4. Основні напрямки вивчення живої природи в XVIII ст.

XVIII ст. характеризується поглибленням капіталістичних виробничих відносин і подальшим ростом промисловості, розкріпаченням ідеології та послабленням тиску церкви на науку. Починається хвиля виступів народних мас за свої права й ріст суспільної самосвідомості.

Розвиток культури й освіти завдяки діяльності видатних мислителів, таких як Ш.Монтеск'є, Вольтера, Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро, П.Гольбаха, Ж.Ламеттрі й ін., які стали гордістю епохи, позначилося на підвищенні інтересу до науки, до питань еволюції й доцільності організації життя. Звільнення від духовного поневолення церкви привело до просвіти суспільства, яке усвідомило необхідність вивчення законів розвитку природи й суспільства. А цього не можна було досягти без розвитку науки. Виникла своєрідна мода на вивчення живої природи навіть у світських колах. В XVIII ст. розширюється мережа університетів, природничих музеїв і ботанічних садів, що позначилося на успіху біології в різних країнах Європи.

Узагальнення в області систематики і спроба побудови природних систем класифікацій.

Честь завершення систематизації накопиченого матеріалу у попередніх епохах належить видатному шведському натуралісту Карлу Ліннею (1707-1778), праці якого сприяли остаточному оформленню бінарної номенклатури й побудові системи організмів. К.Лінней виклав свої погляди в роботі «Система природи» (1735) і в якості одиниці класифікації прийняв «вид», подібні види об'єднав в «роди», „роди” ­ в «порядки» (згодом «родини»), а „порядки” ­ в «класи». При побудові системи він виходив з уявлень про незмінність і створення видів.

Швидкому визнанню системи організмів К.Ліннея сучасниками й усунення плутанини в назвах організмів сприяли позначення рослин слідом за К.Баугіним (1623) подвійними латинськими термінами («рід» ­ як іменник, «вид» ­ як прикметник) і використання замість громіздких визначень чітких і коротких діагностичних ознак («ключів») для визначення близьких видів і об'єднання їх у роди, порядки й класи. У якості таких діагностичних ключів ним були обрані особливості органів розмноження. Для рослин до уваги взяте число, довжина, зрощення тичинок і маточки, будова й розташування органів квітки, угруповання квіток за типом суцвіть.

К.Лінней оцінив вчення Камераріуса про стать рослин і поклав його в основу класифікацій. Він створив термінологію, позначив різні частини рослин точними назвами, увів у ботаніку до 1000 термінів.

Класифікація тварин, запропонована К.Ліннеєм, мало відрізнялася від системи Аристотеля. Тваринний світ був розділений на шість класів з урахуванням наявності крові і її забарвлення, будови серця: черв’яки (хробаки), комахи, риби, земноводні (сюди ж були віднесені й змії), птахи і ссавці. В зоологічному поділі системи Ліннея є два позитивні моменти: 1) виділення вищого класу тварин за наявністю молочних залоз (що дозволило йому безпомилково віднести сюди й таких представників класу, що відхиляються від загалу, як качкодзьоб, єхидна, кити й дельфіни) і 2) об'єднання людини із приматами разом з мавпами й напівмавпами.

До кінця 18 ст. з використанням його системи вже було описано більше 20 000 видів (самим же К.Ліннеєм 10 000). Одним з підтверджень успіху системи Ліннея є той факт, що ще при житті його праця «Система природи» витримала 12 видань і сам автор одержав прізвисько «принц ботаніки», що було цілком виправдано, так як Лінней написав ще декілька фундаментальних праць: «Основи ботаніки», «Філософія ботаніки», «Роди рослин» і «Види рослин». Але все ж таки система К.Ліннея залишалась штучною (що визнавав і сам Лінней) через невелику кількість довільно обраних ознак при визначенні рослин.

Спроби побудови «природної системи» неодноразово були зроблені в 18 ст.

Перша така система з'явилася в 1759 р. і належала французькому природодосліднику Бернару де Жюсье (1699-1777) у вигляді розташування біля 800 родів рослин, об’єднаних в 65 порядків за ознаками природного їхнього споріднення на грядках королівського ботанічного саду у Версалі. Ідеями Б.Жюсье захопився його племінник Антуан-Лоран Жюсье (1748-1836), природну систему він розумів як дотримання зв'язків, що існують між рослинами, починаючи від простих до складних, тобто як послідовний ряд від водоростей до вищих рослин. У його системі рослини розташовувалися лінійно. Він розумів, що система, в принципі повинна відповідати розгалуженому дереву з відбиттям проміжних форм. Розташував у вигляді системи близько 20 000 видів. Вона відображена в книзі «Роди рослин» (1789). Поняття «родина» у ботаніці міцно закріпилося лише після його системи, хоча сам термін був запропонований іншим його співвітчизником, французьким ботаніком П’єром Маньолем (1638-1715). Це ж поняття використовував французький ботанік Мішель Адансон (1727-1806) у спеціальній праці «Родини рослин» (1763), де він виділив додатково кілька нових родин.

Були розпочаті дослідження із флористики й географії рослин. При цьому була вивчена Африка, Австралія, Америка, Європа, Китай, Індія. Рослинний покрив Землі був розділений на області відповідно до гірських поясів і широтних зон.