2. Успіхи в області ботаніки, закладання основ систематики й фізіології рослин

Період XV-XVII ст. у розвитку біології охарактеризований як метафізичний (філософський метод, який розглядає явища, в їх незмінності і незалежності один від одного), у якому збір і опис великої кількості матеріалу усе ще супроводжуються розглядом видів як таких, що є незмінними, з телеологічним підходом, тобто таким підходом, який приписує явищам і процесам природи цілі (доцільність), котрі або встановлюються Богом, або є внутрішніми причинами природи.

Ієронім Бок (37) (1493(8)-1544) - німецький ботанік, флорист, лікар і лютеранський проповідник 16 ст.

Народився в 1498 році. У 1522 році він отримав посаду викладача і ботаніка в Цвейбрюккені, резиденції Герцога Людвіга II. У 1546 році Ієронім Бок написав наукову роботу New Kreuterbuch – Новий травник. У роботі є глава на 5 сторінках, що містить описи близько 10 шляпкових грибів і трутовиків (38,39), описано поширення, сезон, вказується їстівність або отруйність і способи приготування грибів. Замалював і описав 567 видів рослин, час цвітіння рослин, їхнє поширення і характер місцезнаходження; поділяв рослини за загальною подібністю: дикоростучі із запашними квітами, конюшину, злаки, кормові, дерева й чагарники; і це був крок вперед, т. як деякі його сучасники описували рослини просто за алфавітом. У Бока є зіставлення описів з класичними античними працями. Його ботанічні, медичні і фармакологічні дослідження складали основу його наукової діяльності і головну справу в його житті.

Ієронім Бок помер в місті Хорнбах 21 лютого 1554 року.

Леонард(т) Фукс (40) (1501-1566) - німецький вчений, ботанік і лікар.

Народився в місті Вемдінг у Баварії. Вчився в школі в Хайльбронне, а потім в Маріеншуле в Ерфурті (Тюрінгія), яку закінчив, отримавши звання бакалавра. У 1524 він стає магістром і в той же рік — доктором медицини. У 1524-1526 був практикуючим лікарем в Мюнхені, в 1526 отримав кафедру медицини в Інгольштадті. У 1528-1531 роках був особистим лікарем маркграфа Бранденбургського в Ансбасі. У 1533 році був запрошений в Тюбингенський університет, де він був професором медицини до кінця життя. Помер в Тюбингені (Баден-Вюртемберг) в 1566 році.

Основна робота: «Історія рослин», за іншими джерелами «Опис рослин».

Закінчена Леонардом Фуксом в 1542 робота під назвою «Історія рослин» (лат. De historia stirpium commentarii insignes) вважається наріжним каменем в історії природознавства — цей детальний представлений в алфавітному порядку опис і зображення близько 400 видів рослин і словник ботанічних термінів, що додається до нього. Але звертав увагу головним чином на зовнішню форму і розміри рослин. Іноді Фукс надавав їм так звані сигнатури, тобто характеристики, які вказували на значення тієї або іншої рослини. Але вони були досить наївними. Так, якщо рослина була червоного кольору, то вважалось, що вона допомагає при захворюваннях крові; якщо форма листя нагадувала серце ­ рослина лікує серцеві захворювання;, рослини з жовтими квітками ­ для лікування печінки і т.д.

«Історія« фактично стала керівництвом до правильного збору лікарських трав. Фукс, хоч і неохоче, але посилався у своїй роботі на древніх, він знав грецьку і латинь, освіту отримав католицьку, в зрілості став переконаним протестантом.

На честь Леонарда Фукса названий рід рослин Фуксія (Fuchsia L.).

Карл Клю(у)зіус (41) (1525-1609) - нідерландський, французький або французько-нідерландський ботанік, професор ботаніки, міколог, лікар і натураліст, дослідник природи.

Карл Клузиус народився в місті Аррас (Франція) 19 лютого 1526 року. Вчився Клузиус в Швейцарії, в Німеччині і у Франції. Він вивчав юриспруденцію і філософію в університеті Гентском. У 1593 році Карл Клузиус став професором ботаніки в Лейдені (Нідерланди). Він завідував ботанічним садом у Відні.

Клузиус описав безліч нових рослин і тварин Європи, Азії, Африки, Північної Америки і Південної Америки. Він уперше виділив деякі родини рослин. Карл Клузиус сприяв також введенню культури картоплі в Європі й описав її як ботанік. Він виділяв вид як групу близькоспоріднених форм (42).

У 1601 році він написав першу монографію, цілком присвячену грибам. Це був регіональний опис грибної флори Угорщини — Fungorum in Pannoniis observatorum brevis historia, який вийшов в загальному томі Rariorum plantarum historia, що дістало пізніше назву «Кодексу Клузиуса». Клузиус описав 47 «родів» і 105 «видів» грибів, забезпечивши описи досить точними ілюстраціями, у тому числі кольоровими. Більшість грибів з «Кодексу Клузиуса» можна досить точно ідентифікувати по ілюстраціях.

Карл Клузиус помер в Лейдені 4 квітня 1609 року.

Шарль Плюмье (французький ботанік) назвав на його честь рід рослин Clusia родини Клузієві.

«Батьки ботаніки» (Брунфельс, Бок, Фукс) склали багатотомні травники з описами й зарисовками рослин, які відігравали роль лікувальних каталогів.

В цьому відношенні найбільший інтерес представляє книга німецького вченого Отто Брунфельса (1488-1534) «Живі зображення рослин».

Німецький богослов і ботанік. Карл Линней називав його одним з батьків ботаніки.

Вивчивши богослов'я і філософію в Університеті Майнца, Брунфельс відправився в картезіанський монастир в Майнце, а потім в такий же в Кенігсхофені недалеко від Страсбура. У Страсбурзі він зустрівся з Ніколаусом Гербелем, який навчався там юриспруденції. Гербель звернув увагу Брунфельса на лікарську силу рослин, і це спонукало Брунфельса до його майбутніх ботанічних занять.

Після переходу в протестантство Брунфельс ставши служити в Штайнау-ан-дер-Штрассе (1521), а пізніше в Нойєнбурзі -на-Рейні. Потім впродовж 8 років він керував школою кармелітів в Страсбурзі. У списку головних єретиків (єресь (др.-греч. αἵρεσις — «вибір, напрям, думка») — свідоме відхилення від догматів віри, що пропонує інший підхід до релігійного вчення), опублікованому Левенським університетом в 1550 році, Брунфельс йшов першим.

Пізніше він зайнявся вивченням медицини у Базельському університеті (звання доктора медицини (M.D.) отримав в 1530 році). У 1532 році Брунфельс став міським лікарем у Берні, де він залишався до кінця своїх днів.

Окрім численних богословських праць, Брунфельс видав трактати з педагогіки, арабській мові, фармацевтиці і ботаніці.

Його часто називають батьком ботаніки, тому що у своїх ботанічних творах він не стільки звертається до спадщини древніх авторів, скільки до власних спостережень, і на підставі останніх описує рослини. Він зібрав шляхом гербаризації під час ботанічних занять німецьку флору і описав її, хоча без всякої системи, під заголовком «Живі зображення трав» (лат. Herbarum vivae icones ad naturae imitationem summa cum diligentia et artificio effigiatae, Страсбур, 1530-1536, 3 томи, in folio, та нім. Contrafayt Kräuterbuch, 1532-1537, в двох частинах). Тут рослини Німеччини представлені гравюрами на дереві Ханса Вайдитца і названі народними іменами німецькою мовою (Дуейн Ізелі), проте, приписує велику частину популярності Брунфельса Вайдитцу, чиї гравюри встановили новий стандарт, оскільки робилися з натури, на відміну від копій з колишніх робіт. У цій праці Брунфельс розділив рослини на «досконалі» (тобто ті, що мають квітки) і «недосконалі» (позбавлені їх).

Брунфельс також ввів в науковий обіг відомості про німецькі рослини, яких не було у Діоскорида, і описував рослини незалежно від їх медичної цінності, хоча ці описи і бували часто бідними.

Роди рослин Брунфельсія (Brunfelsia) і Брунфельсіопсіс (Brunfelsiopsis) родини Пасльонові названі на його честь.

Значні заслуги швейцарських ботаніків, братів Баугінів. Іоганн Баугін(1541-1613) — швейцарський ботанік, міколог, лікар і професор риторики.

Йоганн Баугін народився в місті Базель 12 лютого 1541 року. Баугін був професором риторики у Базелі, в 1571 році він був лікарем у Вюртемберзі, спеціалізувався на мікології. У книзі «Природна історія рослин» описав 4000 видів.

Йоганн Баугін помер в Монбельярі 26 жовтня 1613 року.

Шарль Плюмьє назвав на його честь рід рослин Bauhinia.

Його брат Каспар Баугін (47) (1560-1624) — швейцарський анатом і ботанік, систематик рослин. Одним з перших став використовувати у своїх роботах бінарну номенклатуру.

У публікаціях російською мовою зустрічається декілька варіантів запису прізвища Каспара Баугіна: Баухин, Боэн, Богэн, Боген.

Першим описав картоплю, присвоївши їй в 1596 році в роботі «Theatri botanici» наукову назву лат. Solánum tuberósum, яка пізніше була запозичена Карлом Ліннеєм і увійшла до сучасної систематики.

Баугін народився в сім'ї французького лікаря-гугенота Жана Боена (1511-1582), який втік зі своїм сімейством у Базель з Парижу і Амстердама. Старший брат Каспара, Йоганн (1541-1612), також був відомим лікарем і ботаніком.

Каспар вчився в університеті Базеля, де вивчав медицину у Фелікса Платтера. Продовжив освіту в Падуї, Монпельє, Парижі. В університеті Тюбінгена вивчав ботаніку по працях Леонарта Фукса.

Повернувшись в 1580 році у Базель, Баугін читав приватні лекції з ботаніки і анатомії. У 1581 році він отримав вчений ступінь доктора медицини.

У 1582 році він став професором грецької мови у Базельському університеті, а з 1588 року — професором анатомії і ботаніки в тому ж університеті. Пізніше він обіймав посади міського лікаря, ректора і декана свого університету, вів медичну практику. У 1614 році він змінив Фелікса Платтера на кафедрі медицини, ставши першим професором медицини і старшим лікарем (фізикусом).

Роботи Баугіна змінили хід розвитку ботаніки. Його ботанічні праці — більше ніж коментарі класичних робіт; спостереження за рослинами застосовувалися ним як метод досліджень.

Баугін запропонував основи класифікації рослин, використовував короткі найменування, часто складені з двох слів, передбачаючи біноміна́льну, або бина́рну, або біноміа́льну номенклатуру Карла Ліннея. В результаті подорожі Центральною Європою дає опис близько 6000 видам рослин. У своїх описах він поклав кінець плутанині в назвах рослин, що були в різних авторів. Він суворо розмежовував поняття «роду й виду», запропонувавши чотиричленні назви рослин аж до різновидів. Так, він розрізняв Anemona alpina alba major та Anemona alpina alba minor і цим він полегшував вивчення і інвентаризацію рослинного світу, так як в той період (до Ліннея) види зазвичай позначувались десятьма і більше словами. Його роботи містять зачатки бінарної номенклатури ­ подвійного переліку назв, з яких перше означає родову назву, друге - видову: напр. Betula verrucosa (береза бородавчаста).

Гербарій Баугина включав більше 4000 зразків.

Прекрасний знавець європейської флори, Баугін разом з іншими дослідниками рослин того періоду Отто Брунфельсем, Ієронімусом Боком, Леонартом Фуксом, Пьєтро Андреа Маттіолі визнається одним з «батьків ботаніки», працями яких був закладений новий етап розвитку науки.

Вважається, що в 1612 році Баугін привіз насіння енотери, або ослинника (Oenothera) з американського штату Віргінія і висіяв їх у ботанічному саду Падуї, звідки рослина поширилася по Європі.

Шарль Плюмьє в роботі «Nova plantarum americanarum genera» на честь Каспара і його брата Йоганна назвав рід рослин Баугінія (Bauhinia) родини Бобові (Fabaceae), пізніше ця назва була закріплена Ліннеєм в роботі «Critica Botanica» і використовується в сучасній науковій номенклатурі.

В анатомії термін баугінієва заслонка означає місце переходу останньої петлі клубової (подвздошной) кишки в товсту кишку.

Андреа Цезальпіно (Цезальпін, Чезальпіно) (48) (1519-1603) - відомий італійський лікар, дослідник природи і філософ, морфолог і систематик.

Місцем його діяльності була спочатку Піза (італійське місто).

Філософія з ранніх років цікавила його. Віддавшись вивченню її під керівництвом Аристотеля, він з перших же кроків своєї самостійної викладацької діяльності ставши різко нападати на схоластику, що панувала в шкільній філософії того годині. Це збудило проти нього ворожнечу багатьох впливових осіб. Незважаючи на наклепи і навіть прямі (неґрунтовні) звинувачення у безбожництві, Цезальпін не був засуджений інквізицією і навіть не був скований у своїй викладацькій діяльності. Факт цей знаходить пояснення частково в самому характері його філософського вчення, що залишало місце чудесам навіть в природному порядку природи, частково в прихильному відношенні до нього Римській курії (головний адміністративний орган Святого Престолу та Ватикану і один з основних в католицькій церкві, папа Климент VIII призначив його своїм першим лейб-медиком - придворні звання і посади медичного толку : розрізняють лейб-хирургів, лейб-акушерів, лейб-отіатрів, лейб-педіатрів, лейб-окулістів та ін., кожен з яких перебуває лікарем або консультантом у однієї з осіб царюючого будинку).

У Римі Цезальпін продовжував свою викладацьку діяльність і там же помер.

Викладав в Пізанському університеті (1555) і в папській Колегії мудрості в Римі (1592).

Гербарій Цезальпіна зберігається у Флоренції.

Пам'ятник Чезальпіно встановлений в Пізі.

Скульптурне зображення Чезальпино встановлене в Галереї Уффіці у Флоренції (49, 50).

На честь Чезальпіно названий рід рослин Цезальпінія (Caesalpinia) L (51).

Зробив деякі відкриття в області медицини (див. далі).

Ботаніка

Чезальпино відкрив період штучних систем у ботаніці. У його головному творі «16 книг про рослини» (лат. De plantis libri XVI, Флоренція, 1583), окрім опису численних рослин, викладена принципово нова система, заснована на дедуктивному підході Аристотеля, — на будові насіння, квіток і плодів, тобто на роздробленні багатої кількості на шляху від загального до часткового, і на знанні величезного фактичного матеріалу з області морфології рослин.

Погоджуючись з поглядами Конрада Геснера, він у своїй праці розподіляє 840 видів на 15 класів чисто ботанічного характеру. Повідомивши на початку своєї праці усе відоме відносно організації явношлюбних рослин, він засновує свою класифікацію передусім на дерев'янистих або смолянистих властивостях стебла (що дозволяє йому встановити 2 перших групи), потім, в першому випадку, на положенні зародка в сім'ї, в другому випадку — на присутності або відсутності насіння (мохи, лишайники і т. д.). Це дає йому відділи другого порядку. Нарешті, форма плоду, верхня або нижня зав'язь, число насіння, присутність або відсутність їх покриву, форма кореня і т. д. допомагають йому визначити 15 класів (які, щоправда, класами не названі) і підрозділити їх на 47 секцій. Те значення, яке Чезальпіно надає насінню, дозволяє вважати його прямим попередником майбутніх класифікаторів.

Чезальпіно використовував 4 категорії життєвих форм Теофраста, але об'єднав їх в 2: деревні (дерева і кущі) і трав'янисті (напівчагарники і трави). Важливою ознакою Чезальпіно вважає положення «душі», яка, на його думку, має бути у рослин прихована в серцевині, і «серця» — в сім'ї (він вважає, що воно знаходиться в місці відходження сім'ядоль від гіпокотиля). Далі використовується число насіння в плоді, будова перикарпія і частково суцвіття.

Цезальпін розрізняв такі класи рослин:

Класи 1 і 2 обіймають дерева і кущі, розрізняючи їх за положенням зародка в сім'ї. Серце у верхівки сім'я. Насіння частіше поодиноке (Дуб, Липа, Лавр, Слива та ін.).

Інші класи обіймають напівчагарники і трав'янисті рослини.

Клас 3: Трав'янисті — єдине сім'я в плоді, наприклад, Валеріана, Кропива, Злаки.

Клас 4: Трав'янисті — декілька насіння в поодинокому м'ясистому плоді, наприклад, Гарбузові, Спаржа.

Клас 5: декілька насіння в сухому плоді, наприклад, Бобові, Гвоздичні та ін.

Клас 6: два сім'я, до дозрівання злиті, квіти в парасольці: Зонтичні.

Клас 7: плід двогніздний, наприклад, Пролісник, Підмаренник, Тютюн, Капустяні.

Клас 8: плід трьохгніздовий, з нем'ясистим коренем, наприклад, Молочай, Фіалка.

Клас 9: те ж, але корінь м'ясистий, наприклад, Лілейні та ін.

Клас 10: чотири сім'я на загальному ложі (плід, що розпадається на 4 односім'яні частини) : Бурачникові, Ясноткові.

Класи 11 і 12 містять Айстрові, а також Синьоголовник і Скабіоза з «загальною квіткою, розподіленою частинами на верхівках окремого насіння».

Клас 13: декілька насіння в загальній квітці: наприклад, Жовтець, Алісма.

Клас 14: декілька насіння в одному плоді: наприклад, Кислиця, Аристолохія, Caffaris.

Клас 15: без квітів і плодів: спорові рослини.

Більшість груп Чезальпіно абсолютно штучне, але в деяких випадках він інтуїтивно намічає дійсно істотні особливості будови і досить вдало обкреслює об'єм, наприклад, зонтичних або бурачнікових разом з губоцвітими. Але, як правило, узято занадто мало ознак без оцінки їх відносної значущості, і система виявилася класифікацією не стільки рослин, скільки ознак і їх варіацій.

Назви рослин, описаних ним, можуть відзначатися скороченням «Cesalpino»

З точки зору Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури наукові назви рослин, обнародувані до 1 травня 1753 р., не рахуються дійсно опублікованими, і в сучасній науковій літературі це скорочення практично не зустрічається.

Запропонував об'єктивні діагностичні ознаки для визначення рослин, спираючись на особливості будови плодів, квіток і насіння. За діагностичними ознаками виявив ступінь споріднення в межах дерев, чагарників і трав (насінні), водоростей, мохів і папоротей (безнасінні). Розглядав рослини як недосконалих тварин. Живлення й розмноження - основні функції рослин, які пов'язані з діяльністю коренів і насіння. Насіння ж розглядав як вмістилище душі рослин.

Німецький натураліст і філософ Іоахім Юнг (52) (1587-1657)

Німецький вчений. Уродженець міста Любека, був професором математики в Гіссені і Ростоці, а з 1628 р. — ректором Іоганнеума в Гамбурзі, де і помер. Юнг вважається попередником Лейбніца в прагненнях до реформи в області філософії. Ботаніка зобов'язана йому першим природним угрупуванням рослин, яке вже після його смерті, але по складених під його диктування записках (оскільки сам він майже нічого не друкував) представив Joh. Vaget в творі: «Joachim Jungii isagoge phytoscopia etc». (Гамбург, 1678) і пізніше удосконалив Лінней.

Більша частина праць Юнга була надрукованою вже після його смерті.

Юнг на початку XVII ст. закладає основи морфології (зовнішня і внутрішня будова рослин) й органографії (опис органів рослин) рослин. Вважав, що всі рослинні органи, які подібні за своєю „внутрішньою сутністю”, повинні носити одну і ту ж саму назву, навіть якщо вони і були різні за формою. Тобто, Юнг наблизився до поняття гомології органів рослин. Докладно описав різні форми стебла, розташування гілок і листя, різноманіття форм листя, суцвіть. При визначенні рослин він запропонував виходити з оцінки всіх морфологічних особливостей, включаючи і габітус (лат. Habitus - зовнішність; зовнішній вигляд тваринного або рослинного організму).

Англійський натураліст Джон Рей (53,54) (1627-1705)

Джон Рей, або Рєй - англійський натураліст. Член Лондонського королівського товариства.

Опублікував ряд важливих робіт про рослини і тварин, а також класичну роботу в традиції натуральної теології — Мудрість Божія, явлена в справі творіння (Wisdom of God, Manifested in the Work of Creation, 1691).

У 1670 році уперше отримав мурашину кислоту, «перегонкою» червоних мурашок.

У книзі Methodus plantarum novae (1682) першим ввів розподіл рослин на дводольні і однодольні і дав першу біологічну концепцію виду.

Полемізував з питань класифікації рослин з Жозефом Піттоном де Турнефором і Августом Ривінусом (Августус Квирінус Ривінус(1652-1723) — німецький дослідник природи (ботанік, анатом, астроном), професор в Лейпцігському університеті з 1691 року).

Досліджував вплив світла на забарвлення рослин.

Відомий також як збирач англійських прислів'їв і приказок.

Описав безліч рослин, спираючись на ідеї І. Юнга. Він поділяв рослини на 31 групу, даючи видам чотиричленну класифікацію, чітко розрізняючи поняття «рід», «вид» і класи. Класи розташовував у порядку ускладнення. В роботі „Історія рослин” рослини поділяв на дві групи: досконалі (одно- і двосім'ядольні) і недосконалі (водорості, гриби, печіночні, мохи, лишайники, хвощі, папороті). Розрізняв поняття роду і виду.

Французький ботанік Жозеф Піттон Турнефор (55) (1656-1708) описав 500 видів рослин, які поділялися за будовою квітки (безпелюсткові й пелюсткові). Пелюсткові він ділив на одно- і багатопелюсткові. Він підкреслював, що вивчення кожної рослини варто починати із квітки й віночка, потім перейти до плода. Інші ознаки рослин не можуть зрівнятися з ними за значимістю для класифікації. Він розрізняв такі категорії систематики як клас, секція, рід і вид. Всі рослини він ділив на 18 класів.

Німецький ботанік Рудольф-Якоб Камераріус (56) (1665-1721) у роботі «Про стать рослин» (1694) звертає увагу на існування одно- і двостатевих квіток, одно- і дводомних рослин, різний життєвий цикл запилених і незапилених квіток, простежує розвиток пиляків, участь пилка в запиленні й заплідненні. При цьому простежив розвиток насіння, конкретизував жіночий і чоловічий органи розмноження в дослідах з видаленням тичинок і маточки.

Принципове значення для розвитку ботаніки мали дослідження з вивчення анатомічної структури рослин. Це стало можливим лише після конструювання італійським вченим Галілео Галілеєм (57) (1564-1642) на початку 17 ст. мікроскопа - це була складна оптична трубка.

Історія створення мікроскопа: В 12-13 ст. в ремісничих майстернях були винайдені окуляри, в другій половині 16 ст. з’являється камера-обскура (затемнення) і перша складна оптична трубка, а на самому початку 17 ст. -мікроскопи. Винайдення мікроскопу також приписують нідерландцям - батькові і сину Янсенам, але для подібного ствердження немає достатньо підстав. Загальноприйнято вважати, що мікроскоп був вперше сконструйований саме Галілеєм на самому початку 17 ст. Широко вживані складні двохлінзові мікроскопи з випуклими одинарними об’єктивами і окулярами з’явились в Англії або Нідерландах у 1617-1619 рр. Їх винахідником, можливо, був фізик Дреббель. Протягом 17-18 ст. удосконалюється оптична система і конструкція штативів. Об’єкти починають роздивлятись не в падаючому, а в прохідному світлі, в кінці 18 ст. удосконалюється оптична система завдяки сполученню сортів скла з різними коефіцієнтами переломлення. З удосконаленням мікроскопа відзначений переворот у багатьох областях біології, в тому числі і анатомії рослин.

В XVII ст одне з перших анатомічних описів тонкої структури рослин було дано в книзі англійського вченого Роберта Гука (58) (1635-1703), „Мікрографія або деякі фізіологічні описи дрібних тілець за допомогою збільшуваного скла” (1665) (09мікроскоп). Гук описав деякі рослинні тканини і помітив їх клітинну будову. Справжню природу цих утворень він зрозуміти не міг і трактував клітини як пори, пустоти, „пухирці” між рослинними волокнами (10зрізи пробки).

Італійський вчений Марчелло Мальпігі (11портрет)(1628-1694) в другій половині 17 ст. ретельно описав мікроструктуру листків, стебел і коренів (12таблиця). Особливу увагу приділяв вивченню будови стебла (кори, деревини, та серцевини). Він винайшов судинно-волокнисті пучки і їх окремі елементи, вказав на їх неперервність в тілі рослин. Докладно дослідив органи розмноження рослин.

Майже одночасно з Мальпігі дослідив будову рослин і англійський натураліст Нєемія Грю (013) (1641-1712), автор трактату «Анатомія рослин» (1682). Він зробив багато тонких і ретельних спостережень, ввів поняття „тканина” і „паренхіма”, описав будову різних тканин рослин.

Дослід нідерландського природодослідника Яна Баптиста ван Гельмонта (1577-1644), поставлений у 1600 р. в зв’язку з вивченням живлення рослин, вважається першим фізіологічним експериментом. Вирощуючи вербову гілку у посудині з певною кількістю ґрунту при регулярному поливі, він через 5 років не виявив якого-небудь зменшення у вазі ґрунту, хоча гілка виросла в деревце. На підставі цього досліду ван Гельмонт зробив висновок, що своїм ростом рослина зобов'язана не ґрунту, а воді. Аналогічне спостереження в 1661 р. провів з гарбузом англійський хімік і фізик Роберт Бойль (1627-1691). Він також дійшов висновку, що джерелом росту рослин є вода.

М.Мальпігі у 1675-1679рр. досліджує розвиток гарбуза, методом кільцювання стебла він встановив, що вода рухається по судинах в листя, з них вона у вигляді переробленого соку вертається вниз по корі. У роботі «Анатомія рослин» описав наявність висхідного й низхідного потоків у рослин. У 1699р. англійський вчений Джемс Вудворд (1665-1728), вирощуючи рослини у воді з різних місць, показав, що в воді без мінеральних речовин рослини виявляються пригнобленими і розвиваються гірше. Його ж співвітчизник, англійський ботанік і хімік Стівен Гейлс (1677-1761) у роботі «Статика рослин» (1727) з'ясував роль кореневого тиску й всмоктування листів у пересуванні води по капілярах (13дослід), визначив інтенсивність транспірації в різні періоди в рослин з листям й без нього; пояснив біологічне значення насінного розбухання, з якого починається процес пророщування; займався питаннями кореневого живлення; його правомірно називають „батьком фізіології рослин”, родоначальником експериментального методу у вивченні життя рослин.