплене ст.1254 ЦК України: заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту,який заповідач склав перед ним.
Формальний характер - заповіт є правочином, який складається з суворим дотриманням форми. Так, заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, підписується особисто заповідачем та посвідчується нотаріусом або іншими посадовими,службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.
Посмертний характер заповіту зумовлює ще одну ознаку - таємницю заповіту. Тільки від заповідача залежить, ознайомити чи ні зі змістом заповіту заінтересованих осіб. До відкриття спадщини нотаріус, а також посадові та службові особи, наділені повноваженнями посвідчувати заповіти, не вправі розголошувати відомості як про факт складення заповіту, так і про його зміст.
Крім того, законом визначені певні особливості заповіту як одностороннього правочину. Так, по-перше, тлумачення заповіту здійснюється лише після відкриття спадщини (ст. 1256 ЦК України). Також у порядку п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7 право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК України), тобто мова йде про особу, яка досягла повноліття, а також про особу, яка до повноліття набула повну дієздатність, чи якій така дієздатність була надана на підставі ст. 35 ЦК України. Вказана стаття містить вичерпний перелік таких підстав - повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Крім цього, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому випадку фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємця1.
Згідно зі ст. 44 Закону України «Про нотаріат» під час посвідчення правочинів визначається обсяг дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними (п. 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.
Нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства.