Розділ 5. Рекомендації щодо оптимізації досліджуваних на базі практики психологічних явищ

Дають відповідь чому так важливо розвивати емоційний інтеллект багаточисленні дослідження вчених, які свідчать про те, що низький рівень емоційного інтелекту здатний привести до закріплення комплексу якостей, названого алекситимією. Алекситимія – ускладнення в усвідомленні та визначенні власних емоцій - підвищує ризик виникнення психосоматичних захворювань у дітей і дорослих. Таким чином, уміння розбиратися у власних почуттях і управляти ними є особистісним фактором, що зміцнює психологічне та соматичне здоров'я дитини.

Прихильники розвитку ЕІ стверджують, що в школі необхідно проводити спеціальне навчання, спрямоване на розвиток емоційної компетентності. Подібне «емоційне освіту» може здійснюватися як через пряме навчання, так і через створення певного психологічного клімату, залучення учнів, вчителів та батьків у спільну діяльність. Як показав аналіз наявних результатів, робота за подібними програмами надає благотворну дію на психічне здоров'я, сприяє зниженню вживання алкоголю і куріння, зменшення антисоціальної поведінки. Однак строгих замірів їх ефективності не проводилося. Відзначається, що належить провести значну роботу по розробці наукової основи для методів розвитку і пред'явлення тестів ЕІ до і після проведення програм з метою оцінки їх ефективності.

У поширених технологіях розвивального навчання (В.В. Давидов, Л.В. Занков, Б.Д. Ельконін) використовується принцип опори на емоційну сферу дитини: формування пізнавального інтересу здійснюється через особливості організації навчального процесу, які припускають і наявність у молодших школярів колективних емоційних переживань. При цьому емоції дитини сприймаються педагогами-практиками в більшості своїй як апріорі існуюча стабільна основа його навчання і розвитку. Питання про те, як саме педагогічно забезпечити формування емоційного інтелекту у молодшого школяра рідко привертає увагу педагогів.

М. Чошанов, доктор педагогічних наук, професор Державного університету Огайо Колумбус, США наполягає на тому, що розвиток емоційного інтелекту в процесі навчання передбачає використання відповідних способів навчальної діяльності. Так, наприклад, для розвитку емоційного інтелекту, який включає два аспекти міжособистісний і внутрішньоособистісний, можна застосовувати такі форми роботи:

- міжособистісний інтелект добре розвивається в процесі навчання в малих групах, парах, роботі в командах, виконанні групових проектів, взаємонавчанні.

- розвиток внутрішньоособистісного інтелекту передбачає використання індивідуалізованих методик навчання, прийомів розвитку саморегуляції, самоконтролю і самооцінки, застосування методик медитації, формування здібностей до рефлексивного мислення, метапізнання, розвиток інтуїтивних здібностей учнів.

Очевидно, що розвиток емоційного інтелекту жодною мірою не повинен бути обмеженим і пов'язаний з окремим шкільним предметом, наприклад, психологією або основами здоров’я. Навпаки, необхідно проектувати навчальний процес так, щоб у процесі навчання кожної шкільної дисципліни був задіяний емоційний інтелект.

У роботі з дітьми розвиток емоційного інтелекту є результат педагогічних впливів. Цілеспрямоване підвищення соціальної та емоційної компетентності дітей лежить в основі зростаючої складності їх соціальних відносин і емоційних переживань. Крім того, розвиток дитини в цей період характеризується виникненням громадських мотивів поведінки, формуються основи Я-концепції дитини і довільність поведінки, починають розвиватися естетичні, моральні, інтелектуальні почуття .

Таким чином:

• Стає можливим розвиток емоційного інтелекту та збагачення емоційної компетентності дітей молодшого шкільного віку.

• Емоційний розвиток є важливим фактором для повноцінного розвитку дитини, збереження її психологічного здоров’я адаптації до соціального світу і готовність її до шкільного навчання.

• Розвиток "емоційного інтелекту" і збагачення «емоційної компетентності» у дітей спрямовані на:

• розвиток самосвідомості (усвідомлення власних емоцій і почуттів) і саморегуляції (усвідомленої регуляції емоційних станів і поведінки);

• розвиток почуття емпатії, здатності до розуміння внутрішнього світу інших людей;

• підвищення впевненості в собі, розвиток почуття самоприйнятия;

• розвиток комунікативних навичок та вміння вирішувати конфлікти;

• розвиток соціально значущих мотивів поведінки;

• розвиток когнітивної сфери;

• становлення творчої діяльності та усвідомлення своєї індивідуальності;

• зниження агресивності і антисоціальної поведінки;

• підвищення лідерських якостей і навичок міжособистісного спілкування.

С.П. Дерев'янко переконаний, що продуктивними методами розвитку емоційного інтелекту є: гра, арттерапія (малюнкова терапія, музикотерапія, бібліотерапія, казкотерапія), психогімнастика, поведінкова терапія (тренінг релаксації, функціональний тренінг, імаго-метод) і дискусійні методи (групову дискусію, груповий самоаналіз і аналіз проблемних ситуацій) .

На думку Юрасова - розвиток навичок лексико-семантичного аналізу емоційної складової тексту також удосконалює вміння «читати чужі емоції» в ситуації звичайного спілкування, враховуючи комунікативні контексти і використовуючи вивчені раніше мовні засоби. Таким чином, урок літератури, читання організований спеціальним чином, також може перетворитися на повноцінний тренінг емоційного інтелекту.

В основу роботи з розвитку емоційного інтелекту молодших школярів було покладено авторську програму «Філософія для дітей. 10 шляхів духовності».

Методологічною основою програми «Філософія для дітей. 10 шляхів духовності» є ідеї провідних психологів-дослідників у галузі кольоротерапії, психодрами, психогімнастики, казкотрапії, арт-терапії (музика, живопис).

У вітчизняній психолого-педагогічній науці питання розвитку емоційного інтелекту досліджуються в контексті гуманізації освіти.

Одним з основних методів програми є психогімнастика та казкотерапія.

Основна мета програми - навчити дитину справлятися з життєвими труднощами. Допомогти дитині усвідомити, що між думками, почуттями і поведінкою існує зв'язок і що емоційні проблеми викликаються не тільки ситуаціями, але і їх невірним сприйняттям. Навчити молодшого школяра орієнтуватися на роль, значимість і емоційний стан інших людей у своїй діяльності, а також формування емоційної саморегуляції молодших школярів.

При реалізаціїпрограмивирішуються такі завдання:

• Навчити дітей способам саморегуляції;

• Сприяти зняттю емоційної напруги;

• Розвинути навички адекватного вираження почуттів;

• Формувати навик знаходження конструктивних способів виходу зі складних ситуацій;

• Сприяти підвищенню впевненості в собі і формуванню позитивної самооцінки;

• Стимулювати інтерес дитини до емоційних переживань;

• Формувати уявлення дитини про базові емоції і почуття;

• Розвивати готовність дитини співпрацювати з іншими дітьми;

• Допомогти першокласникам адаптуватися до шкільного життя.

Основні методи, методики, техніки:

імітаційні та рольові ігри, етюди, елементи групової дискусії, бесіда; арт терапія, техніки саморегуляції, спрямована уява, казкотерапія, музикотерапія, вправи для зняття напруги - релаксація, психогімнастика.

Результатами реалізації даної програми став розвиток навичок адекватного вираження почуттів, підвищення впевненості в собі, формування навичок саморегуляції та позитивної самооцінки. А також позитивна динаміка розвитку емоційного інтелекту молодших школярів, тобто підвищення рівня орієнтації на іншу людину і готовності дитини співпереживати з нею, а також ефективно взаємодіяти.

Основні напрямки роботи вчителя у справі виховання емоційної культури школярів:

1. Навчити дитину емоційно правильно реагувати на той вплив, який вона сприймає в процесі навчання в школі, у виховній роботі, в сім'ї або під час спілкування з навколишніми.

2. Важливо, щоб у школярів у процесі виховання утворилася позитивна емоційна чуйність — широко розвинуті такі спонукання і переживання, які пов'язані з власною особистістю, і які варто називати "голосом совісті", неможливістю ухилитись від обов'язку.

3. Важливо, щоб в учнів розвивалося правильне співвідношення почуттів і емоцій, щоб вони виростали з гармонійно розвиненою системою емоційних відгуків.

4. Доцільно, щоб в емоційному житті дитини незначну роль відігравали такі негативні почуття, як злість, злорадство, заздрість, недоброзичливість, щоб ці переживання, якщо вони вже й виникли, швидко минали, викликаючи у дитини почуття сорому перед собою, докори совісті.

5. Важливим фактором, що характеризує емоційну культуру людини, є і її здатність цінувати і поважати почуття іншої людини, ставитися до них з увагою, а також здатність людини до "співпереживання", вміння поділитися своїми переживаннями з іншими, близькими людьми.